Пробація, визнана багатьма країнами як ефективний інструмент соціальної реабілітації, надає правопорушникам шанс на виправлення поза тюремними ґратами. Призначення покарання з випробуванням – це гнучкий інструмент, спрямований на гуманізацію кримінальних покарань і зниження ризику скоєння засудженими повторних правопорушень. Давайте познайомимося ближче  з роботою органів пробації, де можливості для змін стають головною метою.

 

---

 

Історія та світовий досвід застосування покарання з випробуванням

 

5 лютого 2015 р. Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про пробацію», яким визначено мету, завдання, підстави, види пробації, правовий статус персоналу органу пробації та суб’єктів пробації.

 

Отже, є нагода розповісти про те, що являє собою пробація як альтернатива позбавленню волі та наскільки кардинально відтоді змінилася система виконання кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

 

Історія зародження і становлення у світі системи пробації веде свій відлік з першої половини ХІХ століття. Вперше у судовій практиці звільнення від відбування покарання з випробуванням було застосовано у Сполучених Штатах Америки. У 1841 р. у штаті Массачусетс було ухвалено закон, який передбачав призначення покарання з випробуванням як альтернативу в’язниці. Започаткована в США ідея пробації дістала своєї підтримки та поширення в юридичній практиці для виокремлення більш сучасної, гуманної системи виконання покарань.

 

Надалі така законотворча ініціатива стала початком розвитку правового інституту пробації у різних частинах світу. Одними з перших країн, які запровадили систему пробації, були Велика Британія (з 1876 р.), Канада (з 1899 р.) та Нова Зеландія (з 1886 р.). Поширення і вдосконалення систем пробації тривало впродовж ХХ століття. Її стали успішно застосовувати в багатьох країнах на різних континентах, від Швеції та Норвегії – до Австралії.

 

Гуманістична ідея пробації

 

Термін пробація походить від латинського слова «probatio», що означає «перевірка» або «випробування».

 

Сутність пробації полягає в тому, щоб надати особам, які вчинили правопорушення, можливість уникнути в’язниці та протягом певного іспитового строку довести своє виправлення, дотримуючись законослухняної поведінки. До засуджених можуть застосовуватися деякі обмеження, передбачені законом (наприклад, заборона виїзду за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації), вони також повинні виконувати обов’язки, покладені на них судом. Зокрема це може бути покладення на засуджену особу обов’язку виконувати заходи, передбачені відповідною пробаційною програмою.

 

Тобто пробація повністю позбавлена репресивного змісту. Вона спрямована на допомогу правопорушникам: виправити свою поведінку, усунути криміногенні потреби, уникнути рецидиву та успішно реінтегруватися в суспільство – ось ключові умови ресоціалізації засуджених. Та й сам термін –  пробація, чітко відображає основне призначення системи її органів – дати людині можливість виправитися, повернутися до нормального життя.

 

Більш конкретно щодо практичних аспектів функціонування вітчизняної системи пробації краще за всіх можуть розповісти працівники територіальних органів, які безпосередньо працюють із засудженими. Сьогодні на наші запитання відповідає начальник Оболонського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у м. Києві та Київській області Марина Бударіна.

 

 

– Марино Василівно, розкажіть, будь ласка, як відбувався процес реформування кримінально-виконавчих інспекцій і створення системи органів пробації.

 

– Запровадження правового інституту пробації в Україні було частиною широкомасштабних реформ у галузі кримінально-виконавчого права. Запропоновані законодавцем зміни були спрямовані на впровадження сучасних підходів до соціально-виховної роботи із засудженими задля покращення системи виконання кримінальних покарань.

 

 

Так, ще до початку реформ, у першій половині 2000-х рр. на рівні Уряду України стало активно обговорюватися питання щодо переосмислення ролі кримінально-виконавчих інспекцій. Ця підготовча робота включала глибокий аналіз зарубіжного досвіту, а тому стала важливим етапом в оновленні підходів до виконання покарань, зокрема тих, які не пов’язані з позбавленням волі.

 

 

Згодом, 05 лютого 2015 року було прийнято Закон України «Про пробацію», який заклав правові основи для впровадження системи пробації у нашій країні. Після проведення низки структурних та організаційних реформ кримінально-виконавчі інспекції перетворилися на відділи пробації. Цей процес включав перегляд функцій та завдань інспекцій, а також перепідготовку персоналу.

 

– Які види покарань виконують уповноважені органи з питань пробації?

 

– На відділи пробації покладено завдання з виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а саме: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, нагляд за засудженими особами, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, звільненими від відбування покарання вагітними жінками та жінками, які мають дітей віком до трьох років. Також відділи пробації організують направлення осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, до виправних центрів.

 

 

Таким чином, наші завдання спрямовані, передусім, на виправлення і соціальну реабілітацію осіб, які скоїли правопорушення, але не були позбавлені волі.

 

– Наскільки складним був процес адаптації співробітників до нових умов роботи та приведення роботи вітчизняних органів пробації у відповідність до європейських стандартів?

