Денис Марків
Latest posts by Денис Марків (see all)
Всюди у природі відбувається великий кругообіг речовин. У цьому кругообігу бере участь і фосфор. Із ґрунту він потрапляє у рослини, потім разом з рослинною їжею переходить в організм тварини або людини. Звідти знову потрапляє у ґрунт.
Фосфористий водень
Не залишається фосфор в організмі люди й тоді, коли вона помирає. Поєднуючись із воднем, цей елемент випаровується в повітря у вигляді легкого і безкольорового отруйного газу, що має запах гнилої риби. На повітрі цей газ – фосфористий водень – самозаймається і згорає.
Саме з ним нерідко пов’язані забобонні страхи. Горіння фосфористого водню можна часто спостерігати там, де знаходяться великі запаси таких, що гниють, залишків тварин і рослин, – на болотах, на старих кладовищах, на бійнях. У таких місцях ночами з’являються бліді вогники, що рухаються і мають назву «блукаючих» («блудних»), інколи – болотних.
Болото (Чернігівська область)
У минулому народна фантазія вважала ці вогники блукаючими душами мерців. В культурах різних народів побутують вірування і легенди, пов’язані з «блукаючими» вогниками, що іноді приймають за душі померлих, які заблукали у маревах болота. Такі переконання виникають через те, що блукаючі вогники зазвичай рухаються і зникають випадково, а також через те, що вони з’являються на кладовищах та інших місцях, пов’язаних зі смертю та припиненням життя.
Однак це – звичайний прояв кругообігу у природі атомів фосфору. Наукове пояснення явища полягає у горінні фосфористого водню, який утворюється під час розкладання органічних речовин у вологому середовищі, такому як болото. Піднімаючись, цей газ може досягати висоти до 1 метра, а його горіння супроводжується блакитним вогнем. Займання може виникати зненацька та змінюватися залежно від вологості, температури та інших факторів. Тому «блукаючі» вогники можуть з’являтися і зникати зненацька, що зумовлює появу різноманітних легенд і вірувань.
Важливо розуміти, що «блукаючі» вогники не мають нічого спільного з душами померлих та іншими містичними явищами, які часто пов’язує з ними людська уява. Це явище відоме здавна і згадується у народних переказах та легендах різних країн. У науковій літературі його описують як феномен горіння фосфористого водню (PH3), що утворюється під час розкладання органічних речовин у болотах та інших вологих середовищах.
«Блукаючі» вогні у віруваннях різних народів
Історичні документи свідчать про те, що такі «блукаючі» вогники спостерігалися ще у середньовіччі, а на початку нової ери вони були описані у творах таких відомих науковців, як Галілео Галілей та Леонардо да Вінчі.
Навіть у теперішній час періодично з’являються повідомлення про те, що мешканці самих різних куточків планети спостерігали подібні явища. Наприклад, у США «блукаючі» вогники можна побачити на болотах у штатах Флорида, Алабама, Луїзіана та інших. У Бразилії такі вогники відомі як «fogo selvagem» та спостерігаються в регіоні Пантанал. В Індії та Бангладеш їх називають «aleya» або «alulboni», там «блукаючі» вогники з’являються на болотах і рисових полях. У Великобританії блукаючі вогники спостерігалися в районі Дартмурської місцевості та на острові Уайт у Хемпширі.
В Україні їх називають «блудички». У казках та інших творах народного фольклору блукаючі вогні описують як душі передчасно померлих людей, котрі блукають у пошуках спокою або тимчасово повернулися на землю.
У народів Північної Америки, особливо в США, де зустрічаються блукаючі вогні, існує чимало забобонних прикмет. Наприклад, одні американці вважають, що побачені блукаючі вогні віщують найближчим часом щось негативне. Другі переконані, що не слід наближатися до блукаючих вогнів, бо пішовши за ними, людина заблукає та не зможе повернутися у звичний світ.
У деяких індіанських традиціях блукаючі вогні відомі як «will-o’-the-wisp». Вони теж пов’язані зі смертю або небезпекою. Інші індіанці вважають навпаки: буцімто блукаючі вогні можуть вивести до прихованого скарбу, якщо кинути монету в їхній бік, а ще вони можуть бути передвісниками багатства або вдалого шлюбу.
Загалом, в усіх культурах зустрічі з блукаючими вогнями часто пов’язуються зі знаками зла або прикметами, але також можуть мати і позитивне значення в різних народних повір’ях і легендах.
Можна сказати, що «блукаючі» вогники є доволі поширеним явищем. Вони спостерігаються у різних країнах світу, де є великі запаси таких, що гниють, органічних речовин.
Сходження благодатного вогню
Зрештою, давайте пригадаємо про ще одне «дивовижне» явище, а точніше кажучи, про звичайне шахрайство. У Біблії розповідається про «сходження вогню з неба», що нібито неймовірним чином запалив жертовне вогнище. Як раніше, так і у наші дні це «диво» щороку відбувається в Єрусалимі. Під час великодньої служби біля гроба господнього сам собою запалюється вогонь. Влаштовують це «диво» і в інших храмах.
Наука вже давно пояснила його істинне походження. Викликати самозаймання лампад і свічок доволі просто. Для цього використовують фосфор. А фосфор, як ви вже знаєте, на повітрі самозаймається. Цим і користуються церковники. Шматочок фосфору розчиняють у дуже летючій речовині – сірковуглецю, та у розчин, який при цьому утворюється, вмочають гніт свічки чи лампади. Потім свічку несуть туди, де планують «явити диво», скажімо, поміщають її під якоюсь іконою. Щойно сірковуглець на гніті випариться, фосфор займається та запалює свічку.
Здавалося б, у наш час ні для кого не є секретом технологія виконання цієї вистави. Але чому люди продовжують обманювати себе та інших, вдаючи, нібито дійсно відбувається «сходження вогню»? Це запитання стосується етичних питань культури і традицій. Багато людей у світі вірять у духовний зміст релігійних обрядів, для них це «диво» є символом божественної милості і благодаті. Віра відіграє суттєву роль у житті багатьох людей, і виконання релігійних обрядів може мати для них велике значення як знак поваги до віросповідання, духовної спадщини та культурної ідентичності.
Отже, хоча наукою ґрунтовно досліджено фосфор і його властивості, завдяки чому нескладно пояснити, як відбувається цей фокус, люди все одно продовжують вірити в його духовний зміст і зберігати його як символ свого віросповідання та культурної спадщини.