Відтоді, коли Енергодар був захоплений рашистами, відбулося стільки всього, що хронологію цих подій ми будемо відновлювати ще довго. Та як би складно не було, як би не хотілося забути це, як нічний кошмар, кожен свідок мусить докласти максимум зусиль для того, щоб світ дізнався правду.

 

---

 

У попередній публікації, присвяченій подіям навколо ЗАЕС я вже коротко розповідала про початок окупації та спротив українців, які попри обстріли виходили на протести. Пропоную тепер згадати окремі моменти з березня до початку осені 2022 року, адже коли Енергодар буде визволено від загарбників, то всім подіям та їх учасникам треба буде давати не тільки історичну, але і правову оцінку.

 

 

Містяни-зрадники

 

Отже, після того, як за день до окупації з міста втекли начальник поліції та воєнком, роль «народної міліції» стали виконувати завезені росіянами козаки, що ходили всюди з нагайками та гумовими кийками. Спочатку було непомітно, як змінюється Енергодар: тоді ще працювали магазини, й тільки на місцевому ринку орки почали збирати «данину» з продавців.

 

Певна частина мешканців Енергодара виявилися зрадниками. Соромно називати кількість, але таких приблизно третина. І ми знаємо їхні імена, не сумнівайтеся.

 

Заможні жителі, що боялися втратити майно та кошти, практично одразу стали демонструвати свою готовність співпрацювати з терористами: «а мені головне, щоб я міг продати свої помідори. Це і добре, що нарешті відкриється Крим, адже будемо продавати кримчанам». Ось так і казали.

 

Подібні ситуації мали місце і в селах навколо Енергодара. При цьому серед незаможних мешканців такого зрадництва не спостерігалося. Багаті ж настільки боялися за свої шкури, що ладні були хоч на пузі танцювати перед ворогом, тільки б їх не чіпали.

 

Наприклад, у березні-квітні, як тільки почалися роздачі «гуманітарки», часто можна було бачити черги з істот, які добровільно збиралися біля міськради задля отримання 10 тисяч рублів і готові були надати свої паспортні дані. Ніхто їх не примушував під дулом автомата, вони йшли туди самі.

 

Навіть дійшло до того, що дехто з пенсіонерів казали: «якщо цього місяця мені Україна не виплатить пенсію, то хоч ці [терористи] мені щось дадуть». Також за цією подачкою стояли в чергах і самі атомники – працівники ЗАЕС, які щомісяця отримують по 25 тис. грн. А коли видавали російську гуманітарку, то «бідні» атомники також гребли в сумки продукти, відвертаючи свої обличчя, щоб їх не фотографували.

 

«Очільником» міста став місцевий мешканець-колаборант Андрій Шевчик, який у минулому працював на АЕС, а потім був депутатом міськради від нині забороненої в Україні політичної партії «ОПЗЖ».

 

Техніка та жива сила ворога

 

Коли виїзд з Енергодара ще не був закритим, у середині квітня під виглядом «переселенців» разом із місцевими до Запоріжжя та Львова русня відправляла своїх агентів, за посередництва яких здійснювалося наведення ракетних ударів. Серед таких «переселенців» були громадяни росії.

 

Зараз, незважаючи на те, що орки нікого не випускають з міста (вибратися можна лише за хабарі у розмірі кількох тисяч доларів) варто посилити контроль над усіма евакуйованими. Особливо це стосується біженців з Енергодара. Так наприклад, моя сусідка, що виїхала тоді, сама бачила, як двоє російських солдатів переодягнулися у цивільне, з ними була ще одна жінка. Разом вони сіли в автобус для біженців та виїхали до Запоріжжя. Потім, у Запоріжжі, один перевдягнений солдат залишився, а інший із жінкою направилися поїздом до Львова. Так сусідка їхала до Львова та спостерігала їхній маршрут.

 

Станом на початок травня у місті нараховувалося близько 20 БТР. Було 10 танків, розташованих на території ЗАЕС. Останнім часом важку техніку ховають біля заводу по дорозі, що веде до станції.

 

На початку кількість російських окупантів становила близько 1000 осіб. Вони розселилися у профілакторії ГРЕС у лісі за містом і в готелі  АЕС. Згодом їх кількість збільшилася приблизно до 1500 осіб, деякі облаштувалися у покинутих квартирах, куди їх поселив самопроголошений «мер» Андрій Шевчик.

