Денис Марків
«Чи жив Ісус Христос, син божий? Так, християни не можуть сумніватися в цьому», – твердять богослови. – Саме за посередництва Ісуса бог дав їм християнське вчення. Христос жив, і це доводять релігійні книги».
…А релігійні книги не можуть містити неправду
Та чи не є таке підґрунтя надто хитким для віри в те, що Христос жив? Прислухайтеся до того, що каже «святе письмо» про обставини земного життя Ісуса Христа:
- «Христос народився під час правління Квірінія, у 6 році нашої ери, – говорить євангеліст Лука, – народився у хліві».
- «Ні, – перебиває його євангеліст Матвій. – Христос народився за юдейського царя Ірода, що помер у 4 році до нашої ери, народився у Віфлеємі, в будинку, а не у хліву».
- «Помилуйте, чому ж у Віфлеємі, коли рідне місто Христа – Назарет!», – обурюється євангеліст Марк. А євангеліст Іоанн взагалі волів промовчати з цього питання.
Шлях до віри (ключове слово) у Христа і Христос – надія світу: типові сектантські буклети – запрошення
Подібних протиріч, які стосуються біографії Христа, у «святому письмі» більш, ніж достатньо. Та всі вони наводять нас на думку: якщо бог попустив проникнення хибних відомостей у «святе письмо» в даному випадку (а релігія вимагає вірити кожному слову цього «письма»), то чи можемо ми мати впевненість в істинності самого твердження Нового Заповіту про те, що Христос існував?
Припустимо, що суперечність висловлювань євангелістів – це лише неточності в описі подій, котрі дійсно відбувалися.
«Адже народ бачив Христа!» – говорять нам захисники релігії
А чому ж тоді цей народ не повірив у його божественність, у його силу, побачивши ті дива, які він творив? – можемо спитати, своєю чергою, й ми. Тим більше, нам про це говорять слова із самої Біблії: «Весь народ став кричати: смерть йому!» (Лука, 23:18). І чому, хотілося б спитати далі, могло статися, що така особистість, як Христос, могла пройти непоміченою істориками, письменниками та філософами тієї доби, коли вони дуже докладно висвітлювали навіть найдрібніші події того періоду? Не згадують про нього ані єврейський філософ Філон, ані історик Йосип Флавій, котрі найбільше цікавилися релігійними подіями в Палестині І ст. нашої ери. Хіба це не є свідченням проти Христа? Очевидно, що є, інакше адвокатам Ісуса не було б жодного сенсу вписувати у книги деяких істориків фрази, які доводили б, що Христос жив?
Може бути так, що Христос усе ж таки жив, хоча він і не був творцем неймовірних чудес, тобто був не сином божим, а звичайною людиною, що вважала себе посланником бога? Як відомо, і в наш час нерідко з’являються особи, що проголошують себе богом. Взяти, наприклад, хвору на гірсутизм Оксану Матковську з Бердичіва, що оголосила себе другим пришестям Ісуса Христа…
Однак такий варіант розвитку подій зовсім не годиться для захисників легенди про Ісуса Христа. Адже в такому разі виявиться, що інакше протягом багатьох століть християни вшановували не боголюдину, що зійшла з небес для спасіння грішних людей, а пам’ять талановитого проповідника-фанатика, що видавав за слово боже свої власні фантастичні міркування.
Ні, не можуть у своїх судженнях іти таким шляхом захисники християнства.
Не хочуть вони засмучувати віруючих
«Син божий жив, – наполягають вони, – інакше у нього не вірило б так багато людей! Не могло ж так статися, щоб цілі народи з покоління в покоління обманювали себе!». Але й це твердження також не витримує критики. Адже і християни не вважають істинною релігією віру, скажімо, Свідків Єгови, хоча ті також твердять, що Ісус Христос жив, а народився він у Віфлеємі, в сараї, і не взимку, а ранньої осені.
З книги Свідків Єгови «Самый великий человек, который когда-либо жил»
Істинна причина, яка породила віру в існування Христа, полягає в іншому. Період, до якого церковники приурочили появу Христа, характеризувався надзвичайно глибоким песимізмом, який був обумовлений тяжким становищем основної маси населення. Бідність, соціальна незахищеність пересічних людей, які були практично безправними, плюс тиранія тодішніх правителів – ці та інші фактори, а також і згасання надій на позитивні зміни і справедливість обумовили сподівання на допомогу небесного спасителя Христа.
Задовольнити цю потребу в спасителі було не легко, зважаючи на ту обставину, що фактично цей спаситель вже існував у готовому, цілком довершеному вигляді в дохристиянських релігіях. Саме з поганства – язичництва, зі східних міфів християнство запозичило свою боголюдину, спасителя, помазаника божого (ім’я Христос у перекладі з грецької означає «помазаник»).