За життя черниця Аліпія, що вдавала із себе юродиву заради Христа, здобула недобру репутацію. Але минають роки, забуваються достовірні факти, і ось на наших очах виростає новий культ поклоніння останкам людини, далекої від святості.

 

---

 

По допомогу – до матінки Аліпії?

 

Про цілительку-чудотворицю Аліпію я вперше дізналася декілька років тому. Почула я про неї абсолютно випадково. Була середина дня, коли біля станції метро «Либідська» я сіла у маршрутку № 20, щоб дістатися до Інституту ядерних досліджень НАН України. Пасажирів було мало, одна жінка балакала по телефону і голосно, на весь салон, інструктувала свою співрозмовницю:

 

– Значить так, я зараз їду до матінки Аліпії, тільки батюшці про це не кажи. Щоб ані пари з вуст про матінку Аліпію! Пообіцяй, що не скажеш!

 

На той час я ще гадки не мала, хто така матінка Аліпія, але розмова мене насмішила. Навіщо така таємничість, – думала я, – коли весь автобус чув, куди та до кого вона їде?..

 

Я переказала цей епізод колегам і вирішила розпитати, хто ж вона – ця матінка, до якої потайки від батюшки могла їхати дивна пасажирка маршрутки.

 

– Аліпія – таке ім’я дали Агафії Авдєєвій під час постригу в черниці, – пояснили мені. – Вона померла багато років тому.

 

– Якщо вона вже померла, то куди ж тоді до неї їдуть?

 

– Їдуть до Голосіївської пустині. Раніше, після смерті в 1988 році, Аліпія була похована на Лісовому кладовищі. Побутує легенда про те, що на могилі матінки Аліпії можна вимолити здоров’я та вирішення багатьох життєвих проблем. Цю легенду створили та переказували перші нечисленні паломники, що регулярно відвідували місце поховання черниці. Від цього кількість відвідувачів стала зростати. Церква оцінила перспективи нового «бізнес-проекту» на мощах, та у 2006 році ініціювала перепоховання. Останки Аліпії перенесли на територію Голосіївського монастиря, у спеціально збудовану каплицю. В УПЦ Аліпія не канонізована, і з приводу визнання її «подвигів» точаться суперечки. А те, що люди зараз їздять до її мощів, нормальні батюшки не схвалюють. Через те жінка в автобусі просила свою подругу, чи з ким вона розмовляла, тримати її поїздку в секреті.

 

 

Чому батюшки доволі суворо дивляться на те, коли поклоніння останкам людини перетворюється на культ?

 

Темні сторінки біографії Голосіївської стариці

 

Голосіївська стариця Аліпія, в миру – Авдєєва Агафія Тихонівна, померла у 1988 році. День її смерті, 30 жовтня, тепер вважається днем вшанування її пам’яті. Точний вік Авдєєвої достеменно невідомий, оскільки за різними джерелами дата її народження не співпадає – так, одні називають 1905 рік, інші – 1910. Практично все життя вона не мала документа, що посвідчує особу. Основні віхи біографії матінки не дізнається ніхто й ніколи, тому що їх було складено з її власних слів або з більш пізніх розповідей нібито очевидців її «чудотворіння».

 

З «Короткого життєпису черниці Аліпії (Авдєєвої)» дізнаємося про те, що народилася вона 3 (16) березня 1905 р. в селі Вишелей Городищенського уїзду Пензенської губернії в дуже побожній мордовській родині Тихона й Васси Авдєєвих.

 

 

З перших сторінок цієї книжки починаються розповіді про те, що дівчинка, названа у святому хрещенні Агафією, на знаку любові та вдячності до цієї мучениці все життя носила ікону Агафії на… спині. Звідки вона взяла таке «правило»? Православна церква взагалі не приписує носити на собі ікони. Тим більше, на спині. Натомість, такий елемент присутній у багатьох чорнокнижних ритуалах, де чорний маг (чаклун), закликаючи темні сили, перевертає на спину натільний хрест (як варіант – ладанку). Але в даному випадку така популяризація чаклунства виходить напряму від Української православної церкви.

