14 квітня нинішнього року жителі села Млини Лохвицького району Полтавської області випадково дізналися, що в районі аварійного моста через річку Сула влада має намір звести грандіозний за місцевими мірками об’єкт – греблю.

Голова Лохвицької РДА Володимир Рязанов, який привіз на місце майбутнього будівництва депутатів обласної ради для агітації “за” проект аргументував такими тезами:

• міст через річку Сулу – аварійний, і щоб приступити до його капітального ремонту, паралельно йому потрібно спорудити переправу через річку – на період капремонту мосту;
• район потребує гідроспоруду в районі с. Млини, що дозволить заповнити водою заплаву річки і торфовища по її берегах. Це, мовляв, вбереже торфовища від частих літніх загорянь, поліпшить екологію і т. д.;
• саме тому район (читай – влада району) наполягає на будівництві гідроспоруди (так ця фундаментальна споруда офіційно називається, на її конструкції ми зупинимося нижче) з прокладкою по її гребеню “тимчасової” асфальтованої об’їзної дороги через річку Сула.
• таким чином, вийде “два в одному”: район “відновить” рівень води в руслі Сули і підставить плече державі, щоб вона змогло, нарешті, здійснити запізнілий на 20 років капітальний ремонт моста.

За словами В. Рязанова, вартість реалізації проекту в даний час перераховується, складе вона приблизно 30 млн грн,  співфінансування об’єкту буде вестися частково з коштів обласного, районного та місцевих бюджетів.

Присутнім млинянам В. Рязанов дав зрозуміти, що питання будівництва – вирішене, затверджене і ніякого громадського обговорення не потребує. Про розрахунки щодо економічної доцільності голова РДА не згадав.

Наступного дня,  виїзна сесія Полтавської облради, яка пройшла в приміщенні Лохвицької райради, більшістю голосів затвердила виділення перших 3 млн грн на реалізацію проекту. Хоча ряд депутатів, серед яких виявився і єдиний мостобудівник за професією – фахівець з 27-річним стажем, голосувати за проект відмовилися. Пряма цитата: “Каламутна справа”.

Депутати поїхали – питання залишилися

Як можна перекривати, по суті, греблею русло Сули в цьому місці, якщо бурхливий весняний паводок цього року (як і паводок 2013 року) на чотири тижні частково затопили території багатьох десятків домогосподарств як в Млинах, так і в самій Лохвиці? Тобто, щоб впоратися з таким паводком, гребля повинна мати таку ж пропускну здатність для стоку води, як і нинішній міст. А якщо цю греблю використовувати як заасфальтовану автодорогу, то її довжина повинна скласти кілька сотень метрів, і ці тисячі кубічних метрів дамби треба відсипати, причому відсипати прямо в болото, так як правий берег Сули в цьому місці – болотиста заплава річки, це ж скільки туди кубометрів піде? …

Навіть поверхневий аналіз озвученого В. Рязановим проекту (а документи депутатам ні біля річки, ні в Лохвиці ніхто не роздавав) свідчив про те, що задумана кимось “гідроспоруда” і за масштабами будівництва, і по його вартості співставна з капремонтом аварійного моста.

На пряме запитання млинян про ініціаторів цього проекту (прізвища, посаду) на тій зустрічі В. Рязанов так і не відповів.

Все це було тим більш дивно на тлі того, що все літо 2017 року поблизу моста, на спеціально для цього відведеному майданчику простояла техніка мостобудівників – ПАТ «Мостобудівельне управління-3». Організація була готова приступити до капремонту старого моста і зведення поруч з ним (вище за течією на 50 метрів) нового низьководного  для тимчасового – на період ремонту – пропуску автотранспорту. Було укладено офіційний договір і складено кошторис (ознайомитися з ними можна за посиланням). Кошторис передбачав виділення з держбюджету 47 млн ​​грн.