 

Протягом дня орки постійно знаходилися на території захопленої будівлі УСБУ, що розташована у лісі за містом або у приміщенні міськради. У серпні, після знищення ворожої техніки біля готелю окупанти перейшли в готель «Скифський» і гуртожиток на вул. Скифській, що розташовані за автовокзалом.

 

Коли окупанти захоплювали Енергодар, у місті знаходилися військовослужбовці Національної гвардії України, які отримали поранення або були захоплені в полон. Мені відомо про сімнадцятьох хлопців віком 18-20 років з числа строковиків. Полонені утримувалися у приміщенні міської лікарні. Місцеві мешканці постійно передавали їм допомогу, збирали продукти й одяг. Навесні полонених залучали до риття окопів і траншей навколо міста. Де вони знаходяться зараз, на жаль, я не знаю.

 

Нові «порядки» та підготовка до шабашу (псевдореферендуму)

 

Напередодні святкування свого головного шабашу «побєдобєсія» 9 травня окупанти спаскудили наше місто, розфарбувавши стели на в’їзді в Енергодар і в парку в кольори георгіївської стрічки. Основні «святкові» заходи вони проводили в будинку культури.

 

Приблизно у травні вже розпочалася підготовка до «референдуму». Дата його проведення не була визначена, але в людей збирали персональні дані під час роздачі «одноразової матеріальної допомоги» у розмірі 10 тис. руб. Усіх лякали тим, що від України вони більше не одержуватимуть соціальних виплат і пенсій. Частина мешканців Енергодару, переважно самотні матері та пенсіонери, в це повірили.

 

Тоді місцеві колаборанти кинулися допомагати оркам робити кабінки для голосування, і ця підготовча метушня тягнулася протягом усього літа. Потім плани різко змінилися та пішли розмови про те, що шабаш «переноситься на невизначений термін».

 

У червні орки посили заходи під час комендантської години, що була встановлена з 22-ї до 05 год. Ці заходи однаково поширювалися не тільки на Енергодар, а й на Водяне і Кам’янку-Дніпровську, де в нічний час патрулювали вулиці. У порушників відбирали водійські посвідчення, в пияк за кермом відбирали авто. Що стосується місцевих підприємців, їм було поставлено умови «співпраці»: або сплачувати окупантам відсоток, або вони забирають магазин чи автозаправку тощо.

 

У липні в с. Велика Знам’янка всіх директорів підприємств зібрали на загальні збори та поставили перед фактом: працювати на росію. Деякі відмовилися. Через це їм довелося пройти примушування до «співпраці» та катування. Скільки вижило – будемо з’ясовувати після визволення окупованих районів, тому що доля багатьох людей досі невідома.

 

Місця найбільшої концентрації колаборантів

 

На нові «посади» в органах окупаційної влади в галузі енергетики, охорони здоров’я, освіти тощо прислали нових «керівників» з росії. Рядових працівників для шкіл, лікарень і дитсадків у липні-серпні набирали на конкурсних умовах з числа місцевих мешканців. Що стосується навчання школярів, то на День знань тим батькам, які погодилися лишити своїх дітей у школі, виплачували по 10 тис. рублів. А місцевих «учителів», які погодилися працювати за російською програмою, орки планують 28 вересня вивозити до Криму на «підвищення кваліфікації».

 

Крім того, орки збирають усіх охочих віком від 18 до 35 років у «волонтери». Набір «волонтерів» здійснюється за такими адресами:

 

• м. Бердянськ, вул. Італійська, 57; пр. Восточный, 102, 234; б-р Гайдара, 12;
• м. Мелитополь, вул. Богдана Хмельницького, 10;
• м. Токмак, вул. Центральна, 316;
• селище Чернигівка, вул. Соборна, 381;
• селище Михайлівка, вул Центральна, 35;
• селище Більмак, вул. Центральна, 50;
• село Роза, вул. Центральна, 90;
• м. Василівка, б-р Центральний, 5;
• м. Енергодар, вул. Центральна, 4;
• м. Кам’янка-Дніпровська, вул. Гоголя, 4;
• село Водяне, вул. Миру, 145;
• село Дніпрорудне, вул. Набережна, 13.

 

За цими адресами ми потім обов’язково знайдемо списки тих, то співпрацювали з окупантами.

