Булінг серед дітей та дорослих: психологія

Булінг, як і будь-яка форма насильства, включно з насильством сексуального характеру, – це надзвичайно патологічні прояви суспільного життя, що потребують пильної уваги та негайних заходів для їх припинення і запобігання.

---

Якщо говорити загалом про феномен булінгу, варто зазначити, що агресор завжди перевищує жертву за силою, впливом, владою та іншими особистісними характеристиками. Якщо ж агресор не перевищує, кілька агресорів об’єднуються у групу. В такій ситуації жертва практично не має шансів постояти за себе та вийти з конфлікту переможцем. Жертва неминуче зазнає шкоди.

Агресія як форма поведінки та гнів як емоція закладені в людині природою заради виживання. Для прояву адекватної агресивної реакції необхідна ясна і очевидна причина: будь-який фактор, що загрожує людині, іншими словами – загроза її цілісності, фізичній чи моральній.

У випадках булінгу такої загрози немає. Жертва спочатку слабша і не може становити загрозу для агресора. Тому агресія в ситуаціях булінгу є патологією.

Здоровій, зрілій людині ніколи не спаде на думку принижувати когось або завдавати шкоди тому, хто слабший. Навпаки, в адекватної людини активується програма покровительства: вона прагне допомогти тому, хто потребує або опинився в скруті. Тобто спостереження за стражданнями вмикає емпатію: людина оцінює, чим може допомогти, як підтримати. Це і є проявом звичайної людяності.

Феномен цькування

Спершу варто окремо зупинитися на питаннях цькування як соціального феномену. Причина цькування не полягає у неповноцінності жертви, а в аномальності групи або агресора. Відомо, що жертва переслідувань в одній групі водночас може бути визнаною і прийнятою в інших колективах.

Цькування виникає лише у певних типах груп, як серед дітей, так і дорослих, коли зовнішньо відносини виглядають нормальними, але всередині накопичується напруга.

Наприклад, це відбувається, коли між членами групи немає щирих, відкритих дружніх стосунків. Взаємини можуть залишатися формально ввічливими, але деякі члени не вміють вирішувати конфлікти або враховувати інтереси інших.

Що означає відсутність поваги? Той, хто не поважає інших, не має почуття прийняття до кожної особи з урахуванням її індивідуальних особливостей, а людська гідність для нього не є цінністю. У колективах, де вже намічаються подібні проблеми, це дістає свого прояву в тому, що його члени не можуть вільно висловлювати свою позицію. При цьому зовні всі намагаються демонструвати таку поведінку, яка відповідає певному «стандарту», ​​тобто з’являється «натягнутість», і люди починають поводитися скуто через побоювання спровокувати новий конфлікт. Щодо «стандарту», ​​якого вони при цьому намагаються дотримуватися, то часто це може виявлятися в тому, що настрої всередині групи штучно «підігріваються» негласним гаслом переваги. Наприклад, «Ми кращі за інших!» (Або духовніше, гуманніше, правильніше і т.д.).

З часом у членів групи накопичується колективна напруга. Кожен її відчуває, але не усвідомлює причин за зовнішньою видимістю благополуччя, коли, здавалося б, нема до чого прискіпатися.

Накопичене напруження потребує розрядки, тому агресія спрямовується на «цапа відбувайла» – на об’єкт слабший і нездатний себе захистити. Перші агресивні дії одних членів групи стимулюють приєднання інших. Усі агресори отримують задоволення від того, що «зливають» накопичену з іншого приводу агресію, і підтверджують свою вдавану «згуртованість».

У гонитві за ілюзією власної «хорошості»

Булінг має різні мотиви та прояви залежно від віку агресорів і жертв. У дорослих колективах, на відміну від дитячих, агресори здатні логічно пояснювати свої негідні вчинки. Крім того, свідомо чи несвідомо принижуючи жертву, вони підтримують ілюзію «хорошості» власної поведінки або колективу, де розгорнуто групове цькування.

Серед дорослих часто об’єктом булінгу стає нестандартна особистість, чия зовнішність, дії або думки відрізняються від більшості. Зазвичай така людина більш чутлива і, відповідно, вразлива через відчуття власної неповторності.

У дитячих колективах жертвами стають зазвичай або низенькі, або повненькі, в окулярах, у брекетах або відмінники. В дорослих групах об’єктом стає той, чия поведінка або переконання виходять за межі звичних норм. Важливо зазначити, що це не девіантна поведінка, що порушує закон або мораль, а дії та переконання, які не шкодять іншим.

Серед дітей цькування виникає через помилки виховання та байдужість дорослих, які відповідають за наслідки. Насамперед це батьки, інші члени сім’ї, а також вихователі й педагоги у навчальних закладах.

І тут саме від педагога – від учителя у школі, від викладача в будь-якій факультативній групі, та зрештою, від тренера, якщо йдеться про спортивну секцію, залежить відчуття безпеки кожної дитини окремо. Адже тільки дорослий – тільки вчитель може припинити насильство у групі дітей чи, навпаки, потурати йому, вдаючи, що не вбачає проблеми.