Але роботи так і не почалися. Хоча,  якби мостобудівці приступили до робіт ще в 2017 році, то вже в році нинішньому капремонт моста був би завершений.

Кому потрібна “гідроспоруда”?

Одночасно на місцевому рівні і на обласному – керівництвом району та деякими депутатами лобіювався зовсім інший проект – так званої “гідроспоруди”, а замість державного фінансування, якого мовляв, недостатньо, відчайдушно проштовхувався  проект регіональний зі співфінансуванням з різнорівневих місцевих бюджетів. Прикметно, що робочий проект датований 2016 роком!!! Тобто як мінімум два роки саме цей проект, а не ремонт аварійного моста, лобіювала місцева влада.

Тим часом, дорога державного значення Р-60 Кролевець – Конотоп – Ромни – Пирятин і наразі — з аварійним, напівзруйнованим і буквально таким, що може наробити лиха любої миті мостом.

І це – в воюючій країні. Президент і вищі чиновники якої постійно твердять про загрозу широкомасштабного військового вторгнення Росії в Україну.

Що являє собою гідроспоруда?

 Це насипна дамба довжиною 590 метрів, шириною біля основи до 11 – 15 метрів, у верхній частині – 10 метрів, проїжджа частина – 7 метрів. В “тілі” дамби в районі нинішнього русла р. Сули передбачені бетонні труби діаметром 2 метри – для проходу води. Також в дамбі мають бути два пропускних отвори 3х3 метра, перекриті так званими шандорами – рухливими дерев’яними перемичками, якими начебто можна регулювати стік води. По гребеню дамби має пролягати двополосна асфальтована автодорога. Проектант – “Дніпрогіпроводгосп”.

Звідки бере початок цей проект?

Йому передувала затверджена 2013 року «Регіональна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро в Полтавській області до 2021 року». Мета програми – захистити річки Полтавщини, а в кінцевому підсумку – Дніпро від забруднення.

Програма ( “ІІΙ.1.1 Будівництво, реконструкція та капітальний ремонт гідротехнічніх споруд”) містить згадку про будівництво єдиного об’єкта на території Лохвицького р-ну до 2021 року: “Будівництво штучної водойми з гідротехнічною спорудою для приймання талих та дощових вод в м.Лохвиці з виготовлення ПКД”. Виконавець – органи місцевого самоврядування и виконавчої влади.

Є в програмі і такий пункт – “ІІІ.1.4 Розчищення та регулювання русел річок и водойм, відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та санітарного стану річок і водойм”: “Відновлення гідрологічного режиму р.Сула на території району з влаштування перемичок-перекатів і розчищенням русла в м. Червонозаводське, с. Млини, с. Лука, с. Свиридівка. Виконавець: органи місцевого самоврядування та виконавчої влади. Джерело фінансування – місцеві бюджети”.

Прогнозний обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань, млн. грн: всього 7,24 млн, з них в 2017 і 2018 рр. має бути освоєно по 1,5 млн (всього 3 млн), і Полтавська обласна рада дала на це згоду.

Тобто ні про яку гідроспоруду в с. Млини мова в затвердженій програмі не йшла – планувалось щонайбільше відсипання кам’яного перекату з незначним підвищенням рівня води, за рахунок місцевих бюджетів.

Пізніше, в 2017 році, була прийнята ще одна регіональна, обласного рівня програма, також розроблена полтавськими вченими: “Регіональна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки з урахуванням регіональніх пріорітетів Полтавської області на 2017 – 2021 роки («Довкілля–2021»)”.

Що стосується водних ресурсів, ця програма включила в себе ті самі пункти, що і попередня, “гідрологічна”. Але в ній вже були “покращення”.

Так, пункт “1.1.3. Заходи з будівництва та реконструкції гідротехнічних споруд (п.3) “(стор. 72) містив таке:

“Будівництво гідроспоруди на р. Сула в с. Млини Лохвицького району Полтавської області.

