Раймонд Коломбай
Latest posts by Раймонд Коломбай (see all)
- Шляхи гуманізації покарання у вигляді довічного позбавлення волі -
- Адміністрація ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» не дозволяє ув’язненим спілкуватися з рідними -
- Про ситуацію в ДУ «Надержинщинська виправна колонія» -
- Эвакуация заключенных из учреждений, оказавшихся в зоне боевых действий -
- Донецкая областная прокуратура не видит оснований для пересмотра судебного решения -
Станом на теперішній час в Україні відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі понад 1500 осіб. Ця кількість – без урахування відомостей з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
Тримання засуджених без реальної можливості звільнення
Хоча Україна з 2014 року взяла курс на гуманізацію законодавства, ми досі посідаємо перше місце серед 50 європейських країн за кількістю «довічників» без перспективи звільнення. Вже понад три роки тому, 12 березня 2019 року (остаточне рішення 12 вересня 2019 року) ЄСПЛ у справі «Петухов та інші проти України (2)», увалив рішення щодо незаконності тримання довічників без реальної можливості звільнення. В цьому рішенні, зокрема зазначено: «Суд не може не дійти висновку, що існуючий в Україні режим для засуджених до довічного позбавлення волі є несумісним із цілями реабілітації».
Так само, Конституційний Суд України 16 вересня 2021 року, в рішенні по справі 3-349/2018 (4800/18, 1328/19, 6/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 Кримінального кодексу України в тому, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. КСУ також зобов’язав Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене ст.ст. 81, 82 КК України у відповідність до Конституції України та цього Рішення. Згідно нашого чинного законодавства, після винесення рішення КСУ, Верховна Рада України зобов’язана протягом трьох місяців змінити положення чинного законодавства та привести їх у відповідність до вимогам рішення КСУ. Нажаль, минає вже другий рік, а досі не виконується Рішення КСУ.
Інші недоліки чинного законодавства
Хочу звернути влади на те, що це – не поодиноке нехтування чинного законодавства у системі. В ДКВС України роками ігнорують положення ст.ст. 92, ч. 6 ст. 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 150 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі мають триматися окремо від інших засуджених.
Європейський комітет із запобігання катуванням постійно критикував передбачене у нашому законодавстві систематичне роздільне утримання довічно ув’язнених. Після візиту в 2009 році були внесені зміни до Кримінально-виконавчого кодексу з тим, щоб засуджені до довічного позбавлення волі, після оцінки їх індивідуальної поведінки, переводилися з камер на двох в багатомісні камери, а також для участі в організованих заходах (освітні, культурні, спортивні та розважальні заходи) після п’ятнадцяти років позбавлення волі. А з багатомісних камер – у звичайні житлові приміщення ще після п’яти років позбавлення волі.
Деякі співрозмовники делегації під час візиту в 2012 році (в тому числі з числа співробітників) вважали, що не було ніяких підстав для утримання багатьох ув’язнених, які відбувають довічне позбавлення волі, окремо від інших ув’язнених. Однак, норма щодо окремого тримання довічно ув’язнених залишається. Нові правові положення передбачають занадто малий обсяг дискреційних повноважень Державної кримінально-виконавчої служби з цього питання. Комітет повинен підкреслити, що поділ засуджених до довічного позбавлення волі завжди має бути результатом всебічної та постійної оцінки ризиків та потреб на основі індивідуальної програми відбування покарань. Комітет рекомендує, щоб українська влада знову переглянула законодавство і практику щодо роздільного утримання засуджених до довічного ув’язнення, з урахуванням висловлених зауважень.
Можливості розсуду адміністрації місць відбування покарань надмірно обмежено
Кілька категорій засуджених автоматично тримаються в умовах максимальної безпеки. Вони поміщаються в ізоляцію з профілактичною метою протягом тривалого терміну після вироку суду лише у зв’язку з вчиненими ними злочинами. Комітет повинен нагадати свою принципову позицію. Рішення, що стосуються зміни рівня безпеки для засуджених, а також ізоляційні заходи з профілактичними цілями не повинні оголошуватися. Вони повинні встановлюватися на розсуд суду як частина покарання.
