Останнім часом все частіше в засобах масової інформації висловлюється така занепокійлива теза про те, буцімто українці стали менше допомагати (або, як це звучить у новітніх лексичних формах – донатити) Збройним Силам України.

Наскільки це відповідає дійсності?

Передусім слід розуміти просту істину: ніхто не зобов’язаний в імперативному порядку здійснювати прямі вливання коштів, продуктів, спорядження, одягу, харчів та інших ресурсів на потреби Збройних Сил України. І тут не може бути жодних спекуляцій, комплексів, звинувачень і закидів.

Достатньо тієї простої обставини, що кожен з нас, як бджола у великому вулику, має знаходитися на своєму місці і виконувати свою частку в суспільному виробництві. Хтось знаходиться в окопах та безпосередньо винищує ворога. Хтось ремонтує танки та гармати. Хтось шиє одяг, пече хліб, лікує хворих та поранених. Кожен виконує свою роботу, яка тією чи іншою мірою сприяє національній єдності, цілісності, системній діяльності державних інституцій.

Навіть просто придбаваючи продукти харчування, одяг тощо – кожна особа підтримує національну економіку, сплачує прямі та непрямі податки, і тим самим поповнює бюджет, з якого і відбувається фінансування оборонних напрямів держави.

Хтось надає своє житло переселенцям або ж консультує, навчає чи адаптує їх безоплатно (медицина, право, соціальне забезпечення, наука, освіта), витрачаючи набагато більше енергії, коштів і зусиль, аніж «прямими» вливаннями коштів.

Ми це згадуємо тому, що одночасно з бідканнями «а чого так мало стали донатити» іноді починаються нездорові спекуляції «а чому слабо?» та звинувачення у зраді, непатріотизмі, обмеженості.

При цьому варто розуміти, що війна прокотилась по кожній родині та увійшла в кожну домівку. Практично кожен з нас має родичів чи знайомих, які загинули на війні, тяжко поранені, скалічені, втратили домівку, бізнес, майно, вирушили у вимушені мандри по світам. Далеко не кожен має «зайву» копійчину на шматок хліба або на новий одяг, аби при цьому ще і прямо донатити на ЗСУ.

Справжня єдність

Патріотизм – не у закликах «дайте грошей негайно», а у тяжкій праці, самообмеженні, самовдосконаленні, самопожертві, спокої, волі, прагненні до порядку.

З початку повномасштабної агресії московії проти України, напевно, лише немовлята не допомагали і не брали участь у допомозі ЗСУ. Та це характерна риса українців: ставати пліч-о-пліч у скрутну хвилину і об’єднуватися на захист рідної землі, незалежно від місця проживання, віросповідання, мови, якою розмовляють.  Ми єдиний народ.  Ми єдина нація. Ми переможемо. Точніше ми вже перемогли, хоча московія ще не остаточно програла, і лише формальності та невеликі проміжки часу відділяють «офіційний» момент перемоги над рашизмом.

Але питання, яке ми порушили – не про ослаблення.  Патріотизм Українців не послабити ніколи. Ця велика істина характеризує нас як націю. Питання в тому, що останнім часом (період широкомасштабного російського вторгнення) Верховна Рада України нинішнього скликання, на відміну від попереднього складу, показала себе справді тим органом, який став в авангарді боротьби проти рашистської навали.

Верховна Рада України

Більшість депутатів забули про чвари, політичні розбіжності та недолугу колотнечу, що заважало нормально та повноцінно працювати в попередні роки на благо України. Але навіть незважаючи на цю єдність, ми іноді не можемо зрозуміти логіку законодавців. Ми спостерігаємо численні наміри «зекономити», при цьому шляхом підвищення акцизів на пальне та алкоголь, тарифів на комунальні послуги, водопостачання, електропостачання, опалення тощо…

Про окремі законодавчі ініціативи

Лишень за останні тижні нараховано як мінімум 4 законопроекти (реєстраційні номери 9032, 9033, 9032-1, 9033-1). І це лише ті, які прямо декларують підвищення вартості життя шляхом запровадження додаткових податково-акцизних і ціноутворюючих навантажень на бюджет простого люду.

Фахівці, котрі знаються на економіці, освіті, банківській справі, науці, кризовому менеджменту висловлювали думки про те, що війна «підкорегує» бачення напрямів відновлення економіки та її становлення.

