І професійні правники, і пересічні громадяни, а більше всіх демагоги-політики дуже люблять просторікувати про права людини, хизуватися своїми псевдоюридичними знаннями і логікоподібними крутійствами, фантазіями щодо непорушності прав людини, їх універсальності, недоторканності та абсолютності.

 

---

 

Життя в умовах війни вносить свої корективи

 

Балаканина про «права людини» доводить ситуацію з їх реальним захистом до абсурду. Виявляється, що у деяких випадках для захисту основних прав та свобод людини варто ними поступитися або скорегувати їх до потреб сучасності та реалій життя. І про це ми сьогодні поговоримо на реальних та «приземлених» засадах.

 

Так, стан війни, в якому опинилась Україна через напад російської федерації загострив ряд проблем, висвітлив і контрастував законодавчі прогалини, які потребують якнайшвидшого вирішення та розв’язання. На цьому ми і пропонуємо зосередитися, спочатку зробивши кроки для окреслення та розуміння дійсної проблематики порушеного питання.

 

Отже, через руйнування будинків, комунікацій, об’єктів інфраструктури в результаті терористичних атак виникає типова ситуація. В певному будинку, приміром, було пошкоджено зовні газові, електричні, водопостачальні мережі. Через це весь будинок був від’єднаний від комунікацій до моменту приведення магістральних мереж до ладу.

 

 

Ремонтні організації відновили мережі. Однак постачальники ресурсів часто відмовляються приєднувати будинок до мереж через необхідність «підстрахуватися» на випадок передбачуваних і прогнозованих неприємностей.

 

Як діяти за відсутності власників помешкання?

 

Приміром, газопостачальна компанія достатньо ґрунтовно побоюється, що у момент руйнування комунікацій будинку всередині уцілілих квартир (помешкань) не було припинено газопостачання. Під загрозою загибелі під час нальотів мешканці негайно евакуювалися. Вони могли покинути увімкнені газові (водопостачальні та інші) прилади, забувши про них. Або ж просто старенька мешканка, почувши сигнал тривоги, залишила приміщення, забувши на плиті включене на підігрів молоко для улюблених котиків.

 

Відтак, у разі підключення будинку до газопостачання (інших видів комунікацій, таких як водопостачання тощо) може виникнути ситуація, коли газ пошириться через неперекриті мережі всередині квартири (декількох квартир). Якщо станеться вибух, то він спричинить ще більші руйнування, які були до того. Те ж саме може статися з опаленням, водою, каналізацією, електромережами.

 

Реальним та дієвим виходом із ситуації є поквартирний обхід представниками газопостачальної компанії та перевірка цілісності мереж, справності обладнання та безпечності включення.

 

І тут виникає наступна проблема: через презумпцію дотримання прав громадян (права людини на недоторканність житла та права на недоторканність приватного життя) за відсутності власників насильницьке проникнення до приміщення неможливе.

 

При цьому в реальності власники могли евакуюватися, виїхати в інше місце (до родичів тощо), загинути або втратити інтерес до помешкання і всіх подальших дій з ним. Хтось заможний, хтось просто рятується та, почувши чутки, що будинок зруйнований – попрощався з ним назавжди або відклав питання реалізації права власності до кращих часів.

 

Турбота про недоторканність житла

 

Тобто, за даних обставин така обов’язкова умова доступу до приміщення (помешкання), як перебування у приміщенні власника (уповноваженої ним особи) чи дозвіл їх на входження до приміщення є ускладненою або недосяжною в майбутньому в принципі.

 

Ситуація виглядає так: будинок вцілів, мережі справні, все готове до під’єднання. Однак через неможливість доступу лише до однієї квартири газопостачальники не в змозі пересвідчитися в безпеці газопостачання для всього будинку.

 

Будинок залишається без газопостачання, а іноді – без опалення. Будівля охолоджується, десятки (або навіть сотні) сотні мешканців мерзнуть. Вони позбавлені блага користуватися природними ресурсами.

 

В таких випадках «турбота про недоторканність житла та права людини» фактично виявляється фікцією, доведеною до абсурду внаслідок «сліпого» дотримання цих правил зовсім не турботою і не захистом прав мешканців, а тортурами та незручностями для них.

 

Виходить, що російські терористи досягають своєї мети?

 

Розруха, холод, незручності, виникнення та зростання незадоволення діями (точніше, бездіяльністю) влади, комунальників, правоохоронців… Весь великий багатоквартирний будинок непридатний до життя. І ця непридатність має відверто штучний характер.

 

То ж невже покидьки з раші досягли своєї мети, використавши певну зарегульовану (або неврегульовану) абсурдність законодавства?..

 

Інший подібний чи схожий випадок. Наприклад, у багатоквартирному будинку зруйновано декілька квартир по стояку (вибито вікна, пошкоджено внутрішні комунікації тощо).

 

При цьому в одній-двох квартирах перебувають мешканці, які хочуть і надалі жити в себе вдома. Але через те, що згори та знизу «стояка» інші помешкання стоять порожні без вікон, а поверхом вище та нижче гуляє вітер, проживання там неможливе. Помешкання охолоджується, обігріти його практично нереально.

 

Мешканці навіть самі згодні утеплити зруйновані квартири. Вони ладні встановити вікна чи фанерні щити, аби мінімально захистити зруйновані помешкання. Це могло б зберегти цілісність і тепло в будинку загалом. Та знову постає та ж сама проблема – відсутність права на проникнення в помешкання без дозволу власників. Нехай там і помешкання як такого вже не існує, житло залишилося тільки на папері.