Рішення про те, чи потрібно застосовувати певний рівень безпеки або ізоляційних заходів з профілактичними цілями, має залежати тільки від тюремної адміністрації і здійснюватися тільки на підставі індивідуальної оцінки ризиків. Це рішення не повинно бути частиною кримінального покарання. Українська влада ігнорує інтегровування засуджених до довічного позбавлення волі у загальну масу засуджених «якомога швидше після їхнього засудження». При цьому всі засуджені до ДПВ повинні піддаватися оцінці ризиків та потреб на самому початку відбування ними покарання.
Незважаючи на ці багаторічні рекомендації з інших комітетів, вітчизняний законодавець продовжує дотримуватися «мінімалістичної» концепції щодо зміни умов тримання для засуджених довічно. Періодично до законодавства вносятся тільки незначні зміни. Згадана Комітетом стаття 150 КВК України досі передбачає, що засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених.
Переведення до багатомісних ПКТ
Відповідно до ст. 151-1 КВК України, довічно засуджений після фактичного відбуття п’яти років в ПКТ на двох засуджених може бути переведений до багатомісних ПКТ. Відтак, він отримає можливість спілкування з іншими ув’язненими і брати участь в колективних культурно-масових, фізкультурно-оздоровчих, освітніх програмах.
У свою чергу, з багатомісного ПКТ засуджений може бути переведений в звичайні житлові приміщення колонії максимального рівня безпеки ще через п’ять років. Разом з тим формулювання «можуть бути переведені» призводить до довільного використання цієї норми, адже відсутні чіткі критерії для її застосування.
У ліпшому випадку, для того, аби потрапити до середовища інших засуджених, доведеться відбути понад десять років строку
Зазначений підхід не відповідає рекомендаціям Комітету. Він не передбачає інтеграцію засуджених у загальну масу засуджених «як правило». Така можливість існує лише як виняток. На сьогодні ДКВС України здійснює заходи з метою переведення довічників після відбуття 10 років відбуття покарання до так званих «загальних житлових приміщень», які насправді такими не є. Замість поміщення до загальної маси засуджених, довічників поселяють у спеціалізованих багатомісних приміщеннях, які називають «загальними житловими приміщеннями» (не слід плутати з багатомісними камерами, поміщення до яких передбачено через 5 років у маломісній камері).
Створення поліплених умов для засуджених до ДПВ
Ось наявний приклад згідно відповіді від 02.08.2022 року. На мій інформаційний запит відповів заступник начальника Департаменту ДКВС України м. Києва полковник внутрішньої служби В’ячеслав Руденко.
Згідно відповіді, стає зрозумілим, що відбувається та в чому полягають поліпшення умов тримання ув’язнених до довічного позбавлення волі.
Індивідуалізація умов відбування покарання
Як ви бачите, положення ст.ст. 92, 151-1 КВК України й досі не дотримуються взагалі, то лише приписано в законодавстві, а в наявності в житті цієї норми законодавства ігноруються і досі.
Ще раз наголошую: індивідуалізація, що базується на індивідуальній оцінці ризиків і потреб, має бути правилом. Описаний принцип «неізолювання» повинен прийти на заміну принципу «автоматичності» застосування обмежень прав до засуджених до довічного позбавлення волі. Довічники повинні мати право не тільки на переведення у звичайні житлові приміщення колонії максимального рівня безпеки, а й на переведення до колонії середнього рівня безпеки та навіть у дільниці соціальної реабілітації при виконанні певних умов.
Умови тримання довічників та їхня подальша можливість звільнення – ось які пріоритети має бути в Україні для осіб, ув’язнених до довічного позбавлення волі. Це мусить відбуватися з дотриманням вимог законодавства України та згідно з Європейською Конвенцією з прав людини. Сподіваємося, що все-таки парламентарі ухвалять необхідні законодавчі акти з дотриманням вимог, які викладено в рішеннях Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини стосовно ув’язнених до довічного позбавлення волі.