 

 

Читаємо далі спільний твір ігумені Татіани та архімандрита Ісаакія. Де і яку освіту здобула майбутня «блаженна», невідомо. Розмовляла вона мордовською мовою, російської не знала, а Молитвослов і Псалтир читала церковнослов’янською. У 1917 р. Авдєєва залишилася без батьків, яких, за версією укладачів, було вбито червоноармійцями.

 

Судимість і «дивовижне» визволення з ув’язнення

 

Далі за текстом у дуже розмитому вигляді описано подальші роки життя юної Агафії. Постійного місця мешкання вона не мала, заробляла поденною роботою та вела бродяжницький спосіб життя. У 1930-х рр. Авдєєва була заарештована, поміщена до в’язниці аж в Одеській області та засуджена до найвищої міри покарання – смертної кари. За якою саме статтею їй було висунуто обвинувачення, ніде не повідомляється. Укладачі натякають, що це було пов’язано з «репресіями проти віруючих», але така версія нічим не підтверджується й виглядає дуже суперечливою.

 

Якщо проаналізувати кримінальне законодавство, що діяло на той час, то за «контрреволюційну» діяльність до священників могли бути застосовані такі види покарань, як тюремне ув’язнення та висилка. Давайте порахуємо: на той час Авдєєвій було не більше 25 років. Вона не була священником, не вела самостійної проповідницької діяльності, а тільки допомагала нужденним. Що такого могла скоїти Авдєєва, щоб заслужити собі смертний вирок? Очевидно, що насправді мало місце звинувачення у скоєнні більш тяжкого злочину, навряд чи пов’язаного з релігією. На розстріл могли відправити, наприклад, за умисне вбивство, розбій, розкрадання соціалістичної власності тощо. Та за що саме було затримано Авдєєву, ми тепер не дізнаємося ніколи. Проте нам подають образ мучениці, що «постраждала за віру». Хоча не виключено, що ніякого ув’язнення насправді й не було.

 

Варто звернути увагу на епізод, коли ув’язнену Авдєєву перевели до камери смертників, у якій утримувалися священник і його син. Звідки вони були, як їх звали, за що потрапили в ув’язнення – про це не сказано. Знову таки, нагадаю, це все описано з власних «спогадів» Аліпії та ніким не підтверджено. Та цікаве тут дещо інше. Ніколи осіб різної статі не поміщують до однієї камери. Навіть якщо це засуджені до смертної кари. Це загальна світова практика, що застосовується вже багато століть поспіль. Та далі за сюжетом із казочки про камеру смертників виростає нова брехня про «дивовижне» визволення з в’язниці. Нібито прийшов апостол Петро, і… Втім, як само було звільнено Авдєєву, автори «життєпису» залишають додумати читачам.

 

І буцімто потім наша мучениця 11 днів ішла скелястим берегом, поки не вийшла до гірського селища. Підкажіть, будь ласка, де в Одеській області скелі та гори? З таким само успіхом ігуменя Татіана та архімандрит Ісаакій могли б написати про те, що Аліпія плила на підводному човні степами Донбасу, а прихильники «чудотвориці» проковтнули б і це…

 

Дар «чудотворіння»

 

Опинившись на волі, Авдєєва, без документів і реєстрації, продовжувала вести бродяжницький спосіб життя, постійно переховуючись від міліції. Коли розпочалася Друга світова війна, за версією укладачів «життєпису», скиталиця «потрапила в полон до фашистів і деякий час провела у концтаборі». Де саме вона перебувала, коли її захопили в полон? В якому концтаборі утримувалася? Жодних доказів цього немає. Зате далі розказано про те, що з концтабору Авдєєвій вдалося втекти, і вона опинилася на Київщині, в селі Капітанівка.

 

Далі наведено декілька епізодів про те, як матінка стала дедалі частіше проявляти свій дар чудотворіння. Та всі вони, наче калька, повторюють аналогічні віхи біографії іншої святої – Матрони Московської. Та Матрона далеко, а УПЦ потребує власних святих: де святі, там і мощі, де мощі – там черги паломників із пожертвами.

