Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Роз’яснення щодо правил користування засобами мобільного зв’язку в місцях несвободи -
- Дистанційне правосуддя: профанація процесуального закону -
- «Ледача» корупція, ще один вимір (на прикладі 79-го прикордонного загону) -
- Показові «вистави» Київського СІЗО (докази) -
- «Вєртухаї» та злочинні «авторитети» – чи є між ними різниця? -
29 грудня 2017 року Президент України Петро Порошенко ліквідував мережу апеляційних судів загальної юрисдикції та створив нові апеляційні суди у межах існуючих адміністративно-територіальних одиниць. Серед ліквідованих апеляційних судів виявилися Апеляційний суд міста Києва та Апеляційний суд Київської області.
Зміна вивісок
За великим рахунком відбулася просто «зміна вивісок». Подібне стало часто практикуватися в органах влади, коли треба «почистити» існуючу систему та позвільняти «неправильних» посадовців. Адже внаслідок ліквідації формально працівники «старого» (ліквідованого) органу вивільняються остаточно, а нові кадри на посади у створених нових органах призначаються «з нуля». Про «неправильних» чиновників, яких не треба перепризначати, в актах про призначення просто не згадують, забувають і вони залишаються осторонь.
За чинним законодавством ліквідовані органи припиняють виконання своїх попередніх функцій (у даному разі суди припинили виконання функцій правосуддя), а створена ліквідаційна комісія займається вивільненням працівників (оформлення та видача трудових книжок, наказів про звільнення, проведення розрахунків по заборгованості із заробітної платні, компенсаціям, надбавкам, невикористаним відпусткам), розрахунками з кредиторами (водопостачання, водовідведення, енергопостачання, поштові послуги тощо), стягненням боргів з дебіторів (навіть у судів вони є), продажем і передаванням майна (меблі, автомобілі, обладнання, приміщення), передаванням документації (архівів) тощо. Просто так, установа «залишитися як є» з вивіскою «Всі пішли на фронт» не може – бюрократичні формальності мають значення.
Замість ліквідованого Апеляційного суду міста Києва і Апеляційного суду Київської області було створено Київський апеляційний суд
До Київського апеляційного суду передали для розгляду всі справи та, відповідно, перевели «правильних» (тобто, толерантних і потрібних) суддів, секретарів, помічників, залишивши осторонь «неправильних». Про останніх, як ми вже зазначили, просто «забули».
Процедура ліквідації Апеляційного суду виявилась тривалою. Вже понад чотири роки працює ліквідаційна комісія цього суду. Комісія ліквідує суд, ліквідує, але ніяк не виліквідує. Впродовж чотирьох років можна було б «розібрати суд по цеглині», – і чому так сталося? І що ще відбувається – читаймо далі (сумно не буде, обіцяємо).
Як було втрачено довіру до судової влади?
А ще до того, раніше, після бурхливих подій Майдану за перешкоджання мирному волевиявленню народних мас і переслідування патріотів із судів багатьох юрисдикцій було звільнено значну кількість суддів. Проти деяких з них почалися кримінальні переслідування.
Ніде гріха діти: я дуже часто люблю «тролити» суддів (та і зараз це роблю). Судді слухняно виконували вказівки влади (будьмо відвертими), хизувалися своєю крутизною, впливом, поводили себе нахабно та цинічно, й під завершення кар’єри тією ж владою, перед якою плазували, були «вигнані на мороз» неначе собаки, та ще і всі гуртом звинувачені в найнижчому рівні довіри з боку суспільства через прийняття спеціального Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Закон унікальний – свого часу втратили почуття міри всі, вся владна структура, і прокурори і міліція (поліція) і армія і депутати і органи виконавчої влади, проте «нарвалися» на публічну обструкцію лише суди. Проте, суди мовчки проковтнули цей плювок в обличчя та, навіть не втершись, продовжили своє принижене існування. Хоч би хтось із суддів запротестував, заперечив, що відповідальність нести слід всій горизонталі влади, а не лише «невістка винна»… Однак подібних протестів ми щось не спостерігали. Це ж треба так себе зневажати – закон цілком слушний, заробили те, на що заслуговують. Думаю, що це стане доброю традицією. Як тільки щось у майбутньому станеться – традиційно винні будуть суди та судді (з підвищенням градусу ненависті та її вже більш радикального спрямування)…
Цікава доля звільнених суддів
Так ось, з Апеляційного суду міста Києва в 2016 році було звільнено декількох суддів: Коваль, Беця, Приндюк, Єфімова, Бартащук, та інших. На додачу, проти трьох з них розпочато кримінальне провадження за ухвалення незаконних судових рішень і втручання в систему розподілу справ.
