На Харківщині тренери-гастролери з РФ і доморощені шарлатани, що організовують фестиваль Тавале, роками проводять марафони з промивки мозку українським любителям езотерики та зомбують наших громадян.

 

---

 

Що таке фестиваль Тавале?

 

Таке собі гібридне поєднання практичної психології, духовних практик, мистецтва й філософії, що триває вже понад 17 років. Фестиваль Тавале було засновано 2000-го, і невдовзі він став найбільшим в Україні. Він проводиться у різних містах – у Харкові, Одесі («народні республіки» всі пам’ятають, так?), у Києві, або і ближче до моря (і до Криму) на улюбленій організаторами Арбатській стрілці.

 

А засновниками його є «Центр Писхологических исследований» та ще який незрозумілий «Трансперсональный Центр»:

 

 

Незмінною організаторкою заходів і контактною особою є Тетяна Путятіна (м. Харків).

 

 

Тетяна з теплотою згадує Москву. Втім, само по собі відвідування території РФ – це не злочин, і поїхати туди може кожен. Наприклад, якщо замучить ностальгія або захочеться відвідати мавзолей Леніна.

 

 

Проросійський проект з «обкатки» технологій промивки мозку

 

Щоб переконатися в цьому, нам станеться в нагоді анонсований перелік спікерів. Хто ці «тренери» та звідки до нас приїхали?

 

Тренерка під псевдо Патра Деві з Москви (справжнє ім’я – Наталія Кузнєцова) проводить жіночі й тантричні практики, а також може виконати танець Мандали.

 

 

Патру-Наталку тягне до України, особливо до окупованого Криму, щоб там проводити свої дахозриваючі практики – наприклад, ось анонс 2015 року.

 

 

Або 2017 року: на сайті йогині міститься інформація про те, що семінар мав проходити в Криму на базі «Ясно».

 

 

Отже, Патра Деві має цілком вимовне людське ім’я. Під своїм своїм справжнім іменем – як Наталія Кузнєцова, відповідно, вона буде перетинати державний кордон України, прямуючи до м. Харкова на фестиваль «Тавалє» (з 28 квітня до 9 травня 2018 р.).

 

Тут Патра Деві розповідає про те, як учасниці жіночого семінару будуть «з’єднуватися зі своєю маткою». А навіщо, хочеться спитати, вони з нею роз’єднувалися?

 

 

Дихальні практики та гештальт-терапія

 

Тренерка Світлана Виборнова із Санкт-Петербургу презентуватиме дихальні практики та навчатиме основам трансперсональної психології.

 

 

Світлана Виборнова – кандидат психологічних наук.

 

 

Я вам вже не раз наголошувала та нагадаю знову: в Російській Федерації під кураторством ФСБ (за радянських часів – КДБ) діють два основних, найпотужніших центри, на базі яких здійснюється розроблення та «обкатка» технологій інформаційно-психологічного впливу на масову аудиторію (зомбування). Один знаходиться у Москві, другий – у Санкт-Петербурзі. Вони об’єднують освітні заклади (психологічні факультети і  профільні кафедри) та наукові установи, а їх працівники можуть брати участь у різноманітних заходах, у тому числі в таких, які проводяться в Україні.

 

Однією з таких установ є відомий Московський Гештальт-Інститут.

 

Олександр Купчик – ведучий освітньої програми з гештальт-терапії від Московського Гештальт-Інституту. Він з м. Харкова, де позиціонує себе як сертифікований гештальт-терапевт (а також патріот України).

 

 

Парад шарлатанів

 

Продовжуємо вивчати перелік спікерів. От, наприклад, Грінвальд Сергій Геннадійович, м. Харків.

 

– Звернулися за консультацією. Підкупила наявність медичної освіти, великий досвід роботи в держустановах. Допомога потрібна була для доньки-підлітка, – ідеться про Сергія Грінвальда з відгуку клієнтки на Харківському порталі, – після першої консультації сказав, що тріпати язиком (розмовляти тобто) не надто полюбляє, і що в нашому випадку «обов’язково допоможе сеанс гіпнотерапії». В результаті бюджет наш збіднів аж на 5 тисяч гривень за 4 години його сумнівних сеансів.