Виконавець: Управління комунальної власності територіальних громад району Лохвицького районного ради Полт. обл.

Терміни реалізації – 2017 -2018 роки

Фінансування всього – 10 млн грн

ОФОНПС – 5 млн грн (2 млн в 2017 році і 3 млн грн в 2018 році)

МБ (місцеві бюджети) – 5 млн грн (2 млн в 2017 році і 3 млн грн в 2018 році) “.

Таким чином перемичка-перекат непомітно трансформувалася в “гідроспоруду” незрозумілого призначення. Причому в документі немає ні слова про те, що ця сама “гідроспоруда” стане фактично греблею, що вплине значною мірою на значну природний сток річки, і тим більше, що гідроспоруда стане фактично ще одним мостом через Сулу. У той же час обласним депутатам на презентації і місцевим жителям в ЗМІ місцева влада розповідає про те, що район “підставляє плече” державі на період капремонту мосту.

Ймовірно, таким чином ініціатори будівництва цієї греблі в Лохвицькому районі ховали її справжні масштаби і призначення. Адже в області лічені чиновники знають, що собою уявляє ця “гідроспоруда” насправді, адже вся документація знаходиться в Лохвицькому районі. Не знають про “гідроспоруду” і її призначення і жителі інших районів Полтавщини, де протікає Сула. І навіть депутати Полтавської обласної ради, та народні депутати України від Полтавщини навряд чи знають, для чого ця “гідроспоруда” потрібна.

“Подбали” ініціатори проекту і про місцевих жителів. Поставивши їх перед фактом: дамбі – бути. При цьому громадські слухання ні в с. Млини, ні в м. Лохвиця не проводилися. Очевидно, щоб не допустити витоку інформації про деталі і суть проекту і уникнути скандалу ще до початку будівництва.

Кому потрібне “Лохвицьке море”?

Проектні характеристики “гідроспоруди” дивують. Проектанти чесно розписали, що максимальна пропускна здатність гідроспоруди становить 213 м. куб./с, в той час як максимальний з усіх зафіксованих паводків склав 730 м. куб./с.

Навіщо будувати дамбу, яку гарантовано на 3-4 тижні навесні, в паводок, подібний до тих, що був в 2013 і 2018-му, затопить вода?!

“Прив’язка” проектних відміток креслення гідроспоруди до місцевості і мосту в квітні і травні 2018 року чітко показала: згідно з матеріалами топозйомки, висота мосту через Сулу в с. Млини над рівнем моря відповідає позначці 106,5 м, а відмітка рівня дорожнього полотна запроектованої дамби становить 102,3 м. Станом на 26.04.1208 р відстань від відмітки дорожнього полотна моста до рівня води склала 4,2 м – і це без дамби! Проста арифметика: 106,5 м – 4,2 м = 102,3 м.

Тобто вже четвертий тиждень поспіль, незважаючи на те, що “велика вода” вже зійшла, рух транспорту через гіпотетичну дамбу все ще був би неможливий!

А чому проектувальник не підняв верхній рівень дамби до рівня дороги Р-60, що йде паралельно, щоб не допустити переливу води? Та тому, що проектант прекрасно усвідомлює катастрофічність великого паводку в цьому випадку для жителів відразу декількох населених пунктів, але в першу чергу – с. Млини та м. Лохвиця. Адже пропускна здатність греблі не дозволить пропустити таку ж кількість паводкових вод, як прольоти існуючого моста. І ці води підуть на с. Млини та східні околиці м Лохвиця – що і спостерігалося в паводок-2018, коли між цими двома населеними пунктами був суцільний розлив з рідкісними острівцями і підтопленням подвір’їв. Але ж поки ще немає нещасливої ​​дамби!