Провадження розглядається до цього часу Солом’янським районним судом міста Києва
Будь це якісь рядові волоцюги з вокзалу, що поцупили біляш, пляшку пива чи комусь набили пику – то вони, безумовно, сиділи б під вартою в слідчому ізоляторі, влаштовували б рольові ігри зі співкамерниками у себе в камерах «я гордий і чєстній, требу мінья уважать» та ділилися спогадами «а помнішь, как ти мєня саділ в тюрьму». А тут, як то кажуть, «он же памятник, кто ж его посадит». Справа тягнеться безкінечно, і буде тягнутися, допоки строки притягнення до відповідальності не завершаться.
Але і це не саме цікаве. Нещодавно (років зо два тому) рішення про звільнення щодо суддів були скасовані Верховним Судом і останні підлягають поновленню на посадах.
Рішення Верховного Суду
Приндюк, до речі, була сама «кручена» зі звільнених – пихата, бундючна та нахабна. Колеги, які потрапляли до неї на засідання, навіть вживали специфічний термін – «приндитися» (тобто, поводити себе як Приндюк). І юридична громадськість з великим полегшенням та задоволенням свого часу зустріла звістку про її звільнення… Прикро те, що багато чинних суддів Київського апеляційного суду (з якими доводиться нині спілкуватися в судових засіданнях) перейняли від неї нахабну звичку визвірятися на сторони та також «приндитися». Але то вже інша розмова…
За що отримують зарплату «безпритульні» судді?
Так от, маємо інформувати, що станом на сьогодні в Апеляційному суду міста Києва в штаті на сьогодні працюють аж три судді зі згаданих нами (звільнених і поновлених):
Лист з Апеляційного суду міста Києва
І як шикарно в них все вийшло! Вони знаходяться у штаті, отримують зарплатню, начебто ходять на роботу. Ніхто, звісно, їхню явку не перевіряє. Та при цьому… нічого не роблять. Суд же не працює, функцій правосуддя на виконує, в засіданнях сидіти не треба, рішення ухвалювати не треба, справи читати не треба. Зате ти – суддя з усіма повноваженнями, гарантіями і «плюшками», стажем, нарахуваннями, статусом…
То й не дивно, що Апеляційний суд міста Києва ліквідовується та буде ліквідовуватися дуже довго. Коли така «шара», то навіщо кудись поспішати з вирішенням технічних питань ліквідації – розрахунками, передаванням майна тощо? Наведене стосується не тільки цих суддів без функцій (щиро: відвертих паразитів на тілі суспільства), але і інших заклопотаних працівників суду. Бідолахи вже чотири роки тяжко гарують в напівліквідовавному суді, шукаючи собі, чим зайнятися.
Зарплата іде, стаж іде, відповідальності – жодної
Нам чудово відомо, приміром, що до «нового» Київського апеляційного суду не передається архів (архівні справи) зі «старих» Апеляційного суду міста Києва та Апеляційного суду Київської області, оскільки в ньому спеціально все «наплутано» і його неможливо в принципі передати «один в один». Ще існують інші штучно нез’ясовані «дрібниці» у справах, матеріалах, майні…
Ще хтось на днях захоче поновитися в суді та вимагати робочого місця, компенсацій та статусу (та ж Приндюк, бо дивно, чого це вона ще на не теплому місці) – і що тоді? Апеляційний суд міста Києва стане довгограючим притулком для різних маргінальних безпритульних волоцюг у мантіях?
Має ж бути здоровий глузд, розум і сильна рука. Як то кажуть, «аби не мучилися», то треба якось підійти до вирішення питання радикально. У влади є більш ніж достатньо реальних фізичних можливостей ухвалити вольове рішення і щодо того, аби ці та інші збоченці-судді «сиділи під шконками», і не те що поновлюватися боялися, але і по вулиці ходити остерігались би… Те ж саме стосується інших «трудяг» апеляційного суду, які за чотири роки не спромоглися нічого «ліквідувати», та і щодо розв’язання інших питань ліквідації та усунення цього судового «цирку»…
Тому сподіваємось на сильну руку влади та оперативність правоохоронних органів (яких створили достатньо для наведення порядку). Далі буде.
UPD: Як тільки матеріал було розміщено, стало відомо, що Вища рада правосуддя вкотре звільнила одіозну суддю Приндюк за вчинення дій, несумісних зі званням та статусом судді. Рішення звільнити Приндюк Марію Василівну з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України було прийнято 15 лютого 2022 р. (акт ВРП № 126/0/15-22 опубліковано на сайті Вищої ради правосуддя).