 

Звісно, жодних імен очевидців, жодних доказів або документальних підтверджень у «життєписі» Аліпії ми не знайдемо. Замість них – «одного разу», «зберіглося свідчення…», «ще одна звістка про диво», «свідки розповідають» і т.п.

 

Також зазначено, що під час війни була відкрита Києво-Печерська лавра, куди подалася матінка. Там вона прийняла чернечий постриг з іменем Аліпія. Та дивно те, що будучи черницею, вона не мала навіть келії, а жила нібито в дуплі дерева. Зрідка її пускали ночувати у братському корпусі під сходами або під дверима старця Андрія. Годували раз на день одними сухарями. Та й ночами матінка майже не спала – вона «або молилася, або воювала з бісами». Вірити чи ні – справа ваша, але так написано. Щось не зовсім схоже на чернече життя, чи не так? Якщо вірити «життєпису», так Аліпія провела наступні 15 років до 1961 р., коли лавру було зачинено на ремонт. І жінка знову стала бродяжничати.

 

Із жалості її пустили до напівзруйнованої хатини в Голосіївському лісі, де вона жила та відвідувала Деміївську церкву. Там наша «юродива» нерідко порушувала порядок під час служби, дозволяла собі образливе чіпляння до священників і прихожан та інші витівки. За свідченнями священника УПЦ КП Іоанна Київського і протоієрея УПЦ Михаїла Бойка, «матінка» зловживала спиртним і займалася звичайним шахрайством.

 

«Цурайся нечистих і бабських байок…» (Тим. 4:7)

 

Приблизно в той час, коли черниця Аліпія перебралася до Голосіївського лісу, вона «почала відкрито служити людям». А саме, вона стала приймати у своїй хатині віруючих, яким обіцяла молитовну допомогу та віщувала майбутнє. При цьому згадані вище священнослужителі свідчили, що багато з тих людей, які звернулися до Голосіївської «чудотвориці» з надією зцілитися від недугів, померли.

 

В «життєписі», ясна річ, про померлих і обманутих немає жодної згадки. Зате є безліч розповідей на кшталт «одному юнаку вона пророкувала…», «одна жінка згадувала», «люди розповідають» тощо. Іншими словами, оповідки із серії «казка про білого бичка», немає сенсу навіть їх розбирати. І дружину священника (кого саме – не зазначено) Аліпія буцімто зцілила від раку, і могла бачити минуле та майбутнє і ще багато всього. І все це – без імен, прізвищ, місця й часу.

 

Преподобний Амвросій Оптинський стосовно цього казав так:

 

«Вірити всім юродивим, блаженним, дурочкам і тому подібному не варто, навіть якщо їхні слова здійсняються, тому що не всяке передбачення – від Бога. Відмінною властивістю ворожих передбачень є те, що вони завжди бувають сумними, дурними, завжди віщують одні нещастя та завжди приносять одне збентеження в душу. Коли пророкує хтось із рабів Божих за навіюванням Святого Духу, і хоча вони попереджають інколи про скорботи, та це супроводжується мирним, сповненим каяття і зажуреним настроєм душі».

 

 

Начитавшись подібних байок, наші громадяни починають в усе це вірити. Деякі, хто вміє користуватися досягненнями технічного прогресу, моляться Голосіївській стариці просто в коментарях і пишуть свої прохання.

 

 

Створено навіть окремий сайт про матінку Аліпію.

 

 

На цьому сайті можна подати записку, надіславши своє молитовне прохання на електронну адресу Свято-Покровської Голосіївської пустині, та потім її буде віднесено до усипальниці стариці.

