Під час війни, закономірно, окремі вектори державного управління дещо корегуються, змінюються відповідно до потреб воєнного часу. Але іноді ці зміни мають спотворений, анархічний характер, демонструючи системну руйнацію та повну неспроможність державних інституцій контролювати ситуацію.

 

---

 

Ця тенденція є вкрай небезпечною, позаяк має всі ознаки сепаратизму та розчленування. Саме з таких ось напрямів свого часу виникли та були, на жаль, реалізовані різні там «попочленські», «народні псевдореспубліки», «ДНРи», «ЛНРи» («ХНРи» та «ОДРи» були придушені в самому зародку). Зграя покидьків оголошувала: «у нас тут закони України не діють, ми тут самі будемо по собі». Та далі це закінчувалося знищенням державності та іншими наслідками, які ми пожинаємо до цього часу.

 

Здавалося б, у держави (в особі правоохоронних органів) та нації мали б виховатися чіткі запобіжники проти різних квазідержавних  угрупувань. На жаль, це не зовсім так.

 

Проста, але красномовна історія

 

В селищі міського типу Поліське, яке знаходиться практично на межі зони відчуження внаслідок аварії на ЧАЕС, у Вишгородьскому (раніше Іванківському) районі міститься будинок, залишений у спадок бабусею нашій співвітчизниці Майбороді Яні Миколаївні.

 

Хто слідкує за подіями військового опору патріотів України навалі російських загарбників – достеменно знають, що Майборода Яна Миколаївна фактично є одним з піонерів, організаторів і лідерів спротиву патріотичних сил України в зоні відчуження.

 

Щойно почалося повномасштабне російське вторгнення і полчища загарбників ринули в Україну, Яна Майборода перебувала в смт. Поліське в своєму будинку. Патріотка не розгубилась і практично з перших годин навали налагодила зв’язок зі Збройними Силами України (тоді ще працював мобільний зв’язок), почала фіксувати та передавати командуванню зведення з місцевості: скільки російських військових зайшло, де розміщені, як рухаються, яка техніка, який стан, яке озброєння тощо. Передані Яною відомості були використані для подолання ворожого опору. Зведення давали можливість проаналізувати ворожий трафік, стан забезпечення військ, логістику та напрацювати напрями відбиття атак і блокування ворога.

 

Паралельно Яна почала налагоджувати зв’язок з іншими патріотично налаштованими мешканцями Зони відчуження (в місцях, які є помірно забрудненими з дотриманням певних обмежень та з незручностями проживає значна кількість наших співвітчизників, для яких рідна земля є домівкою і ворожі негідники їм не потрібні). Метою діяльності Яни було створення патріотичного підпілля, аби подолати ворога не тільки інформативно, шляхом передачі розвідувальних даних, але і шляхом фізичного знищення. Зрозуміло, що молодій дівчині, якій ледве минуло двадцять років задля досягнення такої мети бракувало досвіду, знань, навичок, конспіративних знань та умінь. Саме тому вона була викрита загарбниками на початку березня 2022 року, просто не встигнувши видалити з месенджерів смартфона листування з українськими розвідниками. Це було виявлено під час чергової облави окупантів.

 

Після полону

 

Так Яна опинилася в полоні у росіян. В кузові вантажного автомобіля, серед награбованого добра (так, саме серед добре відомих усім «трофеїв» рузьких – пилососів, холодильників і килимів), зв’язана та побита, страждаючи від спраги та голоду, вона була спочатку вивезена до білорусі, а потім вже до росії, де протягом довгих семи місяців поневірялася по колоніях і слідчих ізоляторах.

 

Детально про обставини свого полону (тортури, побиття, приниження, голод, спрагу) Яна невдовзі розповість нам сама у власному творі. Наразі вона лікується та відновлюється після полону. Сьогодні ж розмова про інше.

 

Яна була повернута в Україну за обміном. Про її повернення повідомляли всі ЗМІ та інформаційні агенції України. Ледь «ставши на ноги» (полон дався взнаки, численні системні поліорганні порушення істотно ослабили її здоров’я), дівчина вирішила навідатися до рідної домівки.

 

І на звичному пункті перепуску до свого будинку (якраз в смт Поліське, за півтора кілометри від її будинку) вже знаходились геть чужі (і по суті і по формі) люди (аніж ті, котрі охороняли Зону відчуження та здійснювали пропускний режим раніше). Військовослужбовці ЗСУ, навіть не поглянувши на документи Яни та її попутників – членів родини, категорично відмовилися її допускати до помешкання, мотивуючи це словами «тут наша територія і наші позиції».

 

Хто розграбував будинок?

