Дивні та карколомні справи відбуваються в сумнозвісній Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, про яку ми нещодавно вже писали. Окрема категорія ув’язнених з числа соціально відторгнутих осіб просто «зникла». Вони розчинилися в повітрі та перебувають у такому ж стані, як кіт Шредінгера: такі люди начебто є, проте водночас їх і «не виявлено».

 

---

 

Про стан справ у ДУ «Київський слідчий ізолятор»

 

У попередньому дописі викладено лист від керівництва установи із зазначенням статистичних відомостей про кількість ув’язнених різних категорій у різні часи та інші звітні показники роботи слідчого ізолятора. Хто цікавиться – наполегливо рекомендуємо звернутися до статистичних показників ізолятора. Хто вміє аналізувати викладене – знайдете для себе багато цікавинок і нюансів, пояснити походження яких логічними прийомами неможливо.

 

 

Ми ж сьогодні дослідимо лише один нюанс, який демонструє схильність працівників слідчого ізолятора до відвертого «вєртухайського» крутійства з людськими долями в дусі цинічних шахраїв і катів у найкращих традиціях «заплічних справ майстрів».

 

Як вже знають наші віддані читачі, я особисто після перебування у слідчому ізоляторі влітку 2018 року взяв на себе місію захисту значної кількості в’язнів на умовах pro bono (задля суспільного інтересу, на громадських засадах). Здебільшого це люди, з яким мені довелося сидіти в одній камері та, як то кажуть, куштувати один шматок хліба, або люди за рекомендаціями моїх співкамерників.

 

За цих обставин я володію інформацією та відомостями в дещо більших обсягах, аніж вона є доступною для пересічних громадян або фахівців. Іноді інформація, про яку мене повідомляють, є вкрай важливою, нагальною, інсайдерською, іноді – пікантною та вельми значущою. Дуже часто я отримую оперативні відомості про злочини, які готуються або вчиняються працівниками слідчого ізолятора, або ж про злочини, які вчинені або готуються до вчинення ув’язненими.

 

Якусь інформацію я можу використовувати, чомусь можу запобігти або змінити запланований хід речей. Іноді я змушений мовчати або іншим чином обходити «гострі» кути чи про щось «забувати». Сподіваюся, проте, що окремим владним структурам або посадовцям мої можливості таки стануться у нагоді, і мерзотників у погонах, яким довірено долю арештантів, буде приведено до тями. Їх слід назавжди відучити від спроб експериментувати з людськими долями.

 

Соціально відторгнуті категорії ув’язнених дійсно існують

 

Так, як багато хто знає (на рівні чуток) є певні категорії ув’язнених, які іменуються, скажімо так, «непорядними» (соціально віддалені, відторгнуті, соціально принижені, ображені, стигматизовані тощо). Варіантів назв багато. Не має значення, яким чином та чи інша особа потрапила у вказану категорію. Це могла бути «погана» стаття, за якою людина опинилася за ґратами. Іншими причинами могли бути слабкодухість, «бєспрєдєл», програш у карти, різні прояви «поганої» поведінки. Нас просто цікавить, що така категорія ув’язнених є.

 

За всіма неписаними традиціями та звичаям тюремного побуту такі особи спільно тримаються в окремих камерах задля їхньої безпеки. У разі потрапляння їх до звичайної камери (як то кажуть, «людської», чи взагалі до «чорної», де мешканці сповідують вірність крадійським традиціям) описаній нами категорії ув’язнених загрожує не зовсім хороше ставлення, м’яко кажучи. Це може бути залучення до виконання найбільш брудної роботи, постійний глум, побиття, тортури тощо. Контингент у місцях несвободи підтримує певну гігієну та «чистоту» рядів, на фоні жорсткої їєрархії в середовищі ув’язнених.

 

Тримати «стигматизованих» в’язнів окремо – це і гуманізм по відношенню до них і певний елемент спокою для адміністрації місць ув’язнених (відсутність ексцесів, сутичок, тілесних ушкоджень, побиття тощо).