 

Аліпія – людина і… клініка

 

Днями гуляли ми з подругою Голосіївським лісом, коли вийшли на те місце, де облаштовано сучасний медичний центр «Аліпія». Біля воріт красувався банер з рекламою зцілення від усіх видів залежності. Ключ, який є логотипом клініки (медичного і реабілітаційного центру), символізує вериги стариці Аліпії, котра нібито носила на шиї велику зв’язку ключів. А що – готовий бренд – Аліпія, навіть нічого не треба вигадувати…

 

 

Медичний центр знаходиться якраз навпроти захаращеного пустиря, де споруджено халабуди для бродячих собак. За легендою, Аліпія годувала їх і «сердечно жаліла всяке боже творіння», а фактично ростила зграї псів, які потім рвали людей, не кажучи вже про тварин, які живуть у Голосіївському лісі. Та всім на це начхати, бо прихожани йдуть – гроші капають.

 

 

Зграя з декількох доволі крупних собак мешкає тут і курсує аж до станції метро «Виставковий центр», лякаючи перехожих. Поряд із собачим «притулком» знаходиться вищезгадана клініка «Аліпія» та пішохідний перехід, на якому організовано пересувний пункт для збору пожертв, які йдуть невідомо кому та невідомо на що. На паркані повішено дві паперові ікони, на асфальті стоять два пенька зі скриньками для грошей. Охороняє це все якась невідома особа чоловічої статі.

 

 

Мало хто з людей, котрі вважають себе православними, замислюється про те, що надмірна прихильність до тварин є гріховною. Аліпія, котра нібито змалечку була дуже набожною, не могла не знати, що пристрасть людини до котів, собак, птахів тощо є гріхом. Опікування тваринами відбирає значну частину часу, що апостол Павло (якого найбільше за всіх шанувала все життя Аліпія) заповідав на спокутування гріхів і добрі справи. Тим самим Аліпія порушувала настанови апостола Павла, який учив дорожити часом і не відволікатися від шляху, що веде на небо.

 

Ставлення церкви до «цілительства»

 

Чи можна робити те, чим займалася Аліпія? Церква категорично засуджує екстрасенсів, провидців, віщунів і різного роду цілителів.

 

Ісус Христос лікував убогих, і його учні вважалися святими. Такі, як Аліпія та всі, хто заявляє, що лікують силою Сина Божого – це шахраї, а з позицій церкви – також і слуги диявола. Взагалі не можна прирівнювати сучасних екстрасенсів, чаклунів і різного роду цілителів до святих.

 

 

За тими скупими відомостями, що все ж таки можна знайти у відкритих джерелах, багато хворих людей, яким Аліпія обіцяла, що вони видужають, померли. Та мертві вже нічого не зможуть розповісти. Натомість, на центральних телеканалах нашої країни періодично випускають сюжети про Аліпію – як тематичні, так і до дня вшанування пам’яті «чудотвориці», дають слово прихожанам і батюшкам. Усі розповідають свої «дивовижні» історії зцілення, а батюшки навіть заявляли, що вони збирають медичну документацію від людей, котрі нібито позбулися тяжких недугів завдяки відвідуванню мощів Аліпії. Більш цинічної брехні складно навіть уявити.

 

 

Святі угодники теж зцілювали людей, однак вони робили це за особливим велінням Бога. Якщо ви читали життєпис преподобного Серафіма Саровського, то знаєте, що істинний Божественний дар прозріння та зцілення він отримав у кінці свого життя, це були останні вісім років до смерті. До цього змалечку в нього був чернечий послух, далі – п’ятнадцять років затвору, тисяча днів і ночей моління на каміні. Він досяг найвищого смирення. Сама Божа Матір повеліла йому служити цими дарами людям.

 

З історії святості відомі випадки, коли ченці чи прості послушники впадали у страшний стан спокуси. Не отримавши справжньої духовності, вони також намагалися лікувати, але диявол використовував ці здібності для загибелі не тільки їхніх душ, але і тих душ, які їм довірилися. Святий Іоанн Златоуст писав, що ліпше померти, ніж лікуватися в таких цілителів.

 

Псевдоюродива Аліпія сама не підозрювала, як, вторгаючись стоїм лікуванням, руйнувала крихкий духовний світ кожної людини, що зверталася до неї. І зараз так само віруючі не помічають, що свою любов до Аліпії вони ставлять вище любові до Бога. Коли Господь захоче, будь-які ліки допомагають. В Євангелії сказано: «Яка користь для людини, коли вона отримає весь світ, а душі своїй нашкодить», – отже, зцілення, за яким зараз ідуть до мощів Аліпії, котра, за своєї духовною необізнаністю, обіцяла їм лікування навіть після своєї смерті, може дуже сильно зашкодити.

