Чарівне слобожанське містечко Старобільськ, яке розкинулося на лівому березі річки Айдар (в неї далі впадає права притока Біла), вважається прообразом вигаданого міста Старгорода, згадуваного в романі Іллі Ільфа та Євгена Петрова «Дванадцять стільців».

 

---

 

Цікаві факти про Старобільськ

 

На культурно-історичний вигляд сучасного Старобільська, безперечно, вплинула творчість письменників:

 

«О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, в Старгород увійшов молодий чоловік років двадцяти восьми. За ним біг безпритульний:

 

– Дядя! — весело кричав він,  — дай десять копійок!

 

– Може тобі ще дати ключ від квартири, де гроші лежать?»

 

 Відтак візитівкою міста є пам’ятник Великому Комбінаторові.

 

 

Сам населений пункт було засновано українськими козаками 1686 р. території Острогозького полку Слобідської України. Слобода Більська – такою була його назва. Із 1730-х років селище називалося Стара Біла. 1797-го р. перейменоване на Старобільське, повітовий центр Слобідсько-Української, з 1834 р. – Харківської губернії. Статус міста має з 1938 року.

 

Протягом 1918 – 1921 рр. і 1929 – 1930 рр. Старобільське було центром повстанського руху на півночі Луганщини.

 

Місто постраждало внаслідок голодомору в 1932 – 1933 рр., кількість установлених жертв – 409 людей.

 

Сучасний Старобільськ є районним центром Луганської області.

 

 

На початку ХХ століття в цій будівлі розміщувалася Катерининська жіноча гімназія. У 1940 – 1954 рр. її замінив Старобільський державний учительський інститут. А зараз тут функціонує Старобільський факультет Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка.

 

 

Будинок культури ім. Т. Шевченка на центральній площі.

 

 

Втрати під час російсько-української визвольної війни

 

Старобільськ не був окупованим російсько-терористичними угрупованнями, але місто не залишалося й осторонь від самого початку війни. І страшне відлуння цієї війни його теж не оминуло.

 

Однією з найстрашніших сторінок сучасної історії для цього краю став день 5 вересня 2014 р., коли бійці 80-ї аеромобільної бригади та батальйону «Айдар» потрапили у засідку між селищем Металіст і містом Щастя. Тоді наші сили понесли великі втрати. І якось так сталося, що відповідальні держструктури не змогли навіть придбати необхідні реактиви для проведення аналізу ДНК (чому так сталося – окреме питання). Тіла тих загиблих, кого вдалося впізнати, відправили додому, але залишалося ще 28 невідомих Героїв, з якими під час прощання не було поряд матерів і рідних… Військових поховано у Старобільську.

 

 

Під час паніхіди за загиблими, що проходила у Старобільську восени 2014 р. Голова Луганської ОДА Геннадій Москаль на колінах просив у них пробачення:

 

– Простіть нас, що з вами сьогодні нема ваших матерів, ваших батьків, ваших дітей, ваших сестер. … Це наша провина, і думаю, прийде час, і ті, хто припустився цієї помилки, будуть покарані, і батьки нарешті зможуть забрати своїх синів і поховати у себе на Батьківщині.

 

 

Центральна частина міста і парк

 

Центр Старобільська: серед будинків збереглися й такі, що їм вже понад сто років.

 

 

Краєзнавчий міський музей є відділом Луганського обласного краєзнавчого музею у місті Старобільську Луганської області.

 

 

У місті є лише декілька багатоповерхових будівель – міськрайрада, лікарня, деякі навчальні заклади і офіси.

 

 

Школа.

 

 

А решта – тільки одноповерхова забудова.

 

 

Пам’ятник Несторові Махну, який протягом тривалого часу перебував у місті. За однією з легенд, поблизу Старобільська сховані його награбовані скарби. Саме в Старобільському 2 жовтня 1920 року ним укладено воєнно-політичну угоду з командуванням Червоної Армії про спільну боротьбу проти Врангеля.

 

 

Пам’ятник Кісі Вороб’янінову.

 

 

У міському парку.

 

 

Неповторний, самобутній, мальовничий Старобільськ не можна не любити!

 

 

Гори над Айдаром

 

Крейдяні гори вздовж річки Айдар.

 

 

Сонце тут заходить раніше.

 

 

Але темнішає якось незвично, м’яко – після того, як сонце сховається за обрієм, ще довго буде ясно.

 

 

А вода в Айдарі… Вона така чиста і прозора, й на глибині понад три метри ще можна розгледіти дно з білого піску та річкових равликів на ньому!

 

 

Коли сонце заходить над Айдаром, то небо ще довго продовжує світитися. А потім вкривається тисячами яскравих зірок.

 

 

Читайте також:

Старобільський медичний коледж

Новели про горе. “Бидло-їдло”