На фото: Сула під час повені 2018 року зі сторони с. Млини

Окрім того, якщо зрівняти висоту дамби з висотою паралельної їй дороги Р 60 і навіть облаштувати в її тілі достатню пропускну здатність на випадок пікового паводку, то тоді ця “гідроспоруда” буде коштувати дорожче капремонту старого моста. Або як будівництво нового. Але в двох останніх випадках ініціатори прокту “гідроспоруди» не зможуть пролобіювати проект, тому що його економічна неспроможність буде очевидна кожному. Тому мова вже має йти про розтрату бюджетних коштів в особливо великих розмірах. Але і це ще не все: навіть якщо півкілометрова земляна дамба і не буде зруйнована весняними водами в паводок, рух по ній автотранспорту, тим більше – важкого буде неможливий не тільки на протязі переливу води через дамбу, але і як мінімум кілька тижнів після нього. Адже “тіло” мосту-гідроспоруди буде наскрізь просякнуте водою і до висихання втратить проектні характеристики.

На фото: міст під час повені 2018 року

А якщо в цей час на капремонті буде знаходитися старий міст? Адже його капремонт – це справа мінімум одного весняного сезону?

Тепер уявімо, що Лохвицький район залишився без моста в Млинах якраз в період весняно-польових робіт (посівної), де дорогий кожний день. Хто з нинішніх “лобістів” проекту відшкодує збитки агрогосподарствам?

А паралізувати на місяць-два дорогу державного значення, та ще в воюючій країні?

Відповіді немає.

Але є питання ще більш суттєві.

Як вбити річку

Документація проекту “гідроспоруди” в с. Млини взагалі не містить наукових розрахунків про зміну гідрологічної ситуації на р. Сула вище і нижче за течією від греблі в разі її появи. Тим часом, жителі району знають, що рівень води в руслі річки носить сезонний характер і залежить як від кількості природних опадів, так і від температурного режиму. У спекотне літо Сула місцями міліє і зневоджується. Це не катастрофа останніх років, часів так званого глобального потепління – це природна реакція живого організму річки на зміну природних факторів. Наприклад, старожили пам’ятають посушливі 1952 – 1954 роки, коли Сула пересихала так, що техніка з Червонозаводського, щоб забезпечити виробничі потреби місцевого цукрового заводу, в пересохлих місцях розкопувала русло, щоб “дати воді дорогу”. Але води більше не стало.

Так от, якщо створити “Лохвицьке море”, штучно піднявши рівень води в Сулі, в спекотну пору року, величезна кількість вологи “розчиниться” у масиві торфовищ на тисячах гектарів. А площа випаровування вологи в заплаві Сули напевно суттєво зросте. Те, що випарується в “Лохвицькому морі», не буде влітку живити русло нижче за течією, туди вода просто не дійде. А наступна велика притока Сули, що несе воду – Удай, впадає в річку біля села Березоточа Лубенського району, кілометрів за 100 – 110 від спроектованої греблі. Де Сула візьме воду?

Не потрібно бути великим вченим, щоб особисто переконатися в очевидному: влітку і до жовтня Сула в районі с. Млини являє собою струмок глибиною по груди з ледь помітним плином. Звідки в руслі нижче за течією візьметься вода, якщо в цьому ж місці русло перегородити дамбою? Спекотного літа води не стане відразу за дамбою.

Фото: Те саме місце у жовтні 2017 року, де заплановане будівництво гідроспоруди, заголовне фото теж зняте в цей же час.

А як же тисячі жителів десятків населених пунктів нижче за течією Сули? Їм сподобається ідея лохвицьких депутатів і влади перекрити “трішечки” Сулу? Про це повинні добре подумати і депутати обласної ради від інших районів – навіть якщо вони є однопартійцями своїх лохвицьких колег. Сховатися не вдасться, прізвища всіх причетних до цього все одно будуть названі, а результати голосувань – оприлюднені.

