Делініатори – жлобство чи диверсія київської міської влади?
Олексій Святогор
У Києві помічено численні штучні обмежувачі руху автотранспорту: пластикові стовпчики-делініатори червоного кольору встановлені промисловим способом – болтовим кріпленням до проїзної частини.
Такі делініатори трапляються практично в усіх місцевостях Києва.
Загалом таких місцевостей, огороджених у подібний спосіб – тисячі. Згадані пристрої обмежують можливості руху автотранспорту, даючи можливість проїхати лише одній автотранспортній одиниці одночасно, а також унеможливлюють стоянку автомобілів у локації.
Комфорт мешканців vs штучні перешкоди
Несила збагнути будь-яку логіку подібних дій, з огляду на одночасне існування декількох базових факторів. Жодна притомна людина у здоровому глузді не стане штучно обмежувати пропускну та інфраструктурну здатність доріг (шляхів сполучень). Адже дороги, бордюри, заїзди й так звані «кишені» проектувалися саме для того, аби вмістити максимальну кількість можливих автотранспортних засобів для проїзду та стоянки.
Дивно, але встановлювачам подібних штуковин чомусь незрозуміло, що люди, як розумні істоти, прагнуть комфорту, оптимального та виваженого використання своїх ресурсів і природніх можливостей оточуючого середовища. Чомусь вони хочуть пересуватися по просторим чистим вулицям, не захаращеним смітниками та звалищами, бродячими собаками, безхатьками. Люди хочуть мати у межах доступності магазинчик, кіоск, школу, поліклініку та інші подібні інфраструктурні об’єкти. Звісно, вони хочуть залишити поблизу будинку автомобіль, і просто нормально жити без штучно створених проблем.
Власне, автомобілі придбаваються для пересування, перевезення вантажів. І користування ними перебуває у прямій залежності від рівня економіки. Економіка та соціум розвиваються через використання автотранспорту. І навпаки, зростання економіки та добробуту дають можливість розвивати автотранспорт, задовольняючи споживацький попит і потреби. Це життя, комфорт, самоповага та взаємоповага, допомога та прогрес.
Зрештою, люди придбавали помешкання саме з розрахунку, що можна буде мати зручний під’їзд до будинку. Сама по собі наявність вільних паркувальних місць – це актив, який додає привабливості нерухомості (як житловій, так і комерційній).
Ми не зовсім розуміємо відверто «жлобські» та «рагульскі» замашки знахабнілої від влади та надлишку корупційних грошей чиноти, які пояснюють мотиви своїх вчинків «а щоб не стояли та не їздили, бо нам так хочеться». Це тільки у Північній Кореї чи Туркменістані наявність автомобіля сприймається певний символ свободи та «інакомислія», звідки виникають жадібні думки: «запрєтіть, ібо што ж єта такоє, єта каждій прасталюдін сможєт свабодна єздіть, как і мі?»… Це думки відвертих покидьків і мразоти.
Неповага до інфраструктури і людських потреб
Це все одно, приміром, що запроектувати та побудувати громадську вбиральню, а потім її зачинити, бо відвідувачі, вибачте, випорожняються. Або ж прокласти водопровід, однак не використовувати його за призначенням з міркувань «бо вода буде його руйнувати, та і навіщо воно треба, наші діди з відрами до колодязя ходили». Або ж закрити пологові будинки бо «і так жрать нєчєво, тут ще людішки якісь рожаються, наші баби в полі народжували і все добре було».
Це просто не піддається розумінню. Навіть мотиви нелюдів на кшталт путіна можна зрозуміти: їм хочеться чужої української землі, аби її використовувати. А ось тут усе діаметрально протилежно – свою землю (дорогу) спаскудити, знівечити, аби ніхто не міг користуватися вже існуючою інфраструктурою… Навіщо? Хтось може пояснити?
