Денис Марків
Суддя Левицька Тетяна Володимирівна не пройшла кваліфікаційне оцінювання й визнана такою, що не відповідає займаній посаді.
6 вересня 2018 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів України на засіданнях колегій провела співбесіди і визначила результати кваліфікаційного оцінювання десяти суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, – про це повідомляє ВККС.
Результати кваліфікаційного оцінювання суддів
Так, за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді дев’ять суддів визнані такими, що відповідають займаній посаді, і одна – такою, що не відповідає займаній посаді, – а саме це Левицька Тетяна Володимирівна, що займала посаду судді Шевченківського району м. Києва.
Результати оцінювання:
Як бачимо, все ж таки судова реформа показує свою дієвість: шлак відсіюється, і мають залишитися тільки ті, хто є професіоналами своєї справи та можуть з гідністю виконувати надзвичайно відповідальну роль судді.
“Здобутки” судді Левицької
Що ж стосується судді Левицької, то варто пригадати деякі її “подвиги”. Наприклад, на початку 2018 р. вона задекларувала більше 341 тис. грн. спадщини. Такі відомості містить держреєстр декларацій. Причому джерелом доходу вказана повна тезка Тетяни Левицької – теж Тетяна Володимирівна Левицька.
Не можна обійти увагою і резонасний вирок судді Левицької щодо архітекторів Олександра Горбаня та Олексія Шемотюка. Прокуратура наполягала лише на домашньому арешті, натомість суддя прийняла рішення про тримання під вартою терміном на 60 діб з альтернативою внесення застави у розмірі 2,2 мільйонів гривень. Даний вирок було скасовано Апеляційним судом м. Києва.
Також не секрет, що головний девіз судді Левицької – «темні справи тільки за закритими дверима».
Цей перелік можна продовжувати, але наразі слід окремо зупинитися на тому, що Левицька Т.В. була тією самою слідчою суддею, що витерла ноги об закон і права людини, постановивши 11 червня 2018 р., під впливом збіговиська оскаженілих маргіналів з вулиці, ухвалу про обрання адвокату і журналісту Олексію Святогору запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв’язку з підозрою щодо нього у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 та ч. 3 ст. 300 КК України. Це саме її непрофіоналізму та відвертій відмороженості тоді рукоплескали зооекстремісти, радіючи постановленому неправосудному рішенню. Втім, воно і не дивно: які “активісти”, такі в них і “герої”, яких вони ідеалізують.
Апеляційним судом м. Києва 26 червня 2018 р. вказану ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2018 р. було скасовано та постановлено нову ухвалу про обрання мені міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Однак факт залишається фактом: процесуальна поведінка судді Левицької Т.В. під час постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу є неприпустимою й такою, що виключає можливість та необхідність подальшого перебування зазначеної судді на посаді.
Левицька приймала рішення на підставі своїх фантазій та емоційних вибухів
Так, обираючи запобіжний захід у вигляді безальтернативного тримання під вартою (зокрема, не призначивши заставу) слідча суддя діяла всупереч вимогам ч. 4 ст. 183 КПК України, яка визначає три чіткі та виключні випадки можливості суду не застосовувати заставу. Жоден з цих випадків в даному разі не мав місця. Суддя спробувала довільно розширено витлумачити зміст п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, вказавши, що інкримінований злочин якось пов’язаний із насильством, проте, таке тлумачення виглядає безглуздо з огляду на те, що Олексію Святогору інкримінується банальне та звичайне надання інтерв’ю засобам масової інформації з висловленням своєї життєвої позиції щодо низки екологічних питань. Надання інтерв’ю з його боку аж ніяк не могло супроводжуватися і не супроводжувалося насильством та іншими подібними активними жорсткими діями, аби «по-людськи» за подібних відверто надуманих і безглуздих звинувачень запроторювати людину за грати (по суті, за реалізацію конституційного принципу свободи слова та висловлення переконань).
В ухвалі апеляційного суду обумовлено та застережено поверховий та необґрунтований підхід судді Левицької Т.В. до оцінки запропонованої стороною обвинувачення удаваної обставини ухилення Олексія Святогора від слідства та перешкоджання слідчим діям. Суддя Левицька Т.В. не побажала врахувати ту обставину, що слідчі та прокурори «нібито» відвідували адресу, за якою він не проживав, вдаючи видимість активних «пошуків» та результату «не знайшли». Слідча суддя Левицька Т.В. визнала такі дії сторони обвинувачення (слідства) повноцінними, попри їх відверту нікчемність та передбачувану неефективність.
Апеляційним судом м. Києва зазначено про відсутність у матеріалах подання (клопотання) слідчого та прокурора самої постанови про оголошення Олексія Святогора у розшук (як основного процесуально встановленого мотиву та доводу про те, що він нібито вельми активно переховувався від слідства і саме тому мав бути заґратований).
Тобто, суддя Левицька Т.В. діяла на підставі відомих лише їй безвідповідальних припущень, фантазій, емоційних вибухів, сумнівних позапроцесуальних впливів, уявлень, без достатніх розумних, свідомих, справедливих, вольових законних підстав.
З цього приводу також було подано скаргу до Вищої ради правосуддя, в якій Олексій Святогор просить вжити заходів щодо припинення подальшого перебування судді Левицької Т.В. на займаній посаді (не заради себе, а заради інших людей, які можуть стати об’єктом її дикунських експериментів з найдорожчим, що є у людини – свободою та судочинством взагалі).
За наслідками прийняття суддею Левицькою неправосудного рішення, внаслідок чого Олексія Святогора безпідставно було поміщено до Київського слідчого ізолятора, він має намір реалізувати своє право на відшкодування з бюджету відповідної компенсації заподіяної йому моральної шкоди.
Читайте також:
Чому суддя Левицька досі не звільнена