Є ще низка важливих природоохоронних аспектів, які напевно змусять Київ і центральні органи влади втрутитися в те, що відбувається в Лохвицькому районі. Йдеться про дотримання міжнародних природоохоронних актів (конвенцій), підписаних Україною. Зарегулювання природного стоку, зміна природного гідрологічного режиму середніх річок (до таких належить Сула) точно стане приводом для звернення українських екологів в міжнародні природоохоронні інститути та організації. Більш того: ці звернення вже готують.

Навіть поверхневий аналіз доступної документації по “гідроспоруді” дозволяє зробити висновок, що проект дамби не враховує положень і норм “Закону про оцінку впливу на навколишнє середовище”, який набрав чинності 18 грудня 2017 року. А це вже стане приводом для юристів, що спеціалізуються на екологічній тематиці, для переслідування в судовому порядку всіх ініціаторів спорудження дамби.

На цьому тлі – суттєва «дрібниця»: проект “гідроспоруди” у с. Млини, в разі його реалізації, ставить хрест на створенні в майбутньому Сулинського екологічного коридору (в рамках Загальноєвропейської екологічної мережі, якщо в Лохвицькій РДА про таку взагалі чули). Основою якого повинен стати ландшафтний парк “Середньосульський”, площею близько 4000 га, який вже об’єднав проектовані заказники “Артополот” (гідрологічний) і “Христанівській” (ландшафтний), а також заплавно-долинні природні комплекси. Саме цим заповідним природним коридором мали б безперешкодно мігрувати дикі тварини, водні організми, рослини, комахи. До речі, в усьому цивілізованому світі для цих цілей навіть будують мости, тунелі та  проходи (навіть для плазунів!).

А у Лохвицькому районі місцева влада, навпаки планує спорудження несумісного з щойно названими міграційними коридорами насипу, і це – в заплаві унікальної, нерестової річки.

Який же сенс реалізації цього проекту?

Можливо, цей “сенс” стане зрозумілішим, як тільки громаді стане відомо, хто буде підрядником реалізації проекту “гідроспоруди”. Адже загальновідомо, що земляні роботи – найбільш корумпований сегмент будівельних робіт. До того ж, якщо мости мають право ремонтувати і будувати організації зі спеціальною ліцензією, то локальні, місцевого значення гідроспоруди, насипи і дорожнє полотно – хто завгодно. Можливо, це ще одне пояснення того, чому “Мостобуду” не дали відремонтувати міст у 2017-му. Адже будівництво дамби на руслі Сули – набільш прийнятний для лохвицької влади спосіб “освоєння” бюджетних мільйонів.

Також можливо, хтось «занадто вливовий» нинішній «господар життя », що мешкає за течією Сули вище дороги Р 60, страждає від маловоддя, і в такий нехитрий спосіб вирішив забезпечити «себе любимого» рівнем води, дарма, що за рахунок інших українців. Про це говорять люди і називають прізвища, але перевірка займе якийсь час.

Можливо, інтереси цієї людини і ряду місцевих депутатів збіглися: йому – вода, їм – підряди на будівництво в обмін на лобіювання цієї оборудки. Тоді питання до Адміністрації Президента України: хто контролює владу на місцях і чиї інтереси відстоюють представники президентської вертикалі в Полтавській області та Лохвицькому районі?

Питань багато, і в рамках однієї статті на них не відповісти. І тому далі буде.

Очевидно, що це вже розуміють ініціатори цього горе-будівництва: вони старанно ховаються за колективні рішення. А також полтавські вчені, що створили програму “Довкілля – 21” і проектантів “гідроспоруди”.

Річку створила Природа, якщо хочете – сам Господь Бог, і Сула живе за законами Природи. За всю свою історію людина ще не зробила жодну річку кращою. На всій планеті. Це факт. Знищила, втратила – незліченно багато – це теж факт.

Коли районні чиновники беруться “покращити” Сулу, та ще й криючись, то нічого доброго з цього не буде. Ні для Сули, ні для людей.

Джерело: Наш Храм