Невідомий Протасів яр. Батиєва і Байкова гори

У Києві є місця, які просто живуть своїм життям, і до певної нагоди ніяк не привертають уваги. Вони не потрапляють до найвідоміших краєвидів столиці, не стають частиною туристичних маршрутів, але саме тут зберігається справжня історія міста. Протасів яр – одне з таких місць.

---

Від цегляного заводу до сучасних будівель

Прихований між Байковою та Батиєвою горами, він усе ж таки близько до середмістя. Тут течуть підземні води Либіді, ростуть старі дуби, ясени і каштани, живе тиша. І хоча нині яр частково засипано, над його схилами звели новобудови, а на правому боці облаштували однойменну гірськолижну трасу, дух Протасового яру не зник – він просто став глибше, пішов коріннями в цю землю.

Історична місцевість Протасів яр отримала свою назву від київського губернатора ХІХ століття, і саме в цей час починається активне використання яру. Тут копали глину, та з неї виготовляли цеглу, якою потім вибудовували фасади Києва. У другій половині XIX століття у Протасовому яру працював цегельний завод, і його дим змішувався з ранковим туманом над Либіддю. Тоді ще ніхто не уявляв, що ці схили стануть колись предметом судових спорів і навіть місцем жорсткого спротиву намаганням віддати яр під зведення чергових ЖК. Усе було простіше: виготовляли цеглу – розбудовували місто.

Тут же, в яру, археологи знаходили палеонтологічні рештки: кістки вимерлих тварин, фрагменти керамічного посуду, сліди стоянок – унікальні свідки епох, коли українці обживали свої споконвічні землі.

Залізниця, що проходить поруч, з’єднує платформу «Протасів яр» з великим пасажирським вокзалом та Деміївкою. Ця платформа – єдине, що офіційно зберігає назву місцевості. Все інше поступово розчиняється в забудовах.

Невидима історія

Є на вулиці Амосова (раніше – Лікарняна, або, як її в часи більшовицької окупації називали – Больнічна, – саме так, без перекладу з московинської) одна скромна дерев’яна будівля. Колишня аптека стоїть там самотньо, як вартовий історії. Вік її становить понад сто років, і на весь Протасів як таких древніх будівель залишилося всього декілька. Вулиця змінилася, навколо постали нові котеджі та багатоповерхівки з бетону і металопластику, а ця аптека мовчки дивиться на світ своїми дерев’яними віконцями, ніби запитує: «Чому вам не живеться спокійно?».

Будівля зберігає в собі дух старого Києва. Хоч у ній давно не продають ліки, а двері зачинені, вона виглядає доглянутою, і тому випромінює затишок. Це одна з небагатьох споруд, які зберегли не лише архітектуру, але й атмосферу тієї доби.

Підвищена місцевість між вулицями Солом’янською та Романа Ратушного має назву Батиєва гора. Варто сказати, що вулиця Романа Ратушного (колишня Волгоградська) перейменована на честь загиблого у 2022 році захисника України, котрий був відомий своєю боротьбою за збереження зелених зон Києва, зокрема Протасового Яру.

Назву ж Батиєвої гори пов’язують із тим, що під час монголо-татарської навали 1240 року тут стояв намет хана Батия. На мапі Києва 1837 р. є назва Батієва гора. Зараз тут розташований Залізничний масив.

Здалеку видніється і водонапірна вежа, нині закинута. Дивиться згори на Київ, який змінюється, метушиться, будується – але не забуває.

Колись вона давала воду, тепер просто стоїть у своєму дивовижному вбранні з дикого винограду, та дарує красу. Можна просто зупинитись, подивитися на неї та вслухатися у відгомін стародавнього Києва.

Місце, яке промовляє мовчанням

Також у Протасовому яру, на території Інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Феофіла Яновського, знаходиться Троїцька церква – велична кам’яна споруда з одним центральним куполом, що вражає своєю монументальністю. Вона була збудована відносно недавно – у 2014–2015 рр.

На даху, з лівого боку, майже непомітно вбудована мініатюрна дзвіниця з єдиним дзвоном, що звучить як тиха згадка про давнину. Вівтар, що виступає за межі основної будівлі, підтримується оригінальною підпорою, додаючи храму особливої виразності. Тепло-жовтий фасад, що сяє на сонці, немовби втілює гармонію та спокій цього святого місця.

Можливо, саме дощ найбільше личить Протасовому яру. Коли він накрапає на старі дерева, на схили, що повільно заростають, на доріжки парку – місто стає особливо щирим. Парк Протасів Яр, зелений масив між Амосова і залізницею, часто недооцінюють.

Тут ростуть дуби й липи, пахне мокрим листям і травою, а рельєф зберігає обриси колишнього яру. Дощ не заважає – навпаки, очищує це місце, як сльози змивають втому з обличчя.

У 1950-х роках частину Протасового яру засипали, щоб розширити Байкове кладовище. Це кладовище, яке веде свою історію з 1838 року, є одним з найстаріших у Києві.

Тоді це була звична практика: землею «розв’язували питання». З яру прибрали потоки, змінили ландшафт, частково забудували його, та це не стало кінцем історії.

Байкова гора (як і Байкова вулиця) дістала свою назву за ім’ям генерала Байкова, якому належав хутір, що був тут у 30-х рр. ХІХ століття. Надалі хутір був куплений міською думою під цвинтар.

Боротьба за Протасів яр

Дивлячись на сучасні супутникові знімки, складно уявити, що якихось сто років тому тут був глибокий яр, у якому жили люди, працювали заводи, шумів ліс. Зараз на цій локації можна побачити схили, дороги, ЖК, ділянки лісопарку, які ще тримаються. І все ж таки яр не зник, а просто пішов углиб, у культурну пам’ять киян.

Про Протасів яр згадують не лише краєзнавці. За нього боролися, його відстоювали всією місцевою громадою, коли забудовники хотіли «освоїти» чергову ділянку зелених схилів (на яких взагалі нічого не можна будувати через постійні зсуви ґрунту). Активісти збирали підписи, організовували акції, домагалися рішень судів. І боротьба триває дотепер, тому що Протасів яр, через його близьке розташування до центру столиці, залишається місцем постійної боротьби за збереження його як зеленої зони та історичної місцевості.

Сьогоднішній Протасів яр не є в буквальному сенсі яром. Це простір між пагорбами, що нагадує про себе тишею. Вулиця Амосова, наче артерія минулого, все ще тягне на собі сліди стародавнього Києва. Можливо, саме тому тут так добре дихається. Тут не тисне фасад, не кричить реклама, не підштовхує потік людей. Тут – пауза. У зелені, у мовчазних вулицях, у дощі, що падає на парк. У кожному кварталі цієї місцевості – історія, що потребує дбайливого збереження. Тут, на схилах між сторічними деревами і сучасними ЖК, проходить умовна, але цілком реальна лінія: між минулим, яке варто зберігати, і майбутнім, яке не повинне його стерти.

Протасів яр – це Київ без пафосу. Такий, яким його пам’ятають наші бабусі, дідусі. Такий, якого ми не повинні втратити.