 

Яні вдалося викликати поліцію та в її супроводі проїхати до будинку. Там стало зрозуміло, що будинок піддався пограбуванню (при чому не стільки росіянами, як «нашими» ЗСУшниками (деякі яскраво упізнавані речі з хатнього декору (міжкімнатні двері та різьблене панно зі стіни, тут ЗСУшники нічим не відрізнялися від своїх руських, так би мовити «колег») Яна помітила на тому ж блок-посту, а ще – відомості про участь наших воїнів у грабунку  будинку повідомили Яні інші місцеві мешканці).

 

Нагайно на місці було повідомлено про злочин, але для оформлення процесуальних документів про подію злочину поліціянтам слід було відшукати понятих – двох незалежних осіб, у присутності яких треба було сфотографувати пошкодження, описати все це і так далі.

 

І вже на зворотному шляху, разом з понятими, поліціянтів не допустили. Посилений наряд військових, погрожуючи застосуванням зброї, чітко та недвозначно заявив: «поліція нам ніхто, тут ми є закон і тут наша земля». Військові «захисники», хоча для них і запізно (затуманені алкоголем і слабкими наркотиками організми дещо спочатку «гальмували») зметикували, чим це для них може обернутися («всьо пропало») і просто пішли на пряму конфронтацію. Вони практично чинили збройний опір спеціальному єдиному та універсальному правоохоронному органу – поліції, отримавши собі відстрочку та нагоду замести сліди.

 

Оскільки поліціянти не зважали на можливе «мірятися зброєю», то вся слідчо-оперативна група разом з Яною, її родиною та понятими – вирушили з місця події. Того ж вечора, до речі, Яні зателефонували знайомі з смт Поліського та повідомили, що активність в будинку посилилась: почали знімати (піднімати) підлогу, демонтувати вікна, цеглу з грубок, батареї опалення тощо…

 

Реакція військової служби правопорядку Київщини

 

Про інцидент поліція самостійно негайно повідомила військову службу правопорядку Київщини, вона ж відома як Військова комендатура. Для довідок: Військова частина А-2100, проспект Перемоги, 55/2, про що свідчить відповідний лист.

 

 

Команда правників, яка долучилась до захисту інтересів Яни і самостійно (крім поліції) розпочала турбувати наші правоохоронні органи заявами та скаргами.

 

Державне бюро розслідувань також погодилося з тим, що у діях військових наявні ознаки низки кримінально-карних злочинів, і це слід припинити та розслідувати.

 

 

Однак, теруправління ДБР Київщини… направило заяву про недопуск поліції до…  тієї ж поліції, яку не пустили. Такі реалії правозастосовної практики. Дивно – поліція скаржиться «нас не пускають» і, зрештою, ця ж заява (хоча і від іншого адресата) повертається їм же… То треба робити щось…

 

Результати розгляду заяви

 

А ось реакція Військової служби правопорядку (Військової комендатури). Там визнають, що дійсно, Майборода Яна була з поліцією та іншими цивільними особами (понятими), але поліцію не допустили, тому що (УВАГА!) поліція не пояснила, чому вона мала намір проїхати на територію України (поки що)…

 

 

Хто не зовсім зрозумів – трохи пояснимо «на пальцях». На думку військового коменданта міста Києва (очільника ВСП) Віктора Плахтія та виконавиці листа Поліни Коломієць (сподіваємося, що вона підібрана відповідно до усталених загальновідомих стандартів підбору працівниць, і нічим не буде гіршою, ніж відома працівниця Держприкордонслужби Одещики Іванна Плантовська) поліція (слідчо оперативна група) була зобов’язана пояснити рядовому на посту, куди вона їде і навіщо у межах території України. А той вже може подумати: пропускати поліцію чи ні.

 

Ну «в натурі», правда ж! А раптом поліція їде з метою виявлення та затримання військовослужбовців, які когось там ґвалтують, тримають у полоні, вчиняють тортури з цивільними або вирощують коноплю або ж готують зграю нелегальних мігрантів чи облаштували склад зброї на (будьмо відверті) захопленій території в чужому помешканні. То треба ж знати, куди і навіщо їде поліція!

 

Не дай боже, вона їде в будинок, в якому якраз вільні від тяжкого чергування та пияцтва колеги постового видирають вікна, підлогу або ж демонтують на металолом огорожу…

 

Наказ – поліцію не допускати

 

Взагалі таку «відмазку» треба взяти на озброєння різним там кримінальним авторитетам. Приміром, приїжджає поліція за викликом, а на вході стоїть якийсь мордоворот, як то кажуть, «на шухері» та питає «навіщо?». То поліція має чемно пояснити, що так і так, надійшло спрацювання сигналізації та дзвінок від жительки цього будинку, що тут її ґвалтують і забирають цінності. То треба, аби «постовий» подумав, чи не завадить візит поліції його «подєльнікам», і чи можна поліцію пускати, бо раптом вони заважатимуть…

 