 

Подібних ситуацій не повинно бути

 

Схожих випадків та ідентичних ситуацій безліч. Іноді комунальники не можуть здійснити ремонт теплокомунікацій, бо на них, приміром, стоїть чийсь гараж, і знайти власника неможливо. Іноді вони не можуть проникнути до помешкання для лагодження мереж через те, що там проживають психічно хворі особи, котрі з релігійних, світоглядних мотивів не дозволяють входженню до квартири, або роблять це з «врєдності» чи вважаючи, що їх переслідують живодери (рептилоїди, масони, пришельці, наймані вбивці, потойбічні сутності).

 

В усіх випадках внаслідок «абсурдизації» з недоторканними правами та свободами страждають сотні та тисячі людей. Країну поглинає зневіра, хаос, розчарування, розпука і невдоволення, сум і нудьга.

 

Цих ситуацій можна уникати. Їх можна ліквідовувати за наявності дієвих механізмів доступу до об’єктів права власності та комунікацій, мереж. Якщо раніше з такими випадками якось мирилися, то в умовах воєнного стану «жування шмарків» стає недоречним, шкідливим і суспільно небезпечним.

 

Слід змінювати законодавство, корегувати його. Хто в ці буремні часи прийме на себе ініціативу та відповідальність – буде реальним реформатором століття, національним героєм, справжнім поборником права людини та громадянина, збалансовувачем цих прав.

 

Необхідно передбачити й запобіжні механізми, які унеможливлюватимуть зловживання та дозволять забезпечити баланс між громадськими (суспільними) та приватними інтересами, використати повною мірою правозахисні механізми та систему регуляторних інституцій.

 

Пропозиції щодо внесення змін у чинне законодавство

 

Зокрема пропонуємо таке. Можливе внесення декількох норм (статей) у Цивільний процесуальний кодекс України (як варіант – в Кодекс адміністративного судочинства України). У цих нормах слід визначити, що за зверненням органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, поліції, комунальних підприємств, житлово-експлуатаційних установ, обслуговуючих компаній або і окремих громадян питання примусового входження до приміщення може вирішуватися судом за скороченою (спрощеною) процедурою.

 

Так, за необхідності перевірки мереж, наприклад, газопостачальна компанія або житлово-експлуатаційна контора чи міськрада звертаються до суду за місцем знаходження об’єкту, до якого слід здійснити доступ. І суд зобов’язаний розглянути таке питання, скажімо, у триденний термін. Ініціатор звернення звільняється від сплати судового збору (державного мита), позаяк питання має суспільний інтерес. Або можна встановити суто символічний розмір оплати, що виконуватиме роль «фільтра» від бажаючих «заспамити» судові органи.

 

При цьому суд перевіряє обґрунтованість необхідності такого доступу. За потреби суд досліджує фотознімки та відеозаписи аварій та пошкоджень, допитує (заслуховує) свідків та ініціаторів звернення, за беззаперечності доказів – дає дозвіл на входження до об’єкту.

 

Саме входження здійснюється у присутності посадових осіб поліції (державних виконавців, представників органів місцевого самоврядування тощо), лише в тих межах і лише з тією метою, задля якої було ініційовано звернення. Це може бути доступ до комунікацій, їх огляд і ремонт, встановлення вікон та інших інфраструктурних складових тощо. За потреби усунення/упередження зловживань усе має відбуватися з відеофіксацією входу та складенням, можливо, протоколу (акту) про входження.

 

Запобіжні правові механізми

 

При цьому по квартирі ніхто не має права довільно «шастати». Після досягнення мети входження приміщення зачиняється. За потреби – шляхом монтажу замка. Замок обійдеться в сотню-другу гривень, і самі мешканці будинку, які були обмежені в газопостачанні через неможливість доступу, з радістю «скинуться» на такі витрати.

 

Приміщення опечатується, на двері розміщується оголошення для власника про те, що було здійснено входження із зазначенням причин цього та місця знаходження ключів від нових замків.

 

Все може бути зроблено розумно та досконало. І сам власник буде вдячний, що його помешкання було перевірене, і ніхто по-дурному не увімкнув у будинку газопостачання чи водопостачання, не сталося лиха через назакриті крани та вентилі.

 

У разі «надуманості» або недостатнього обґрунтування заяви про вхід чи підозрі, що таким чином можуть приховуватися або маскуватися зловживання – суд відмовлятиме в доступі. При цьому відмова може бути, приміром, оскаржена в апеляційному порядку.

 

Згадана схема дозволить максимально оптимізувати відносини та механізми взаємодії, зберегти баланси державних, суспільних та приватних інтересів. Це дасть змогу людям використовувати житловий фонд максимально ефективно та досконало. Крім того, це буде ще одним пострілом у бік ворога, цвяхом у труну агресора.

 

Ніхто не дивується, приміром, коли в місті Києві та інших містах свавільно і без застережень евакуюються транспортні засоби, залишені у недозволених місцях. Ніхто не піднімає лементу права людини, хоча якраз у випадку з евакуацією транспортних засобів проблем правового характеру набагато більше, так само як і надуманості і відвертого мотиву «здирництва» під час таких «евакуацій». При цьому в тих дійсно життєвих необхідних випадках (описаних нами) держава вперто демонструє власну безсилість та ставить інтереси сотень та тисяч людей у залежність від уявних і навіть непомітних, неіснуючих «прав людини», їх абсурдизації.