Не проґавити слушний момент

Поділитися:
The following two tabs change content below.

Євген Бадін

Latest posts by Євген Бадін (see all)

У попередньому матеріалі Індиферентні до свободи був поставлений діагноз щодо ставлення російського люду до політичної свободи. Масовість поширення цієї етнічної риси росіян свідчить для українців про те, що закінчення нинішньої російсько-української війни зі стовідсотковим благополучним фіналом є дуже проблематичним. Навіть повне вигнання окупантів з української землі не гарантує, що через деякий час агресор знову не нападе на Україну.

 


 

Денацифікація і деімперіалізація РФ

 

Першочерговою умовою для денацифікації й деімперіалізації РФ є прихід української армії до Москви, капітуляція москалів; а далі, за аналогією з фашистським рейхом, треба провести всі необхідні заходи з перетворення рашистської держави на миролюбну країну. Але українці виженуть рашистів, а на Москву не підуть через те, що досягнення цієї мети можливо тільки завдяки загибелі великої кількості українських громадян.

 

Ми не можемо самотужки звільняти світ від рашистської нечисті. Наш етнос і так страшенно постраждав в ХХ сторіччі: Перша світова війна, війна з москалями за незалежність у 1917-1921 роках, жахливий голодомор, масові репресії сталінського режиму, Друга світова війна, афганська війна, Чорнобиль, російсько-українська війна, яка продовжується з 2014 року по сьогоднішній день. Чи не забагато для однієї нації за 100 років?

 

Якби похід на Москву здійснила коаліція держав, то тоді можливий варіант дерашизації. Але такої коаліції немає. І не буде, оскільки всі демократичні держави цінують життя своїх громадян і не будуть посилати їх на загибель. Та й суспільства цих країн не вимагають від своїх керманичів війни з РФ. Отже похід на Москву – це красива фантазія.

 

Економічні санкції та свобода виходу національних утворень

 

Є шлях економічного удушення РФ через численні санкції. Але сподіватися на те, що він призведе до демократичних змін в агресивній державі не варто через низку причин. По-перше, історія РФ доводить, що економічні негаразди в поліцейській державі не приводять до революціонізації народних мас. Маємо приклади Північної Кореї та Ірану, які десятиліттями перебувають під санкціями. І нічого в народних масах не відбувається, ніяких серйозних збурень, ніяких соціальних демократичних зрушень.

 

А РФ має багаті природні ресурси (так звану ресурсну надлишковість), що дозволить доволі безболісно їм існувати під будь-якими санкціями. Ну а красти в іноземців високі технології в РФ завжди вміли. Так що шлях економічного удушення не призведе до становлення сталої демократії в РФ.

 

Є ще варіант розпаду РФ, точніше виходу з імперії національних утворень. Але цей варіант також автоматично не демократизує РФ. Навіть з’являться нові країни, а РФ буде жити своїм закоснілим життям, а її керівники цитуватимуть уїдливого С. Моема: «Демократія – пустопорожня вигадка. Нездійснений ідеал, яким пропагандист розмахує перед масами, як махають морквиною перед писком віслюка… Масам не потрібна свобода, а отримавши її, не знають, що з нею робити. Їх обов’язок і їх задоволення – служити. Тільки таким чином вони набувають впевненості в завтрашньому дні…». Жили без дурної демократії і будемо жити.

 

Невже розірвати це коло неможливо?

 

Тобто трощити військовим шляхом російську імперію ніхто не збирається, а економічні заходи не призведуть до асфіксії її економіки. І після відходу від керівництва нинішнього президента загальний прогноз такий, що прийдуть до керма російські імперці такого ж штибу або й гірші. Зачароване коло замкнулося.

 

Політична свобода

Хто визволиться сам, той буде вільний (Леся Українка)

 

Є єдиний шлях до радикальних соціальних змін в РФ. Важкий і кривавий шлях. Початок йому закладений в польській Яблонні. Це знищення сучасного режиму воєнним шляхом, але не українською армію або силами НАТО, а самими ж росіянами. Цю ідею висловив російський опозиціонер Ілля Пономарьов, який нині в еміграції в Україні.

 

А от чи вдасться її здійснити? Адже для цього треба провести гігантську роботу. Що треба для того, щоб збудити достатню частину російського люду на рішучі дії, на громадянську війну? Якщо на чільне місце поставити ідею політичної свободи, то результат буде невдалим через індиферентність до свободи російського етносу. Важкий масовий і системний алкоголізм російських чоловіків, зацикленість на вузьких прагматичних інтересах також є негативними факторами, які аж ніяк не спонукають до боротьби за таку химеру, як політична свобода.

 

Розповідати людям, як кримінальний режим пограбував їх, як неймовірна нажився на природних багатствах найближчий до президента кримінальний прошарок нуворишів, як на корупції збагатилися чиновницька мафія всіх рангів, яка соціальна прірва між багатством небагатьох і дуже скромними матеріальними статками більшості населення. То чи буде результат?