 

«Паломниця» Оксана Марченко в гостях у матінки Аліпії

 

Завершуючи цю тему, доведеться окремо зупинитися ще на одному моменті. Аліпії було присвячено окрему серію телепроекту «Паломниця» російського телеканалу «Спас» із українською ведучою Оксаною Марченко. Серія так і називається: «Пророчества матушки Алипии». У фільмі знялася донька Віктора Медведчука і Оксани Марченко, Дарина, похресниця президента країни-агресора Володимира Путіна.

 

Щоправда, про самі пророцтва там забули розповісти. Навіть якщо сприймати проект «Паломниця» лише як художній телесеріал (чим він, власне, і є), то все одно не полишає відчуття марно витраченого часу. Погана гра акторів, плюс надмірне розхитування емоцій вкупі з навіюванням певних імперативних настанов – це гидко. В кінці серії про Аліпію, коли Оксана Марченко перевтілюється з безхатченки у свій звичайний образ і знімає грим, за задумкою режисера, відбувається кульмінаційний момент.

 

Ведуча, театральним тоном із професійною сльозою в голосі, дає настанови. По суті, це навіть не настанови, а шкідливі поради, дотримуватися яких – значить, не поважати ані себе, ані оточуючих. Наприклад, вона каже: подайте милостиню в метро (еге ж, підтримайте шахраїв). А для кого тоді по гучномовцю в метро постійно повторюють: «не жертвуйте гроші, оскільки збором коштів можуть займатися шахраї»? Це одне з базових правил безпечного користування метрополітеном – таке ж важливе правило, як триматися за поручні та не ставати на проміжок між вагоном і платформою.

 

Наступна настанова Оксани Марченко – нагодуйте цуценят у дворі. А чому не забрати додому чи не влаштувати до притулку? Чи забрати додому – це не доброта, а треба постійно підтримувати безпритульність, жебрацтво, бардак? Зараз там цуценята, а за місяць-два буде нова зграя, що паскудитиме у дворі та кусатиме людей. А нічого, що там, де собак підгодовують, вони плодяться? І це нам радить дружина олігарха, яка має бізнес в РФ, яка живе в розкішному особняку, з власним чистим подвір’ям, де навіть близько немає бродячих собак…

 

Стосовно збору грошей Оксана Марченко буквально з піною у рота закликає всіх жертвувати, жертвувати, і ще раз жертвувати: «ну і що з того, що це – мафія, що з того, що жебраки проп’ють або прогуляють ваші гроші, головне – все одно завжди давати». Мовляв, це Господь посилає їх нам, аби випробувати нашу віру.

 

Втім, як бачимо, матінка Аліпія не врятувала саму «паломницю» та її чоловіка від санкцій РНБОУ.

 

Чи буде Аліпія канонізована?

 

Буде дивним, якщо Аліпія так і не буде канонізована. З історії православної церкви я не можу пригадати випадків, коли б раптом передумали. Не для того затівалося оте дивовижне «знайдення» мощів та їх перенесення до Голосіївської пустині. Не для того книжки видавали та сайти про Аліпію створювали. Зрештою, не для того каплицю будували, де щодня служать молебні.

 

 

Просто минуло ще недостатньо часу. Доведеться ще почекати, допоки всі більш-менш достовірні факти не будуть повністю витіснені вигадками.

 

Всі очікують, коли в живих не залишиться:

 

• противників канонізації;
• свідків, які знали Аліпію та можуть повідомити небажані пікантні подробиці, котрі аж ніяк не вкладаються у штучно створений образ «святої».

 

А взагалі якщо вже з громадянки Авдєєвої, з її каламутною біографією, так старанно виліплюють образ чудотворної стариці Аліпії, то що вже казати про інших «угодників», які жили набагато раніше. Про них теж немає жодних документальних свідчень…