 

Допомоги та результату – нуль! З пацієнтами та батьками зарозумілий, грубий. Після сеансу з дитиною відмовився мене прийняти буквально на кілька хвилин, щоб дати якісь подальші рекомендації або поради.

 

Вже за якийсь час дізналися, що він займається тим, що з підсадними  гастролює по містах з так званими майстер-класами з навчання гіпнозу. А реальних людей – тих, кому він допоміг – немає.

 

Донька потім розповіла, що на так званому «сеансі гіпнозу» він ніс нісенітницю, і ніякого стану гіпнозу вона не відчула. Обходьте стороною цього шарлатана! Не ведіться на рекламу та піар, який він сам про себе створює!

 

Вартість участі

 

В середньому вартість квитка учасника становить 1500 – 1600 грн.

 

 

За що?.. Гаразд, це запитання нехай наразі повисить у повітрі. А ми тим часом спробуємо шляхом нескладних арифметичних підрахунків оцінити економічний ефект для організаторів.

 

Отже, у фестивалі братимуть участь, судячи з попередніх заходів і анонсів наступних (місце проведення, програма), щонайменше, 300 – 500 осіб.

 

Скільки коштів можна зібрати лише від продажу квитків? Давайте візьмемо за мінімальною кількістю – нехай учасників буде 100, а ціна квитків – середньою:

 

100 осіб × 1 500 грн. = 150 000 грн.

 

А якщо їх буде трохи більше – припустимо, що 300, тоді й сума буде іншою:

 

300 осіб × 1 500 грн. = 450 000 тис. грн.

 

Як бачимо, можна зібрати майже півмільйона гривень. Або навіть більше.

 

Когось іще дивує те, звідки в Тетяни Путятіної гроші на закордонні вояжі до екзотичних країн?

 

Для учасників «з дітьми до 4-х років» передбачена суттєва знижка вартості участі. Як гадаєте, чому? Можна припустити, що це може бути з метою:

 

• впливати на батьків за допомогою їхніх дітей;
• залучити жінок, які перебувають у декретних відпустках. Їм не треба вирішувати питання зі звільненням від роботи на кілька днів. Вони все одно сидять удома, а якщо при цьому нудьгують, то радо проїдуться в «захоплюючу подорож». Якщо таку жінку забезпечує чоловік, то з нього можна тягнути гроші на подальший «духовний розвиток».

 

«Спартанські умови проживання»

 

«Спартанські умови проживання», – за допомогою такого евфемізму описується скотобаза, на якій учасникам доведеться провести десять днів і виложити за це суму в 1500 – 1600 грн. (не враховуючи витрат на харчування).

 

 

Місця загального користування презентує Тетяна Путятіна.

 

 

Жіноча душова.

 

 

Потенційна аудиторія

 

Хто поїде на ці збіговиська? Поїдуть ті, хто шукають і потребують тієї чи іншої допомоги. В даному випадку – покладають певні надії на гештальт і інші забавки для планктону.

 

 

Поїдуть наївні самотні жінки, що сподіваються навчитися «склєіть атнасшенія», поїдуть жєншчини «в пошуці» або покинуті чоловіками. Поїдуть чоловіки та хлопці, які вважають себе унікальними, обдарованими і «неформалами» – різні нероби, лоботряси при грошах. Поїдуть нікчеми з претензією на оригінальність, які перебувають у постійних «хитаннях» з однієї маячні до іншої (то їм йога, то ще якесь лайно).

 

Ну а хто ще цікавиться тими «духовними практиками» та іншими псевдонауками?

 

Відповідь можна легко знайти на обличчях самих учасників.

 

 

Або послухати їхні відгуки про фестиваль Тавале.

 

 

Іншими словами, там збереться публіка, найбільш схильна до навіювань, абсолютно відкрита для них. А тому – некритична.

 

Марафон мракобісся

 

Змістовна частина й сам підхід до формування програми заходів дуже нагадує Біле братство. Там теж практикувалася мішанина з різних культів. Співання мантр перепліталося з християнськими молитвами, медитації – з читанням біблійних текстів. Навіть спосіб вербування є схожим. До Білого братства теж залучали під виглядом нагоди, наприклад, допомогти позбутися від тютюнової залежності, пізнати себе, «розкрити свій внутрішній потенціал». Та далі поступово людина втягувалася в поклоніння Марії Деві Христос.

