Олександр Задніпрянський
Latest posts by Олександр Задніпрянський (see all)
Чи є в людини душа, особлива нематеріальна субстанція, що існує незалежно від тіла? Це питання досі залишається підставою для багатовікових суперечок між представниками раціоналістичного та релігійного світогляду.
Що таке душа і дух?
Хоча у наші дні позиції богословів щодо душі розвінчані наукою, служителі релігії продовжують навіювати їх віруючим.
Християнські богослови твердять, що людина утворена з двох самостійних сутностей: із зовнішньої оболонки – смертного тіла і безсмертної душі – часточки подиху божого. «Людина за своєю природою є духовно-тілесною істотею, – пише один із сучасних православних богословів. – Душа і тіло – дві відмінні засади одна від одної. Душа відрізняється від тіла переважно своєю духовністю. Її незалежність від тіла простягається до того, що вона може існувати без тіла. Ця здатність душі існувати без тіла передбачається християнським учінням про її безсмертя і потойбічне життя».
Проте душа, за вченням церкви, також не є однорідною субстанцією. Вона, на думку церковників, «являє собою два різні прояви – вищий і нижчий, що перебувають між собою в органічній єдності». Ці два прояви – душа і дух. «Душі належать всі ті психічні властивості й сили, котрі об’єднують людину із тваринами, – зазначає православний богослов. – Духові ж належать усі ті властивості й сили, що суттєво відрізняють людину від будь-якої тварини, утворюючи між людиною та всіма іншими тваринами непрохідну прірву».
Служителі церкви будують своє вчення про душу, посилаючись на біблійні оповідання про походження людини. Душа безсмертна, тому що вона має божественне походження, душа першої людини – Адама створена самим богом.
А щодо душ інших людей, то за якими критеріями вони потрапляють до категорії божественних? На це питання духівництво дає вельми розмиту відповідь. Сучасні богослови висувають три «гіпотези», які, на їхню опінію, можуть пояснити походження душ людей.
Релігійні теорії («гіпотези») про походження людських душ
Перша «гіпотеза», що має назву «попереднього існування душ», говорить про те, що всі душі були створені у момент створення світу. Але до моменту їх вселення в тіла людей вони перебувають у єдності з богом або живуть у тілах тварин. «Коли зароджується для кожної окремої душі тіло, то ця душа вводиться у нього або у вигляді нагороди їй за доброчинне попереднє існування, або як покарання, якщо у попередньому її існуванні з нею траплялися якісь падіння».
Хиткість цієї, так би мовити, «гіпотези» відчувають самі богослови. Вони змушені визнавати її наївність. Один із сучасних церковників пише, що «ця гіпотеза суперечить нашому внутрішньому досвіду». Людина жодним чином і гадки не має про своє існування до народження».
Однак служителі релігії не здаються. Вони висувають іншу теорію походження душ – так звану «гіпотезу творіння душі», згідно з якою душі творяться богом, коли утворюється тіло для них. Третя теорія – «гіпотеза переведення душ» побудована на тому, що душі всіх людей, як померлих, так і тих, котрі живуть нині, а також усіх майбутніх жителів нашої планети «утримувалися у первісному Адамі та перейшли, переходять і будуть переводитися шляхом наступництва від батьків до дітей».
Як би не намагалися богослови різними способами пояснити походження душі, всі вони єдині в одному: душа сотворена богом
Православний митрополит Макарій у «Православно-догматичному богослов’ї» писав таке:
«Хоча всі люди походять від прабатьків шляхом природного народження, та водночас бог є творцем кожної людини». Відмінність лише в тому, що Адама і Єву він створив безпосередньо, а всіх їхніх нащадків творить опосередковано – силою свого благословення… Православна церква завжди дотримується, як і раніше дотримувалася, думки про те, що душі творяться богом».
Релігія вчить, що життя людини розпочинається тоді, коли душа з’єднується з тілом. А під час настання смерті вона відлітає від тіла. Життя цілковито залежить від душі. Відлетіла душа – припиняється у тілі будь-яке життя.
Внесок українських науковців у науку про психічну діяльність людини
Ця віра в існування незалежної від тіла душі притаманна всім древнім і сучасним релігіям. Всі явища людської психіки – мислення, пам’ять, воля, емоції тощо – приписуються душевній діяльності людини. Релігія твердить, що люди не спроможні осягнути ці психічні явища, бо вони мають божественне походження. А коли так, то вони назавжди залишаться для людини «світовою загадкою». Відоме висловлювання одного з послідовників церковного віровчення, котрий заявив про психіку людини таке: «Не знаємо та не пізнаємо».