Серед учителів трапляються різні люди – у кожного своє виховання, життєвий досвід, характер і звички. Ні для кого не є секретом, що деякі дорослі самі не здатні будувати теплі відверті стосунки зі своїми близькими. Тоді тим більше такі вчителі просто не зможуть налагодити довірчі взаємини з колективом дітей і стати для них справжнім наставником, чиє слово має вплив. Це ж однаково стосується і батьків, та й загалом стосунків у сім’ї, де виховується дитина.

Як наслідок, діти переймають соціальний стиль дорослих як норму. Тому коли змінюється керівник групи, цькування часто припиняється мимоволі.

Кібербулінг – цькування в Інтернеті

Сучасне життя частково перемістилося у віртуальний простір, і разом із ним туди перейшли і багато негативних проявів людської взаємодії, часто у гіпертрофованій формі.

Внутрішні причини булінгу залишилися сталими. Змінилася тільки платформа для його прояву. Кібербулінг надає агресорам більше свободи, оскільки вони можуть ховатися за екраном, використовуючи фейкові профілі та сторінки. Висловити те саме в особистій розмові складніше, ніж нападати з-за екрана.

Інтернет надає можливість безкарно проявляти жорстокість, владу і силу. Ймовірність отримати відсіч у віртуальному середовищі значно менша, ніж у реальному житті.

У соцмережах немає часових і просторових обмежень для комунікації. Відсутність особистого контакту віч-на-віч із жертвою створює відчуття безкарності, що полегшує образи, глузування, грубі обговорення та погрози.

Булінг і його учасники

Майже всі читачі, ймовірно, вже мають глибоке розуміння того, що таке булінг як соціальне явище, тому немає особливої потреби пояснювати, хто такий агресор і хто є об’єктом цькування (жертвою). Однак я б хотіла акцентувати, що в булінгу беруть участь не дві сторони (агресор – жертва), а три. Завжди і в усіх випадках – як серед дітей, так і серед дорослих.

Отже, три сторони булінгу:

1. Агресор (або група агресорів) – активна сторона нападу, яка може включати кілька осіб;
2. Жертва;
3. Спостерігачі.

Жоден випадок цькування не обходиться без спостерігачів, і їхню роль не варто недооцінювати.

Спостерігачі беруть участь у булінгу пасивно. Вони не проявляють агресії до жертви, але і не прагнуть захистити того, хто зазнає переслідувань. Мотиви спостерігачів пояснюються тим, що у них переважає страх: вони бояться опинитися на місці жертви та втратити власний статус у колективі.

Цей страх перекриває співчуття до жертви, тому спостерігачі мовчазно (пасивно) стають на бік агресорів. Вони можуть не брати безпосередньої участі у цькуванні, але їхня позиція – підтримка і заохочення поведінки агресора – проявляється в ігноруванні жертви, відмові допомагати, припиненні дружніх стосунків та відвертанні від людини, якщо вона звертається до них.

Цікаво, що при цьому спостерігачі все ж мають певне почуття провини та зради. Аби подужати це, вони вдаються до самообману – виправдовують себе тим, що особисто нічого поганого жертві не зробили.

Що стосується агресорів (булерів), то в дитячих колективах форми знущань часто бувають ще жорстокішими, ніж серед дорослих.

Залишається тільки дивуватися, звідки у дітей стільки ненависті та жорстокості, адже люди народжуються без ненависті. Відповідь на питання причин дитячої жорстокості полягає в тому, що ці діти найчастіше самі є жертвами у власних родинах. Їхня особистість формується в середовищі, де панують скандали, де методом виховання та переконання є насильство, або де в сімейних стосунках панує емоційна холодність, а інколи застосовуються надто суворі покарання за дрібні провини (або взагалі без провини).

Психологічні особливості агресорів

Поведінка батьків і сімейна атмосфера є центральними факторами розвитку насильницької поведінки в дітей.

У більшості випадків батьки дитини-агресора (булера) – патологічні особистості, і тому для їхніх дітей стає звичним відсутність емпатії та безжалісне ставлення до слабкого й уразливого. Замість підтримки, турботи та уважного ставлення до членів сім’ї такі діти спостерігають лише те, як сильний та владний батько зриває своє напруження на беззахисних і залежних від нього дружині й дітях.

Якщо це дорослі булери, незалежно від того, в якому середовищі вони перебувають – реальному чи віртуальному, – це вже сформовані психопатичні особистості. Це аб’юзери, маніпулятори, тирани: зазвичай вони отримують задоволення від заподіяння болю іншому. Такі люди проявляють агресію або мають схильність до приниження інших через банальну потребу у владі. Вони насолоджуються відчуттям переваги, самоутверджуючись чужим коштом.

Аб’юзера і тирана непросто одразу розпізнати в повсякденному житті. У соціумі вони можуть виглядати цілком звичайними людьми, навіть милими. Секрет їхньої «мімікрії» полягає у здатності точно оцінювати ситуації, підлаштовуватися, коли треба, і проявляти акторський талант, якщо це вигідно. Свою справжню натуру вони ховають і проявляють лише там, де впевнені у безкарності.