 

До речі, Біле братство досі існує і процвітає, його центр знаходиться в РФ, осередки – в Україні. У нас це навіть не заборонено. Все дуже скидається на те, що «ноги ростуть» у Тавале з того ж самого місця.

 

Хоча харків’янку Таню Путятіну цілком можуть використовувати «наосліп», але це можливо тільки частково. Таня достеменно обізнана з того, хто ці інструктори з РФ, і вона свідомо запрошує їх сюди та організовує участь.

 

Програма кожного десятиденного фестивалю вельми різноманітна та включає 400 – 600 заходів.

 

 

Протягом усього дня постійно відбувається «ротація». Учасники переходять з одного тренінгу чи майстер-класу на інший. Тривалість кожного заходу становить по 2 години.

 

 

Простіше кажучи, той, хто туди потрапляє (одні – за свідомим бажанням, інші – з простої цікавості й через брак інтелекту), весь час «хитається» від однієї дурні до іншої. З йоги – на тантру, з тантри – на гештальт, з гештальту – на танці, з танців – на «розкриття себе».

 

 

І так пролітає цілісінький день.

 

 

Всі заходи орієнтовано переважно на роботу в малих групах. Про це свідчить великий асортимент засобів зомбування на вибір.

 

 

Водночас, більш масові заходи (в тому числі концерти, святкування й шоу), розраховані вже на масову аудиторію. Але вони тут використовуються як елемент зацікавлення – себто приманки та засобу створення святкового настрою, а також слугують для підтримання стану ейфорії у відвідувачів.

 

Механізм дії

 

Виїзні заходи тривалістю в кілька днів – невід’ємний атрибут обробки свідомості в тоталітарних групах і деструктивних культах. В умовах ізоляції від звичного середовища й оточення посилюється ефект від інформаційно-психологічного впливу.

 

Фестиваль Тавале, як заявляють самі організатори, являє собою свого роду «дегустацію» різних «духовних практик», з яких кожен, шляхом випробування на собі, обирає те, що йому ближче та до вподоби. Такий собі ярмарок мракобісся, на якому дорослі освічені люди маються дурнею та щиро вірять, що в такий спосіб вони «самовдосконалюються».

 

 

Учасники в таких умовах починають відчувати себе «в колі однодумців», де немає контролю та ніхто не висловлює несхвальних оцінок з приводу їхньої участі в тих чи інших експериментах над власною психікою. Людина повністю розкривається, заводить нові знайомства та віддається процесу, цілковито покладаючись на професійність ведучих і «тренерів», яким довіряє беззастережно.

 

А подібні досліди над розумом здатні не тільки завдати шкоди фізичному чи психічному здоров’ю у майбутньому, а й призвести до трагедій одразу після їх проведення. Так, 2015 р. на Арбатській стрілці, коли фестиваль Тавале проводився на базі відпочинку «Гренада», що в селі Стрілкове, після медитації дві жінки-учасниці вирішили скупатися в бурхливому морі та потонули під час негоди. Це сталося тому, що вони, певне, перебували у стані зміненої свідомості й відчували настільки сильний емоційний підйом, який просто «вимкнув» природне самозбереження. Іншими словами, захоплення «духовними практиками» та медитаціями (зокрема такими, як динамічна медитація Ошо та інші) вводить людину у стан ейфорії, що аналогічний стану алкогольного чи наркотичного сп’яніння, коли втрачається контроль над інтелектуально-вольовою сферою.

 

Культурна програма фестивалю

 

Тут знайшли свою нішу й цільову аудиторію самодіяльні виконавці, які, вірогідно, свого часу не пройшли кастингу та були освистані на «Україна має талант».

 

Хоча – хтозна, ось пані за допомогою еротичного танцю подає приклад і навчає жінок «полюбити себе» та розкрити свою сексуальність. Чоловіки, якщо вас почало нудити – пробачте!

 

 

Зваблива красуня виконує запальний танок з поламаним совковим стільцем (на 2:40 стілець не витримує натиску її шаленої харизми).

