13 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України № 2546-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» щодо умов забезпечення соціальним житлом внутрішньо переміщених осіб».

 

Власне, цим самим законом внесені зміни до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» якими встановлено, що квартирний облік здійснюється органами місцевого самоврядування за місцем проживання громадян (для внутрішньо переміщених осіб – за місцем перебування на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб), які мають право на отримання квартир, садибних (одноквартирних) житлових будинків із житлового фонду соціального призначення.

 

На підставі цих нововведень українські ЗМІ буквально вибухнули новинами про те, що тепер чи не кожен переселенець зможе отримати житло зі спеціального фонду. Тобто, йшлося про те, що держава нарешті вирішила питання щодо внутрішньо переміщених осіб, які нездатні самостійно орендувати собі житло.

 

Впродовж останніх двох років вартість оренди однокімнатної квартири у великих містах України давно перевищила вартість оренди квартир у столицях країн ЄС. І це – при тому, що перші жодним чином не в змозі конкурувати з другими як за якістю самого житла, так і за співвідношенням середньої заробітної плати. Справа в тому, що вартість оренди квартири, наприклад, у столиці Естонії не може бути більшою четвертої частини мінімальної заробітної плати, та навіть це лише за умови, що орендар бажає мешкати десь у самому центрі.

 

Проте Україна, як завжди, живе власними стандартами, зрозумілими виключно ненажерливим власникам «хрущівок», які хочуть вести розкішне життя виключно за рахунок найму і ніде не працюючи.  От і маємо півстолиці ледарів, які без діла тиняються містом, при тому ні в чому собі не відмовляючи. Втім, розмова наразі не про це.

 

Отже, керуючись зазначеними змінами у законодавстві, наш інсайдер звернувся до департаменту КМДА з метою отримати заповітні квадратні метри. Неймовірно, але факт: він отримав їх. Проте радість від такого везіння дуже швидко зникла, як тільки він побачив ту саму оселю, що йому надали.

 

Кімната у гуртожитку, який було зведено ще до другої світової, більше нагадувала тюремну камеру у якийсь занедбаній в’язниці. Відсутність дверей, варварськи видрані плафони та навіть дроти, обідрані шпалери ще з часів довоєнного періоду – це навіть не проблема на тлі тих умов проживання, які треба було прийняти не інакше, як останній прихисток.

 

 

 

.

Варто лише зайти у парадне, як ми одразу поринаємо у темряву, просочену різким смородом затхлості, гниття і безнадії.

.

.

Довгі темні коридори: всюду пліснява, що буквально звисає зі стелі, наче сталактити – ви можете бачите все самі на фото. Будівля знаходиться в аварійному стані, вона не ремонтувалася вже десятки років. В один момент вона може просто обвалитися, наче картковий будиночок, разом з усіма мешканцями.

.

.

Про мешканців варто сказати окремо. В кінці загального коридору, біля вікна стоїть стіл, за яким 24 години на добу “зависає” місцева публіка з числа пияків-маргіналів та їхніх гостей – безхатченків з вулиці. Побачивши нас, п’яниці чомусь стали агресивними, бо зовсім не раді новим сусідам.

 

Відкривши двері кімнати, потрапляємо, звісно, у порожнечу.

 

.

Меблів немає. Припустимо, деякі меблі нові жителі можуть привезти із собою. А якщо їх немає? Тоді залишаються лише голі стіни та підлога. І кімната теж потребує капітального ремонту, тому що все сипеться, шпалери давно відійшли від стіни, підлога скрипить і загрожує провалитися.

 

.

Тепер ознайомимося з побутовими умовами. Тут ви бачите, з дозволу сказати, загальну кухню.

.

.

А тут – умивальники, де можна вимити руки та привести себе у порядок перед уламком облізлого, запльованого дзеркала. Уявіть, що тут коїться вранці, коли повний “аншлаг”. Чудовий і бадьорий початок дня, чи не так?

.

.

Туалет начебто є на кожному поверсі, але частина їх не працює, тому недивно, що безхатченки справляли свої потреби прямо у цій кімнаті, яка була відчинена та грабувалася місцевими мародерами, якими здебільшого і заселена ця будівля.

.

 

.

Оглядаємо далі місця загального користування – ось душова.

.

.

На будівлю у п’ять поверхів є лише один тюремний душ, для одночасного миття десятка осіб. Однак навіть він не працює. Труби, самі душові кабінки вже давним-давно згнили, а вода ллється крізь отвір в одній іржавій трубі. Стеля та підлога вкриті наростами плісняви, а через постійну вологу, туберкульоз там – звичайна справа.

 

 

 

.

Чи треба уточнювати, що варто лише оселитися у такому місці й вороття вже не буде? Питання риторичне, але шукати на нього відповіді зовсім немає сенсу, оскільки київська міська влада взагалі не переймається цим питанням.

 

Єдине, що їх цікавить – хто буде сплачувати ці комунальні послуги – воду, опалення й решту, які крізь гнилі труби витікають в унітаз, та через діри у стінах вилітають на вулицю. Враховуючи те, що дане житло надається лише терміном на один рік і без права подальшої приватизації взагалі незрозуміло, який сенс вкладати у нього шалені кошти, щоб хоч якось надати йому пристойний вигляд.

 

Залишивши це скорботне місце, навіть людині зі стійкою психікою не оминути психологічної травми від так званого “соціального житла”.

.

Підсумувати наведене, можна лише зазначити, що влада немов би змінилася, але методи її – ні. Тобто рішення з житлових питань населення начебто приймаються, і міські чиновники начебто пригадали про проблеми людей, які вже шостий рік жодним чином не вирішуються. Далі журнілісти бадьоро про це повідомили у ЗМІ, а що відбувається на ділі – борони, Господи, потрапити в таке “соціальне” житло!

 

От і живемо ми так, що на папері та у звітності для світової спільноти все є, але як це виглядає насправді – мало хто зможе пережити, якщо це він побачив…

.

Читайте також:

Житло без обману. Як уникнути ризиків під час оренди квартири

Аварийные общежития, или Пушечное мясо по-киевски

Житло для переселенців – задача самих переселенців