 

Завдання режимних підрозділів у місцях несвободи

 

Зрештою, слід знати, що у слідчих ізоляторах та місцях ув’язнення сидять зграї гладких і пикатих оперативних співробітників у погонах. Їхнє завдання – організація безпечного становища серед ув’язнених, упередження злочинів, вжиття заходів безпеки, підтримання спокою та порядку. Отримавши відомості про певну небезпеку якихось «двіжняків», оперативні співробітники зобов’язані упередити такі «рухи». І методів для цього достатньо. Причому найпростіший та найефективніший серед заходів безпеки – «дистанціювання» певних категорій ув’язнених як за загальною ознакою, так і індивідуально.

 

Не буду робити посилання на нудні статті законів. Якщо коротко, то законодавство передбачає дистанціювання та розселення по різним приміщенням окремих категорій ув’язнених. Хто сидить вперше, тримається окремо від  «досвідчених» в’язнів, жінки – окремо від чоловіків, малолітні (неповнолітні) – від дорослих і т.д.

 

Можуть бути й цікаві ситуації, коли, приміром, в ув’язнення потрапляють одночасно злочинець і його жертва. Один ув’язнений вчинив, скажімо, спробу пограбування іншої особи, був упізнаний та потрапив до в’язниці. А за деякий час туди ж потрапив пограбований за звинуваченням у збуті наркотичних речовин. І зрозуміло, що такі особи будуть поводитися, як «павуки в банці» з усіма випливаючими звідси ризиками.

 

Іноді відбуваються й анекдотичні випадки – звинувачений у завершеному вбивстві сидить у в’язниці. Він нікого, як то кажуть, не чіпає. Аж тут раптом на прогулянці зустрічає «вбитого», який живий і здоровий… Хто там що наплутав і як таке сталося – не має значення. Наразі ми досліджуємо, що можуть відбуватися різні ситуації, що їх мусять вираховувати і припиняти (упереджувати) оперативні співробітники. За це вони отримують непогану зарплатню та всілякі пільги.

 

«Розселення» стигматизованих категорій ув’язнених до загальних камер

 

Це ми трохи занурилися у лірику, а тепер – про реалії. Минулого року до мене дійшла інформація про те, що «хазяйка» (так на жаргоні іменують керівника слідчого ізолятора чи іншого місця ув’язнення) Київського слідчого ізолятора (тоді цю посаду почав обіймати Проценко Сергій Володимирович, колишній заступник керівника ізолятора з оперативної роботи) вирішив «розселити» камери із соціально відторгнутими особами та перевести їх до звичайних камер. Тобто, кажучи людською мовою, він збирався вчинити «бєспрєдєл», кинувши категорію стигматизованих осіб на потурання загальній масі ув’язнених.

 

Соціально-відторгнуті особи намагалися «порєшать» це питання. За наявними у мене відомостями, вони навіть збирали кошти для сплати хабара. А що залишається робити людям, коли їм загрожує якщо не смерть, то каліцтво та безчестя? І вони навіть сплатили хабар в обмін на «залишитися вдома».

 

Частина ув’язнених у момент розселення вчиняла акти самоушкодження. Люди різали собі вени («вскривалися»), що легко, до речі, перевіряється та доводиться. Уявіть, що все було тихо, спокійно, стабільно, і раптом з якогось дива «внєзапно» в один день «мешканці» однієї з камер почали всі різати собі вени, або ж у наступні дні після переведення до інших камер вони стали потрапляти до лазарету з тілесними ушкодженнями. Винятків та випадковостей чи незугарних співпадінь бути не може, позаяк будь-які події подібного ґатунку мають свою причину та походження.

 

Все добре, всі задоволені?

 

Того разу я звернувся з описанням проблеми до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та отримав ось таку цікаву відповідь, що «усьо хорошо і всє довольні». Посадові особи команди омбудсмена визнали існування категорії «стигматизованих» осіб (офіційно зазначивши їх такими) та визнали факт розселення камер. Однак усі «розселені» (опитані) визнали, що все добре і вони задоволені. Будьмо реалістами та дорослими людьми – опитані просто не мали іншого виходу, аніж так стверджувати, оскільки будь-який інший альтернативний варіант поведінки призвів би до загибелі чи каліцтва такої особи вже через декілька годин або днів.  «Вєртухаї» вміють забезпечувати кару за непослух.

