На вихідні до парку Партизанської слави, що біля станції Червоний Хутір, виводять заробляти зо два десятки коней, віслюків і поні, та всі відпочивальники мають змогу проїхатися верхи або покататися у кареті. А де ж утримуються тварини решту часу? Їхнє життя проходить поряд – за бетонним парканом на території занедбаної промзони – там, серед руїн, тримають коней так звані “кінні клуби”. Один з них, про який ішлося минулого разу, називається “Олімп”. Як мені повідомили після виходу публікації, тварини там мають триразове харчування – у буквальному сенсі: їх навідують і годують по понеділках, середах і п’ятницях, а якщо конюх забув або йому лінь прийти, то тварини так і стоять, ув’язненні у холодній залізній споруді, що слугує їм стайнею.

 

А зараз ви побачите інший кінний клуб, що розташований по сусідству – з гучною назвою “Мечта” (у них також є сторінка у Фейсбуці).

 

Ласкаво просимо – від входу відкривається небаченої краси подвір’я.

 

 

Для того, щоб дійти до коней, треба перестрибувати купи будівельного сміття.

 

– Не лякайтеся, ми тут будуємося, – пояснив мені конюх.

 

– І що тут буде? – спитала я та подумала – невже нова стайня?

 

– Склад! – сказав хлопець.

 

 

Пробираючись хламидником, треба виявляти особливу обережність. За цією купою, що була останньою перешкодою на шляху, і знаходяться коні.

 

 

Кілька років тут утримують тварин, а городити денники для них почали тільки зараз.

 

 

Шестеро коней, один віслюк і поні стоять просто неба прив’язані до дерев.

 

 

– Вони тут і утримуються, постійно так стоять?

 

– Так, – відповів конюх, – вони у природі живуть на вулиці, це для них нормально.

 

Еге ж, і “гуляють” прив’язані навколо власної купи, бо не мають можливості відійти.

 

Ні, друзі, це не є нормально: у нормальних кінних клубах, коли температура на вулиці опускається нижче нуля градусів, без попони жодного коня не випустять на вулицю, інакше тварина може застудитися і захворіти, у неї починається кашель, який доведеться довго лікувати.

 

 

Територію не прибирають. Від слова взагалі.

 

 

Два метри від дерева – відстань мотузки, на яку може “гуляти” кінь. У радіусі цих двох метрів земля вкрита товстим шаром сирого навозу – як утоптаного, так і свіжого.

 

Серед фекалій – залишки сіна. Коні обережно їх вибирають і доїдають.

 

 

Денна потреба одного коня у воді становить приблизно 40-50 літрів. Ви бачите тут десь воду? Єдине джерело води – це замерзла калюжа. Як з такої напитися? Гризти кригу?

 

 

Вода в калюжі – єдине джерело, з якого можна напитися (а в інший спосіб доправити до промзони воду немає можливості) – це та вода, що просочується крізь фекалії та потім стікає у низини й там застоюється.

 

Кінь, у якого виступають ребра, виявляє нервозність і лякається людей.

 

Зверніть увагу на ноги тварин – вони майже по коліно у навозі.

 

 

Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження” у ст. 1 визначає, що залишення домашніх та сільськогосподарських тварин напризволяще, у тому числі порушення правил утримання тварин є актом жорстокого поводження з тваринами. У статті 7 зазначеного Закону щодо загальних правил утримання тварин зазначено, що умови утримання тварин повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Умови утримання тварин повинні задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Кількість тварин, що утримуються, обмежується можливістю забезпечення їм умов утримання відповідно до вимог цього Закону. Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем.

 

Особа, яка утримує тварину, зобов’язана забезпечити їй своєчасне надання ветеринарної допомоги.

 

 

У віслюка сильно гнояться очі, особливо праве. Він стояв, привязаний, його задні ніжки були практично всі вимазані у навозі. Судячи з його вигляду, його чистили й доглядали давно. Бідолаха стояв і тремтів від холоду, та дуже жалісно кричав – особливо, коли ми уходили. Я помітила, що тварина налякана та виявляє нервозність, а це може бути спричинено, по-перше, його хворобливим станом, а по-друге – жорстоким поводженням.

 

 

Одне з ключових правил поводження з тваринами полягає в тому, що особа, яка утримує тварину, зобов’язана дбати про неї, забезпечити їй достатню кількість їжі та постійний доступ до води (ст. 22 Закону).

 

Чорний кінь підійшов до мене одразу, як тільки побачив. Підійшов сам – з усіх він єдиний був не прив’язаний. Його мотузка, що тримала його біля дерева, була обірвана, а накинута хтозна як і перекручена на спині брудна ганчірка, що слугувала попоною, волочилася по багнюзі та по купах навозу.

 

 

Він підійшов і ткнувся носом мені в обличчя, немов благаючи: забери мене звідси, ми тут усі гинемо… Розумний і добрий кінь правильно відчув: саме для цього я сьогодні опинилася тут. І не сама.

 

 

Всі коні обов’язково повинні мати документи, в яких робляться відмітки про планові щеплення, а також періодично проходити дегельмінтизацію (не кажучи вже про обов’язковий періодичний догляд за копитами та ветеринарні огляди). Тільки за таких умов вони можуть допускатися до роботи у громадських місцях, де контактують з великою кількістю людей.

 

Але трапляються випадки, коли ані щеплень, ані документів тварини не мають, однак усе одно їх виводять до парків, а там люди довіряють катати на таких конях своїх дітей. Знову повторю: я не закликаю відмовитися від катання на конях узагалі: просто варто знати, що тварини повинні мати документи, про які не завадить одразу запитувати у їхніх господарів або в інструкторів перед тим, як вирішили покататися.

 

Санкції ст. 299 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за жорстоке поводження з тваринами, залежно від особливостей складу злочину передбачають покарання у вигляді арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років (ч. 1), або обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років (ч. 2), або позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років (ч. 3).

 

Я не маю мети якось цькувати власників, не схиляю і вас до цього безглуздого заняття. Суть у тому, що не всім можна дозволяти займатися тваринами – є такі громадяни, кого ані на крок не можна підпускати до коней. І коли випадки безвідповідальності й факти жорстокості міють місце, вони потребують адекватного реагування. Тому оцінку діям власниці кінного клубу, яка знала і допустила ситуацію, що має місце на цій території, а також діям працівників, які порушили правила утримання тварин, мають давати спеціально уповноважені на те державні правоохоронні та судові органи. Моя ж задача – забезпечити для них доказову базу.

 

Ірина Кременовська 

 

Читайте також:

Коні промзони