 

 

Навіть пенсіонери можуть знайти собі підробіток і власну велику справу – наприклад, консультувати про рейки та всякі аюрвєди.

 

 

Цензура по-тавалевськи

 

Якщо ви зробите спробу пошукати інформацію про фестиваль Тавале, то знайдете виключно схвальні новини та репортажі. Мовляв, які цікаві заходи, всі у захваті, Тетяна Путятіна – розумниця і геніальна організаторка, долучайтеся! Там немає жодного слова критики.

 

Як їм це вдалося?

 

Організаторам фестивалю, очевидно, закон не писаний, адже вони встановлюють довільні правила акредитації ЗМІ та вимагають їх дотримання.

 

По-перше, відповідно до ст. 26 Закону України «Про інформацію» акредитацію журналістів і представників ЗМІ можуть проводити лише суб’єкти владних повноважень. Ані Тетяна Путятіна, ані «Центр практичної писхології» таким суб’єктом не є. Однак незважаючи на це, ними самовільно встановлено власні правила, згідно з якими всі журналісти, які отримують дозвіл бути присутніми на заходах, зобов’язуються публікувати підготовлені ними матеріали тільки після узгодження з Тетяною Путятіною і після отримання її особистого дозволу на опублікування.

 

По-друге, заходи, що проводяться (фестиваль Тавале і всі його складові) мають публічний характер, і законом не встановлено обмежень стосовно доступу до інформації про подібні заходи, а так само – щодо одержання згоди на опублікування зібраних матеріалів. Згідно з абз. 3 ст. 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

 

Припустимо, що я не знаю законів і орієнтуюся виключно на ті правила, котрі встановлено організаторами фестивалю. Я сумлінно заповнюю заявку та проходжу «акредитацію», потім приїжджаю на фестиваль Тавале, готую матеріал і описую в ньому все те, про що ішлося вище. А потім так само сумлінно направляю на цензуру «вельмишановній» Тані Путятіній, від якої тепер залежить усе, та чекаю, коли вона дасть «добро». Як гадаєте, Таня Путятіна дала б дозвіл на опублікування правди? Питання риторичне.

 

Яку інформацію не може бути обмежено

 

Знання законів особливо важливе в роботі журналістів і представників ЗМІ. Адже в даному випадку організатори фестивалю, всупереч закону, намагаються обмежити інформацію, що є предметом суспільного інтересу. Зокрема, це інформація, яка:

 

• свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України;
• забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків;
• свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (ст. 29 Закону України «Про інформацію»).

 

Також умовою для допуску журналістів на фестиваль є підписання ними «етичної угоди», згідно з якою для проведення зйомки заходів необхідним є одержання дозволу від ведучого та всіх учасників групи, узгодження перед опублікуванням і дотримання конфіденційності. Деякі заходи вважаються закритими, і без дозволу розголошувати їх зміст, як випливає з «етичної угоди», заборонено. Загалом підписання такої угоди являє собою класичний приклад нікчемного правочину, оскільки жодним законом не передбачено визнання закритими проведення таких заходів, як, наприклад, динамічна медитація Ошо та всілякі «розстановки».

 

Тут варто нагадати організаторам про те, що умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику тягне за собою відповідальність згідно із законами України.

 

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

 

Так, ст. 171 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів:

 

1. Незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв’язку із своєю професійною діяльністю, незаконна відмова у доступі журналіста до інформації, незаконна заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб’єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності –

 

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

 

2. Вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю –

 

караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

 

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, якщо вони були вчинені службовою особою з використанням свого службового становища або за попередньою змовою групою осіб, –

 

караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

 

…Не полишає ще одне питання, найважливіше: для чого вони, зокрема московинські гастролери-«тренери» (з місцевими шарлатанами все більш-менш зрозуміло) цілеспрямовано збирають у Харківському регіоні групи громадян, які найбільше схильні піддаватися навіюванням, та «обкатують» на них активні методики й техніки впливу на масову свідомість?..

 

Відповідь на нього, на жаль, очевидна та геть не оптимістична: для того ж, для чого те саме робилося на Донеччині. Або на Луганщині.

 

Там теж уся «просвітлена» біомаса потім бігала на всі проросійські мітинги, штурмувала адмінбудівлі та захоплювала силові структури…