У колах церковників були причини побоюватися проникнення науки у таємниці психічної сфери людини. Наукові відкриття завдали нищівного удару по релігійному віровченню, розвінчали міф про душу. Наука переконливо довела, що ніякої божественної душі не існує, що психіка людини перебуває у прямій залежності від діяльності її нервової системи, від діяльності головного мозку. Основоположниками вчення про психічну діяльність були наші науковці, котрі працювали в Одесі, Києві та Харкові – серед них Георгій Челпанов (16(28).04.1862 р. – 13.02.1936 р.), Микола Країнський (01.05.1869 р. – 18.08.1951 р.), Павло Блонський (14(26).05.1884 р. – 15.02.1941 р. та інші українські вчені.
Якщо московинські психологи І.М. Сеченов та І.П. Павлов започаткували наукове вчення про психічну діяльність, то українські психологи і психіатри розвинули його і збагатили новими здобутками, відкрили нові закони, докладно обґрунтували теорію безумовних та умовних рефлексів.
Психіка живих організмів являє собою функцію мозку, всі психічні явища нерозривно пов’язані з діяльністю мозку. Мозок людини – це надзвичайно складний механізм, який складається з 14 мільярдів найдрібніших деталей – нервових клітин. Коли він перестає працювати, припиняються й усі психічні явища. Головний мозок є свого роду центром, що тисячами ниток пов’язаний з навколишнім світом. Цими сполучними нитками є нерви, котрі приймають подразники, що надходять із зовнішнього світу, та передають їх мозку. А звідти по нервах віддаються своєрідні наказування різним органам, як реагувати на той чи інший подразник.
Мозок та його функції
Окремі ділянки мозку виконують різні функції. Серед них є рухові центри, за допомогою яких діють, рухаються руки, ноги людини, є зорові, слухові та інші центри. Якщо порушити роботу будь-якої з цих ділянок мозку, це одразу відображається на діяльності тих органів, якими вона управляє. Так, наприклад, у разі порушення роботи слухових центрів людина перестає чути. Якщо пошкодити зорові центри, розташовані у потиличних ділянках мозку, то людина перестає бачити.
І.П. Павлов проводив цікаві досліди на собаках. Він видаляв у них великі півкулі головного мозку. І цілком нормальні до цього тварини втрачали всі відчуття: вони нічого не бачили, нічого не чули, не відгукувалися на свої прізвиська. Поряд із собакою кидали шмат м’яса, а вона не відчувала його запаху, не могла його знайти і починала їсти лише тоді, коли м’ясо вкладали в її пащеку. Якщо на шляху тварини траплялася якась перешкода, то вона не могла збагнути, як її обійти. Протягом усього часу собаки спали, вони не реагували ні на що з того, що відбувалося поряд.
Однак ці досліди проводилися на тваринах, а чи зміниться поведінка людини, якщо порушити роботу її мозку?
Медичній науці відомі випадки, коли діти народжувалися без великих півкуль головного мозку. У науковій літературі описані спостереження за 8-річною дівчинкою, в якої від народження були відсутні великі півкулі мозку. Дівчинка не вміла говорити, не реагувала, коли її звали. Вона майже не відчувала холоду і тепла, була байдужою до всього, що відбувалося навколо. Причиною такого стану було порушення роботи мозку. Отже, виходить, що справа не в душі? Значить, поведінка людини, її психіка залежать від роботи мозку?
Від чого залежить поведінка і психіка людини
Наука дає однозначну відповідь на це питання. Вторгаючись у такий, що наразі нещодавно вважався недосяжним світ психіки людини, вчені розкривають механізми психічної діяльності людей. Багатолітні дослідження показують, що до основи поведінки людини природою закладено безумовні та умовні рефлекси. Перші з них являють собою реакції організму на зовнішні подразники. Другі – реакції, що утворюються протягом людського життя. До безумовних рефлексів належать, наприклад, виділення слини під час приймання їжі, смоктальний рефлекс дитини та ін. Широкого поширення дістали досліди з виховання умовного рефлексу в собак. Під час годування тварин їм подавали дзвінок. Згодом, після декількох повторень, достатньо було включити дзвінок, і в собак розпочиналося виділення слини, хоча їжу їм не давали.
Таким чином, діяльність головного мозку складається з умовних і безумовних рефлексів, однак особливу роль відіграють умовні рефлекси, завдяки яким людина орієнтується у навколишньому просторі, пристосовується до умов середовища. Але ж у чому полягає зв’язок між головним мозком та умовними рефлексами? Виявляється, зв’язок тут самий прямий. Достатньо видалити великі півкулі мозку, та умовні рефлекси зникають назавжди. Так, крок за кроком, наука спростовує богословське вчення про те, що психіка людини, її душа існує сама по собі, незалежно від людського тіла, від людського мозку. Вчення про вищу нервову діяльність, яке відкриває об’єктивні закони діяльності мозку, не залишає місця для віри в існування душі. Воно пояснює природними причинами всі явища людської психіки, що донедавна вважалися «незбагненними» для людського розуму.