У міжособистісних стосунках такі люди не здатні на душевну близькість, їм не вдається налагодити здорові, спокійні відносини, і тому насправді вони є дуже нещасними.

Жертва знущань, цькування чи насмішок зазвичай майже ні в чому не винна. Як привід для образ і принижень часто обирають буденний, незначний факт, який спотворюють та перебільшують до невпізнанності. Додатково до цього підключаються численні вигадки та інша наклепницька інформація.

Також застосовується навмисне провокування жертви. А будь-яка відповідь об’єкта переслідування потім спотворюється та використовується проти нього самого.

Досвід безпорадності та наслідки булінгу для дітей і підлітків

Якщо доросла людина може спиратися на власні сили та життєвий досвід, звернутися по захист до правоохоронних органів або до психолога, то дітям значно складніше пережити наслідки булінгу без участі дорослих.

Часто дитина, яка стала жертвою, мовчить і не просить підтримки у батьків. Причиною є невпевненість у тому, що отримають підтримку та захист. Цей фактор відображає неблагополучні стосунки між батьками і дитиною, відсутність тепла та довіри. Дитина почуває себе безпорадною та не здатною вплинути на ситуацію.

Тяжкі наслідки булінгу виникають у всіх учасників процесу: і в агресора, і у спостерігачів, і, особливо, у жертви. Для дітей та підлітків формуються спотворені уявлення про світ, вони сприймають оточення як ворожий простір. Чим молодша жертва, тим більше вона бачить небезпек і відчуває власну безпорадність.

Наслідки булінгу для жертви проявляються у психологічних і фізичних проблемах: моральних стражданнях, відчутті самотності та безвиході, проблемах із навчанням, порушеннях поведінки, розвитку комплексів неповноцінності. Крім того, можуть виникати тривожно-депресивні розлади, апатія, головний біль, енурез.

У складних випадках булінг призводить до розвитку посттравматичного стресового розладу, соціофобії, психічних і психосоматичних захворювань, формування комплексу жертви. В окремих ситуаціях цькування може стати причиною суїциду, як у випадку з Амандою Тодд.

Як захистити дитину від булінгу

Всі розуміють, наскільки складно, а часом і неможливо контролювати всі аспекти життя дитини, особливо підлітка, який прагне самостійності.

Ваша головна батьківська відповідальність полягає в тому, щоб налагодити теплі, відверті та довірчі відносини з дитиною – тоді ви дізнаєтеся про її проблеми одразу, щойно вони виникнуть.

Це справді непросте завдання. Мабуть, навіть найскладніше з усіх завдань батька. Тому не нехтуйте можливістю отримати консультації у фахівців. Водночас, продовжуйте працювати над собою та підвищувати свій рівень знань.

Пам’ятайте головне: роль батьків не лише в тому, щоб виховувати. Роль батьків у тому, щоб забезпечити обстановку захищеності, прийняття, довірливості.

Якщо ваша дитина відчуватиме, що в будь-якій ситуації їй гарантовано ваше розуміння, підтримка та захист, то це, по-перше, буде максимальним захистом для неї, оскільки надасть можливість бути відкритим, радитися і ділитися з вами своїми проблемами.

А по-друге, це дасть вашій дитині впевненість та силу, яка вбереже її від потрапляння в роль жертви булінгу.

Якщо ваша дитина вже опинилась у подібній ситуації

В такому разі слід негайно втрутитися. Намагайтеся захистити її від додаткових ударів і використовуйте всі можливі способи зупинити цькування.

Інформуйте про те, що відбувається, всіх дорослих, які спілкуються з вашою дитиною (вчителів у школі, на додаткових заняттях, тренерів і т.д.). Тоді дитина отримає більше підтримки і набуде союзників, а вони будуть обізнані про те, що відбувається, і тому виявлять більшу увагу в поводженні з нею в цей складний період.

Зверніться до класного керівника, шкільного психолога, директора школи. Вони зможуть вплинути на ситуацію, оскільки переслідувачі, скоріш за все, належать до кола спілкування вашої дитини та навчаються з нею в одній школі.

Вступіть самі у жорсткий, але ввічливий діалог із булерами. Якщо цькування відбувається з використанням Інтернету і соцмереж, то копіюйте та зберігайте все листування, яке може бути використане як доказ для притягнення до відповідальності винних. Такий оборонний крок з вашого боку може зупинити їх, оскільки вони – діти, і не очікують відсічі від вашої дитини, як від слабкого супротивника. А з дорослим і сильнішим вони тягатися побояться.

Зверніться із заявою до правоохоронних органів, зокрема до кіберполіції.

А своїй дитині надавайте лише підтримку. У спілкуванні з нею виключіть будь-які фрази, що критикують, на кшталт «ти сам винен»; «ти вчинив неправильно»; «тобі треба було зробити те і не робити це»; «диму без вогню не буває» і тому подібні слова – вони є просто неприпустимими.

У будь-яких ситуаціях, коли вам чи вашим дітям завдають болю, ви маєте повне право захищатися будь-якими засобами та користуватися будь-якою допомогою. Коли агресор відчуває, що йому можуть дати відсіч, його запал дуже швидко згасає.