 

З 11 липня 2022 р. в Енергодарі почали видавати російські паспорти. Кількість паспортів, які видавали за день, дуже різниться – приблизно від 25 до 60.

 

Інформаційна ізоляція

 

В Енергодарі та навколо проблема зі зв’язком. Інтернет лише російський. У Телеграмі наплодилося чимало пропагандистських каналів, і ми дуже просимо наших правоохоронців заблокувати цю нечисть: «Запорожский вестник», «Евгений Балицкий», «Администрация Мелитополя», «Мелитопольский район», «Владимир Рогов», «Бердянск официально», «Бердянск ру», «Южный плацдарм», «Путь на родину», «Мелитополь онлайн», «Наш Энергодар», «Новый Мелитополь», «Днепрорудное сегодня».

 

Наші Vodafone і Life можна «зловити» лише місцями та не завжди. Всі вишки мобільного зв’язку прослуховують рашисти. Вони встановили у місті «глушилки», тому навколо навіть російські оператори працюють через раз.

 

Наші телеканали не працюють, радіостанції заглушили. Однак на радіо мені вдавалося впіймати два українських канали, до яких окупанти не дотягнулися чи забули про них. Тому не буду наводити назви радіостанцій, інакше їх заблокують теж, і ми залишимося взагалі без інформації.

 

Сирени сповіщення не функціонують давно, орки вивели їх з ладу ще на початку березня. Якщо на АЕС станеться небезпечна ситуація чи ще щось гірше, ми не дізнаємося ніяк. Доводиться розраховувати тільки на свій слух і на побутовий дозиметр (у кого він є).

 

Донедавна в Енергодарі сім-картки російських операторів продавали за умови пред’явлення паспорта по 250 грн. за штуку. Зараз окупанти масово та вже без паспортів продають російські сім-картки: тариф з Інтернетом – 250 грн, без Інтернету – 80 грн. Оператор зв’язку: 25096. Я не купувала, бо впевнена, що це російська спецслужба навмисно заманює зв’язком та Інтернетом, а потім його вимикають, щоб люди не поширювали інформацію.

 

Наприкінці весни та на початку літа в Енергодар масово потягнулися самки орків з виводками, переважно бурятської зовнішності. Вони також селилися в покинутих квартирах.

 

Енергодар чекає на ЗСУ

 

Знову нам у поштову скриньку вкинули черговий номер брехливого «Запорожского вестника», що друкується видавництвом «Таврида» в тимчасово окупованому Криму за адресою: 295051, Крим, м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 44, В газеті, де від одних картинок і заголовків хочеться ригати, вішається локшина на вуха наївних жителів про начебто покращення життя.

 

Тим часом, у замінованому лісі навколо Енергодара підірвалися ще двоє місцевих, які збирали хмиз і дрова. Обом відірвало кінцівки, а рашисти дострелили їх у голову. Де знаходяться зараз тіла, мені невідомо, та можливо, вони так і залишилися у лісі.

 

Про обстріли – це окрема тема, тут це відбувається тепер щодня. Тільки протягом серпня – вересня було пошкоджено чимало багатоповерхівок, були загиблі та поранені мирні мешканці. У новинах дуже мало інформації через відсутність зв’язку в нашому місці. Енергодар зазвичай обстрілюють з декількох різних напрямків: з Водяного, Дніпровки, а також з території біля ЗАЕС і одночасно гатять у бік Нікополя і Марганця, щоб звинуватити ЗСУ. Про це, якщо мені вдасться вижити, розповім докладно у наступних публікаціях.

 

Навіть у такі безпросвітні дні людям хочеться мріяти про мир і про те, яким щасливим буде день визволення з-під окупації. Деякі мої друзі – невиправні оптимісти кажуть, що коли все закінчиться, ми обов’язково влаштуємо велике свято, на якому зберуться всі жителі. Проте слід розуміти, що коли Енергодар стане вільним, то перше, що чекатиме на всіх нас – це нові жахливі свідчення про воєнні злочини рашистів. Світ знову побачить катівні та здригнеться від історій про викрадених і закатованих людей.

 

І наостанок хочу звернутися до наших воїнів. Дорогі захисники та захисниці України! Ми дуже мріємо побачити вас і готові чекати, щоб максимально зберегти життя наших Героїв. Одне тільки прохання: коли будете визволяти Енергодар, не беріть терористів у полон. Вони не заслуговують на суд. Лише смерть!