Що криється за мовним протистоянням?

Поділитися:

Перегляди: 3 805

Український парламент остаточно перетворився в епіцентр суспільного розбрату з мовним протистоянням. Події, що розгортаються навколо прийняття Закону «Про засади державної мовної політики» стали початком серйозних суспільних збурень.

Однак за інстинктом збереження декількох депутатів Партії Регіонів своїх мандатів, та невимушеною піар-кампанією, розгорнутою у ЗМІ представниками різних політичних партій заховано від широкого українського загалу основне завдання цього закону – знищення України шляхом підміни глибинної суті української державності.

Суть мовного питання

Про це пишуть і самі автори законопроекту народні депутати В. Колєсніченко та С. Ківалов у своїй пояснювальній записці, адресованій до народних депутатів України:

«Правова урегульованість мовних відносин у суспільстві є передумовою для вирішення головного завдання української державності – інтеграції всіх громадян в єдину громадянську мультикультурну націю».

Автори законопроекту свідомі також і того, що: «…Україну розколюють не мови, а політики, які спекулюють на мовному питанні».

Мабуть, ці дві цитати з «Пояснювальної записки» до законопроекту «Про засади державної мовної політики» від 25.08.2011 року набагато доступніше розкривають суть «мовного питання», ніж лідери української парламентської опозиції.

Зрештою, постає питання: чи існує в Україні парламентська опозиція, і чи існує опозиція до влади взагалі? Воно залишається також одним з найактуальніших питань українського сьогодення.

Тож і не дивно, що основний супротив ініціативам проросійських депутатів з Партії Регіонів розпочався саме в секторі громадських організацій. Серед них – організації національно-культурного спрямування, студентські ініціативи, відомі історики, митці, артисти, громадські діячі. Впровадження закону «Про засади державної мовної політики» вважають абсурдом відомі економісти та фахівці з державотворення.

Спробуємо систематизувати наявну документальну базу та сформувати чіткі аргументи, з точки зору міжнародного права та практики його застування в державотворенні, спираючись на українську Конституцію та наявну законодавчу базу.

Права національних меншин і державна мова

2 грудня 2011 р. Венеціанська комісія закликала українських законодавців до «пошуку справедливого балансу між захистом прав меншин, з одного боку, і збереженням державної мови як інструменту інтеграції суспільства, з іншого» (п. 66). У своєму висновку вона наголосила на відсутності у цьому законопроекті адекватного консенсусного вирішення принципових питань державної мовної політики.

Засади державної мовної політики і загальний порядок застосування мов в Україні регулюються Конституцією України та Рішенням Конституційного суду України від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України. Законопроект Ківалова – Колесніченка суперечить Конституції України. Він створює механізм її підміни антиконституційним законом.

Зокрема ст. 4 законопроекту підтверджує, що «основи державної мовної політики визначаються Конституцією України». Але, водночас, дана стаття встановлює, що після його ухвалення порядок застосування мов визначатиметься «виключно цим Законом, з норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов в різних сферах суспільного життя». Це є грубим порушенням ст. 156 Конституції України, яка передбачає спеціальний порядок запровадження будь-яких змін та положень розділу І Конституції України.

Розділ І «Загальні положення» законопроекту Ківалова-Колесниченка вводить у правове поле такі, не передбачені Конституцією, поняття, як «регіональна мова або мова меншин», «мовна група», «мовна меншина», «регіональна мовна група», «регіон», «рідна мова».

Запровадження в Україні порядку застосування мов, що суперечить ст. 10 і ст. 156 Конституції України, є порушенням Основного Закону. А таке порушення, виходячи зі змісту Рішення Конституційного суду України від 12 грудня 1999 р., слід кваліфікувати як зазіхання на засади конституційного ладу в Україні.

Водночас заключний розділ XI законопроекту «Перехідні положення» передбачає внесення докорінних змін до всього комплексу норм національного законодавства, що регулюють порядок застосування мов на основі і відповідно до ст. 10 Конституції України.

Принцип вільного мовного самовизначення

Стаття 3 законопроекту, яка проголошує право кожного на мовне самовизначення і вільне користування кожним у суспільному житті будь-якою мовою створює підстави нехтування державною мовою тими, хто з огляду на свій офіційний статус зобов’язаний вживати українську мову при виконанні своїх службових функцій.

Ані Конституція України, ані міжнародно-правові акти, що визначають стандарти захисту прав людини включно з Рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов не встановлюють принцип вільного мовного самовизначення у сфері застосування державної мови. У практиці європейських держав такий принцип теж відсутній. Запровадження вільного мовного самовизначення для всіх було б за своєю одіозністю аналогічним запровадженню податкового самовизначення.

Законопроект «Про засади державної мовної політики», всупереч вимогам принципів Конституції України та меті Європейської Хартії регіональних і міноритарних мов, передбачає створення правового механізму підриву статусу української мови як державної (офіційної). Він встановлює у частині третій ст. 7 довільний, не відомий ані Конституції та законодавству України, ані Хартії чи будь-якому іншому міжнародно-правовому акту, кількісний критерій «10 відсотків і більше носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова». Це вважається достатньою підставою для визнання тієї чи іншої мови регіональною. Тобто запропоновано визнавати мову такою, що підлягає обов’язковому використанню паралельно або навіть замість української як державної (офіційної) у переважній більшості сфер суспільного життя.

Питання застосування мов є питанням державного значення. Це підтверджується змістом пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України, згідно з яким порядок застосування мов визначається виключно законом.

Отже, Основний Закон України не наділяє місцеві ради повноваженнями щодо застосування мов та визначення їх регіональними. Не передбачає такого права органів місцевого самоврядування і Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. На це вказує у своєму висновку й Міністерство юстиції України.

Регіональна російська мова

Законопроект Ківалова-Колесниченка, встановлюючи згаданий свавільно визначений відсотковий критерій, створює передумови для обов’язкового запровадження в Україні російської мови. Російська мова постає фактично в офіційному статусі регіональної – не лише на рівні села, селища, міста, району, області, Автономної Республіки Крим, а навіть щодо всіх індивідів.

Адже частина 7 ст. 7 передбачає:

«У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян-суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб».

Ухвалення законопроекту Верховною Радою матиме катастрофічні для України наслідки. У найближчій перспективі інтенсифікується процес витіснення української мови з усіх найважливіших сфер суспільного життя. Відбуватиметься маргіналізація української мови. Виникатимуть конфлікти на мовному підґрунті. Посилюватиметься мовна ізоляція та відчуження регіонів України один від одного. За мовним протистоянням закономірно настане початок «мовної федералізації» України та її дезінтеграції як держави.

Законопроект у разі його ухвалення Верховною Радою потягне за собою значні видатки з державного бюджету. За підрахунками фахівців, витрати необхідні для його запровадження в життя сягатимуть 50—60 млрд. гривень.

Наслідки ухвалення законопроекту

З вищенаведених міркувань можна зробити невтішні висновки. Ідеологія і мета законопроекту – прирівняти російську мову до державної, забезпечуючи її обов’язкове використання та подальше поширення на максимально великій території України за рахунок української та інших мов.

Підтримка закону «Про засади державної мовної політики» представниками Партії Регіонів, комуністами, блоком Литвина, утікачами з лав Нашої України та БЮТу, а також бездіяльність парламентської опозиції є очевидним результатом виконання політичного замовлення російської влади, яка здійснює безупинну агресію проти України.

Однією з ключових складових цієї агресії є мовно-культурна війна, остаточною стратегічною метою якої є знищення самобутньої на теренах Європи української нації та нівелювання основних засад української державності.