 

– Налагодження роботи відділів пробації, укомплектування їх кваліфікованими співробітниками потребувало не лише врахування законодавчих змін. Передусім, особливої уваги потребувала адаптація персоналу до нових завдань і принципів роботи. Міністерством юстиції України були розроблені нові програми навчання і підвищення кваліфікації персоналу, що ґрунтуються на науково обґрунтованих підходах до взаємодії із засудженими з метою підтримки їх соціальної інтеграції.

 

Ефективність роботи кожного територіального відділу (сектору) пробації в Україні визначається не лише кількісними показниками. Головний орієнтир нашої роботи – застосування сучасних, перевірених світовою практикою методичних підходів до соціальної адаптації та виправлення осіб, які порушили закон.

 

– Робота в органах пробації – це робота з людьми. Якими діловими та моральними якостями повинні бути наділені громадяни, котрі мають бажання розпочати свою кар’єру в цій сфері?

 

– Ця робота є надзвичайно відповідальною, оскільки вона спрямована на підтримку та корекцію поведінки осіб, які порушили закон. Громадяни, які мають відповідну вищу освіту – юридичну, психологічну або педагогічну, можуть спробувати свої сили на відповідних посадах в органах пробації. Але для цього слід визначитися, чи підходить ця робота за характером і особистісними якостями претендента.

 

Перш за все, потенційний кандидат на роботу в органах пробації повинен бути наділений такими якостями, як емпатія та розуміння. Здатність правильно визначати, розуміти індивідуальні потреби, проблеми та життєві ситуації засуджених, демонструючи співчуття та готовність допомогти – важлива навичка, що необхідна у нашій роботі.

 

 

Щодо інших навичок, то співробітник має бути комунікабельним. Це необхідно для ефективного проведення індивідуальних бесід із засудженими. Тут треба вміти слухати, аби потім висловлювати свої рекомендації чітко та доступно для розуміння.

 

Наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2017 р. було затверджено Кодекс професійної етики персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, згідно з яким працівники органів пробації повинні дотримуватися високих стандартів етики та конфіденційності, положень законів та відомчих нормативно-правових актів, якими регламентовано порядок здійснення нагляду за особами, засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

 

Окремо слід сказати про організаційні здібності. Протягом робочого дня співробітникам відділу пробації доводиться виконувати багато різноманітних задач у стислі терміни. А це потребує вміння ефективно керувати часом, установлювати пріоритети.

 

– Які заходи підвищення кваліфікації передбачено для працівників органів пробації?

 

– Професійна підготовка та підвищення кваліфікації персоналу органів пробації, можна сказати, триває безперервно від першого дня роботи і супроводжує весь період кар’єрного зростання працівника. Це, зокрема, лекції та семінари з прикладних питань кримінально-виконавчого права, навчання роботі в Єдиному реєстрі засуджених та осіб, узятих під варту. Крім того, у багатьох регіональних філіях, включаючи Київську область, запроваджено систему електронного документообігу «Мегаполіс». Ця система значно прискорює нашу роботу, тільки з нею теж треба навчитися працювати.

 

 

Всі працівники регулярно проходять навчальні курси за такими важливими напрямами роботи, як оцінка ризиків скоєння повторних правопорушень, виконання пробаційних програм, допомога алко- і наркозалежним особам, запобігання насильству в сім’ї тощо. Також на навчальних курсах ми отримуємо нові знання з інших вузькоспеціальних питань правозастосування, психології, соціальної роботи.

 

– Мабуть, традиційно так склалося – як у минулі часи у кримінально-виконавчих інспекціях, так і зараз у відділах пробації завжди хороші колективи, де панують злагода і взаєморозуміння. В чому секрет?

 

– Традиції взаємодопомоги, здорова атмосфера у колективі – це те, чим ми пишаємося і що допомагає нам разом долати всі складнощі. Дійсно, люди конфліктні або ледарі в таких колективах не приживаються, а залишаються лише мотивовані співробітники, які вміють працювати у команді.

 

І в цьому немає ніякого секрету. Людей об’єднують спільні цінності, що ведуть колектив до спільної мети. Кожен робить свій внесок у спільну справу і прагне зробити все якнайкраще. За таких умов усі члени колективу відчувають, що їхній внесок є вагомим, і що кожен завжди може розраховувати на підтримку з боку інших.

 

Передумов для виникнення якоїсь нездорової конкуренції тут немає.

 

Не останню роль у цьому відіграє ефективна комунікація всередині відділу. Ми відкрито обговорюємо робочі питання, вислуховуємо позицію кожного щодо їх вирішення.

 

А загалом ті колективи, де працівники виявляють емпатію та розуміння одне до одного, сприяють створенню позитивної атмосфери. Готовність прийти на допомогу, мотивувати, співпереживати проблемам колег допомагає уникнути конфліктів. Це, своєю чергою, і створює сприятливу робочу атмосферу.