Що собі думає цей знахабнілий генерал-майор Віктор Плахтій та його «ручна», вибачте, секретутка Поліна Коломієць? Та коли б за часів якого-небудь, як зараз прийнято казати, злочинного Кучми якийсь військовий чи ще хтось дозволив собі не допускати правоохоронний орган на вільну публічну в плані доступу територію (не кажемо про якісь там склади, адмінбудівлі чи військові заводи, де дійсно має бути сенс в спеціальній охороні) – в ліс, парк, населений пункт, урочище тощо – то вже за півгодини зграя недоумків у військовій формі лежала б розбитими пиками на землі, ковтаючи зуби та бруд, а головний військовий покидьок – керівник (командир) цієї зграї з поглядом забитого кроленяти писав би під наглядом кремезних спецназівців явку з повиною, в якій визнав би свою причетність не тільки до аналога «Чорнобильської народної республіки» але і до замаху на Папу Римського, вбивство Кенеді та приховання голови Георгія Гонгадзе.

 

І вся преса (вільна та не дуже, опозиційна та провладна) тиждень би цю подію обговорювала. Але всі зійшлися б на думці: покидьки, які дозволили собі відверте та пряме нехтування установленим порядком управління, сепаратизм, дискредитацію поліції, перешкоджання слідчим діям (а також такі як Плахтій, що пишуть «усе нормально і все згідно закону) – мали б сидіти за ґратами в компанії волоцюг, крадунів і пройдисвітів, згадуючи шкільні навички як шити рукавиці та збивати табуретки найближчі років із сім. А тут пикаті нахаби пишуть: «все добре, поліція не пояснила, що їй треба», і це нормально… Мабуть, кашкет передавив якісь звивини в мозку. Хоча звідки там звивини – там одна на двох, і та нижче спини…

 

Військові мерзотники втратили почуття міри та навіть інстинкт самозбереження, а це небезпечно для держави. Особа з відсутнім інстинктом самозбереження, порушеним мисленням і втратою орієнтації (і статевої і орієнтації в субординації та ієрархії правових норм та державних інституцій) може накоїти бозна що і у вільному цивільному обігу їй бути не можна. Спеціально для таких набудували буцегарень, дисбатів, тюрем, гауптвахт, психлікарень та інших подібних цілительно-оздоровчих закладів.

 

Спроби власниці потрапити до свого володіння

 

З листопада 2022 року по цей час одна з лідерів та організаторів громадського спротиву агресору в Зоні відчуження, колишня полонена, підпільниця та розвідниця – Яна Майборода, не може потрапити до рідної домівки, будинку, від якого з кожним днем залишається все менше та менше… Після описаного візиту спроб потрапити до обійстя було ще декілька. Всі вони однотипні: «товаріш копітан пріказав нє пущать». Зате щохвилини через блок-пост мандрують навантажені будівельними матеріалами зі зруйнованих будинків, металоконструкціями та лісом вантажівки. Нагадаймо, що із Зони відчуження заборонено вивозити будь-що поза радіаційним контролем, якого просто не існує. Зате наявні величезні поклади металу, лісу та будматеріалів, які залишилися недоторканними після аварії на ЧАЕС. І ось, схоже, їх час настав.

 

Але традиційно на людей (Яну Майбороду та її подальшу сумну злиденну долю) в нашій державі байдуже. Тому ми спробуємо пояснити ще одну небезпечну складову ситуації.

 

Понад два місяці з моменту виявлення події крадіжки – поліція України на території України не може потрапити до помешкання потерпілої. Участь її у слідчих діях є обов’язковою, позаяк тільки вона може на місцевості показати де що зламано, викрадено, порушено, чого не вистачає, а також понятих (їх участь також безумовно є обов’язковою).

 

Позаяк знахабнілі від безкарності напіванонімні негідники в зеленій формі, які почали вважати себе богами – вирішили, що вони існують не в Україні, а в Чорнобильській народній республіці (або як варіант – Поліській народній республіці), а гладке ледаче начальство, зайняте пияцтвом і побутовою розпустою, покриває всю цю зграю нероб.

 

Останні, вочевидь, дуже гордяться своєю нелегкою службою у найвіддаленішій і найбезпечнішій тепер частині України, поки інші, на їхній погляд, «прохолоджуються» в окопах Соледару та Бахмуту.

 

* * *

 

Ми дуже сподіваємося, що порушена проблема з виявом військової анархії, містечкового сепаратизму, перевищення повноважень та дискредитації державних інститутів правопорядку, а відтак і всієї України – буде предметом уваги вищих посадових осіб держави.

 

Як буде розвиватися ситуація надалі – покаже час. Ми впевнені, що вона буде переможною. Перемога має бути всюди. І над зовнішнім, і над внутрішнім ворогом – саботажниками, сепаратистами, крадіями та негідниками.