 

 

Ледачі чиновники омбудсмена мали б не опитувати випадкових людей, а поцікавитися, тим чому раптом стався такий спалах самоушкоджень. Вони повинні були б поставити ці питання якраз тим, хто в той час лежав у лазареті з порізаними венами. Це так, по людськи, як це мало робитися, а не «показушними понтами» на рівні опитування дітей у дитячому садочку: «діти, а ви любите діда мороза?». Огидно, коли дорослі й начебто досвідчені люди займаються дурнею та вдають із себе цілковитих ідіотів, не бажаючи розуміти елементарних речей…

 

Той же Проценко, потрапивши у в’язницю (а для цього є всі передумови), я впевнений, буде на колінах повзати та скавучати з вибитими зубами, як собака, запевняючи що завгодно, знаючи достовірно, що у разі «неправильної» відповіді вже через кілька годин після залишення установи відвідувачами – він гарантовано втратить цілісність свого тіла через проникнення у нього сторонніх предметів різної конфігурації та походження (будьмо відвертими)…

 

…Тому що стигматизованих осіб у Київському СІЗО не виявлено

 

Але це ще не все. Звернемося ще раз до нашого попереднього дослідження. Читаємо перший аркуш відповіді «хозяйки» Київського слідчого ізолятора. Ми зробили викопіювання абзацу, який нас має цікавити:

 

 

Уявіть, але категорії «стигматизованих» (соціально принижених, віддалених, відокремлених) осіб, виявляється, за мірками слідчого ізолятора, взагалі не існує! Овва!

 

А як же хвалені монітори національного превентивного механізму?

 

Минулого року працівники апарату омбудсмена – монітори (як їх обирають – ми також писали) ходили-слухали-опитували «стигматизованих» осіб. Монітори навіть «впевнилися» в тому, що вони задоволені своїм статусом і переселенням. А цього року, «опача» – і за стандартами слідчого ізолятора вже таких осіб не існує як категорії, взагалі, та і ніколи не було…

 

Ціла категорія ув’язнених просто «зникла», розчинилася, або ж виявилась в дуалістичному підвішеному стані, як кіт Шредінгера… Вони немов би є, і начебто їх нема… Вони були, але, як Карлосон, полетіли, проте обіцяли повернутися… Тут ми граємо, а тут – не граємо. Просто чудове крутійство, винахідливе та карколомне… Тут у нас у звітності все є, а тут – немає. Ми такі чесні та правильні – чєсть ахвіцєров, нашіє сєрдца под пріцєлом…

 

Так вибачте, за тюремними законами та «звітністю» не передбачено існування ніяких там «ворів в законі», «смотрящих» та інших «отвєтчіків» та «стрємяг». Проте чомусь ми чуємо недолугі вєртухайські варнякання «треба боротися з ворами в законі та сходками»… З ким же боротися, коли великий та могутній знавець тюремного побуту Сергій Проценко чітко може вказати, що таких категорій увязнених не існує, і не треба «вот йета всьо вот такойе!»…

 

Це огидно, пані та панове – така скотська «вєртухайська» поведінка, як самих гладких недоумків і негідників-катів у погонах, так і недолугих «перевіряльників» з розумовими здібностями слабохарактерних аутистичних амеб.

 

Хто б не опинився у в’язниці та за яких життєвих обставин чи за яку провину – він має право на людське справедливе відношення. Кожен має право на захист і адекватне, розумне та логічне відношення до своїх потреб і розуміння ситуації.

 

Подібні витівки «такіє людєй у нас нєту і нікада нє біло» мають каратися жорстко та жорстоко, бажано – в той же спосіб, в який були віддані на поталу «стигматизовані»…

 

Ми гарантуємо ініціювання щодо «розбору польотів» про ці викрутаси зі звітністю та існуючими-неіснуючими категоріями ув’язнених (на самому високому рівні). Впевнені, що вищі посадові особи держави та правоохоронні органи зроблять належні висновки (так само як і притомні міжнародні судові інстанції).

 

Чекайте на продовження!