Давно повинні бути припинені подібні напрями безглуздих законотворчих забаганок. Перешкоди для ведення бізнесу були наслідком спроб «моралізаторства» чи безглуздих експериментів. Так само, мають бути декриміналізовані, приміром, окремі діяння, які вважалися злочинами.

Приміром, мало хто звертає увагу на те, що в Україні передбачено кримінальну відповідальність за тримання будинків розпусти та виробництво порнографії. Багато міст України взяли для себе «моду» створювати штучні перешкоди для водіїв автомобілів (встановлюючи обмеження в стоянці автомобілів), запроваджуючи штрафи та евакуатори. Воїну неможливо отримати земельну ділянку для ведення господарства. Комунальники знімають (демонтують) вивіски та рекламні оголошення, зносять кіоски, які десь у зручному місці (парк, дитячий майданчик) продають каву або тістечка, бо «непорядок». Під найвищий соціальний захист потрапили безпритульні собаки (яких оберігають більше аніж дітей від педофілів) витрачаючи на ці забаганки сотні мільйонів гривень.

Існують десятки інших подібних безглуздих обмежень, в частині штучного зменшення здатності та можливості людей заробляти (не просячи у держави ані копійки) та штучного зростання витрат на боротьбу за «права собак», з порнографією, казино, тютюнопалінням, кіосками, рекламою та іншою маячнею.

Ми вважаємо, що в сучасних умовах навпаки, необхідно спрямувати зусилля на збільшення можливостей людей до заробітку. Нічого поганого або шкідливого не буде, якщо демобілізований воїн, повернувшись з пекла війни – встановить поблизу свого будинку кіоск для продажу жувальної гумки та буде тут же наглядати за десятком припаркованих на ніч автомобілів місцевих мешканців. Або ж нехай людина побудує майстерню з ремонту взуття чи шкіргалантереї. Без зайвих перешкод, доскіпувань і формальних вимог щодо метражу кіоску, розміру реклами та кількості працевлащтованих.

Чим вище статки у громадян, тим сильніше держава і армія

І нічого поганого не буде, коли водій припаркує автомобіль в місці, де висить знак «зупинка заборонена». При чому вона там знаходиться не об’єктивно тому, що така зупинка заважає проїзду, доступу до об’єктів комунікацій тощо. Це робиться лише для того, аби створити проблему, «загнати» водіїв на платні «паркувальні майданчики». А там вже вгодовані паркувальники будуть «витрясати» з нещасних водіїв решту, що залишилась після заправки одним з найдорожчих у світі пально-пастильних матеріалів. Наприклад, людина щойно була як волонтер на фронті, відвезла туди якісь дрони чи взуття. А тут, приїхавши до «цивілізації», піддається грабежу: «туточкі платное мєсто стоянкі, так мі рєшілі».

Зараз не час для підвищення вартості комунальних послуг, податків і зборів. У нашій країні зараз є великий дефіцит робочих місць. Хто на війні, хто у мандрах по світу, хто біженець. Непомірно багато людей просто вирвані з життя і не мають змоги налагодити бізнес.

Багато підприємств змушені відправити своїх працівників у вимушені неоплачувані відпустки або згортати виробництво та скорочувати штатну чисельність громадян. Малий та середній бізнес опинився на межі виживання. Як ми вже зазначали вище, оптимізму не додають постійні доскіпування з приводу «не такого розміру рекламне оголошення».

Рівень заробітної плати залишає бажати кращого, та й поняття це залишилось формально. Курс гривні непорівнянний із прожитковим мінімумом та мінімальною зарплатою.  Ціни на продукти харчування зростають швидше, ніж їх вирощування та виробництво.

І замість того, аби припинити безглузду маячню та боротьбу із секторами суспільного життя, з якими не слід «боротися», позаяк вони якраз дозволять людям знайти нові напрями вдосконалення – пропозиції про зростання акцизів, податків тощо – безглузді та виглядають як диверсії та терористичні акти. Вони руйнують залишки довіри до держави та можливостей громадян до заробітку, заможності, залучення додаткових коштів та активізації економіки.

Не у тому напрямі відбуваються «пошуки донатів» і додаткових надходжень. Сподіваємось, проте, що розумні ідеї отримають пріоритет.

Віктор Правдін