 

Нові-старі гасла

 

Гасла 1917 року «Грабуй награбоване» або «Експропріація на користь бідних» вже не проходять.

 

Майновий стан рашистського люду 2022 року набагато ліпший, ніж в 1917 році. Масових смертей від голоду немає, злиденності також. Росіяни проводять відпустки на курортах Єгипту, Туреччини і не тільки. Злиднів немає. А те, що політичний устрій дозволяє корупцію, незаконне збагачення, утискає політичні свободи – це все не так важливо.

 

Моя особиста свобода: хочу напиваюсь, хочу на риболовлю йду, хочу дружину по хаті ганяю – нічим, здається, не обмежена, а політика, політична свобода – це не мого розуму справа. Тим більше, що наш верховний політик і всі віп-політики кажуть тільки приємне, піднесене, що ми – народ-переможець, богоносець, етноносець, нікому не кланяємося, бо ми – могутня сила.

 

Ніхто ж не каже, що ми алкоголіки, ледарі, відсталі від цивілізації, жорстокі й таке інше. Правда, є поганий Захід, якому не подобається наш спосіб життя, так плювати ми хотіли, живемо, як хочемо, у нас гармонія: політики керують, а ми слухаємося.

 

Відоме гасло польських повстанців: «За нашу і вашу свободу» не варто брати на озброєння російським опозиціонерам. Не спрацює. Або гасло «За нову Росію» не спрацює також. Треба інші: «Геть Путіна – душогуба №1 у світі!» «Геть ФСБ – кубло злочинців», «Геть ЗМІ – підтанцьовку ФСБ», «Суддівського мафію – геть», «Геть Росгвардію – вірних псів режиму» і т. д.

 

Шляхи знищення кремлівського режиму

 

Ці гасла мають показати російському люду, що злочинний режим існує завдяки силі й обману, а не завдяки народній довірі. Тобто їх завдання – десакралізувати владу. Чи вдасться розбурхати цей самозаспокоєний етнос, якому не потрібна політична свобода, а потрібен тільки такий стан, про який казав Конфуцій: «Мрія рабів – сите безправ’я»? На це питання немає відповіді, тому що ніхто не знає, як поведе себе російський люд у період біфуркації, які сили здобудуть перемогу в суспільстві після падіння диктатора.

 

Безумовно, єдиний найкращий варіант для України і світу – це політична доктрина Іллі Пономарьова – воєнний шлях знищення кримінального кремлівського режиму. Але без масової підтримки російського люду, а тільки за ініціативи одиноких пасіонаріїв ця місія нездійсненна. Так, у лавах ЗСУ воюють два батальйони руських людей (вони себе називають «Свобода России»), які зі зброєю в руках готові знищити кремлівський режим. Але два батальйони – менше тисячі осіб, це дуже мало.

 

Треба армію хоча б у 100000 вояків. І йти на Москву через Мінськ, звільнивши білорусів, щоби не було удару в спину. Є відомості, що росіян, бажаючих воювати проти російського режиму, набагато більше, але для них не вистачає в Україні зброї. А цей процес треба запустити якнайшвидше. Тут потрібна міжнародна допомога, в першу чергу тих росіян, які тікали від кремлівського режиму за кордон і хочуть повернутися в нормальну країну. Окрім військового компоненту звільнення дуже важливим є компонентом зміни політичних поглядів, уподобань.

 

Зміна політичних переконань росіян

 

Відомо, що етнічні риси, моральні уподобання важко піддаються змінам. І тут швидко нічого не зробиш. А от політичні погляди людини можна змінити відносно стрімко. Тому треба докласти зусиль для зміни політичних поглядів російського люду. Це можна змінити. Для цього треба організувати шалену політичну пропаганду, яка б вибила з мізків росіян ту міфологію, яку там успішно посіяли пропагандисти за останні десятиріччя.

 

Гасла опозиційної пропаганди мусять бути простими і зрозумілими й тиснути на больові точки. Мейнстрим – показати огидну сутність кримінальної влади, її геополітичних химер. Гасла мають бути дуже експресивними. Наприклад: «Десакралізація влади – твій шлях до свободи», «Попи на зарплаті ФСБ», «Скрепи – вигадка для ідіотів», «Новий вид кріпацтва – ідеологічний» і таке інше. Головна проблема: як зробити так, щоби такі та інші гасла з короткими коментарями звучали в РФ перманентно.

 

Українська допомога доктрині Іллі Пономарьова має бути в кількох напрямках: воєнному (озброєння російських формувань), фінансовому (фонди для акумуляції грошей), ідеологічному (спеціальні програми в ЗМІ для російської авдиторії). Так, нам важко, нам самим йде велика допомога, але треба усвідомити, що ця робота дуже на часі. Є шанс убезпечити нашу країну від агресивних зазіхань надовго, а може й назавжди.