Аналогічним питанням переймався персонаж «Собачого серця» професор Преображенський, який риторично запитував про заборону Карла Маркса розміщувати килими на сходах. І навіщо було закрити дошками під’їзд будинку, аби мешканці ходили кругом через тісний «задній вхід», при цьому аби кругом лунало варнякання про розруху та співи про «чіжоліє годі уходят… за німі другіє пріходят». Аналогічна ситуація…
Тим більше, такі штучні обмеження є прямою диверсією у воєнний час, коли існує потреба прискореної евакуації, пересування, прибуття екстреного транспорту (пожежні та медичні екіпажі) тощо. ДСНС і комунальники жорстоко карають мешканців за захаращення під’їздів і сходів старими меблями та мотлохом, оскільки це банально зменшує пропускну здатність будинку. Водночас усі, як німе бидло, спостерігають за подібною публічною маячнею, яка небезпечна саме такими ж наслідками.
Встановленням безглуздих делініаторів пошкоджується дорожнє полотно, оскільки вони встановлюються шляхом руйнації цілісності покладеного асфальту, шляхом виймання фрагментів покриття і встановлення замість них кріплень і болтових гнізд.
Фінансовий аспект: скільки коштує «жлобство»
Не будемо давати рекламу, але кожен може спористатися пошуковими системами та пошукати, скільки вартують описані «делініатори» та «пластикові обмежувальні стовпчики» (так вони називаються офіційно). Одна одиниця коштує гривень по п’ятсот! І це без урахування транспортних витрат (привезти, розгрузити, витратити на пальне), кріплень (болтів) та без робіт по їх установленню (руйнація асфальту, цементування розбитого покриття, прикручування).
Звинувачуємо (вважаємо, що маємо на це право), що одним з спонукальних елементів таких дій є схема «відкатів». На весь цей «оркестр» можна витратити дикі гроші, частину з яких радо повернуть продавці цієї пластикової маячні.
І самі делініатори на місце на встануть. Для їх установлення задіяні у межах міста сотні, або й тисячі здорових і придатних для мобілізації комунальних хлопів. Вони, звісно ж, мають бронювання на критично важливих комунальних підприємствах, бо зайняті вкрай важливою комунальною справою – робити штучно непридатною та незручною інфраструктурну складову міста і вчиняти диверсії.
Дуже цікава схема масового «ухилянтства». І, можливо, саме вона є однією з мети таких дій (обмежити наповнення Збройних Сил України бронюванням).
Легко приблизно прикинути, що в лише в одній зі сфотографованих локацій цих стовпчиків (разом з роботою) на декілька сотень тисяч гривень. А таких локацій тисячі! Це десятки та сотні мільйонів викинутих народних грошей.
Жоден москальський диверсант навіть приблизно не зміг би завдати такої шкоди ухваленням і реалізацією одного такого «жлобського» рішення та його публічного безперешкодного втілення. Тим більше, що (не варто нагадувати) у країні триває війна. І заощаджені на безглуздих і однозначно шкідливих стовпчиках сотні мільйонів гривень можна було б витратити на ті ж ракети ППО чи дрони, на набої для зенітних кулеметів, на каски-бронежилети, на укриття та шпиталі, на реабілітацію воїнів тощо.
Масштабні наслідки та корупційна складова
Розум відмовляється осягати сенс подібної маячні. Тільки явна неповага до людей, тільки намір вчинити диверсію, тільки бажання вкрасти через відкати кошти, й тільки палке бажання завдати шкоди державі, нації та Збройним Силам.
Такі дії містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст. 277 Кримінального кодексу України: «умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них… а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це … порушило нормальну роботу транспорту» та ст. 279 Кримінального кодексу України: «блокування транспортних комунікацій шляхом влаштування перешкод, відключення енергопостачання чи іншим способом, яке порушило нормальну роботу транспорту».
В обох випадках, за наявності тяжких наслідків (таких, як загибель людей) передбачено кримінальне покарання до 15 років позбавлення волі. Тобто, якщо через ці делініатори десь застрягне швидка допомога чи машина рятівників, і не встигне на пожежу чи помираючій людині – це якраз той випадок. Причому, карати треба не водіїв такого транспорту, які не встигли, а покидьків, які створили такі штучні перешкоди.
Щиро сподіваємося, що правоохоронні органи виявлять процесуальний інтерес до описаних дій і подій, а також свої висновки зроблять недоброзичливці чинного дійсно «злочинного корупційного київського режиму» (під якими слід розуміти знахабнілих міських очільників і комунальників, які втратили відчуття міри).
Нелюдам, неробам, покидькам, розтратникам, окозамилювачам і диверсантам – тюрма та воші!