Про мовні права громадян: не просити, а вимагати

Поділитися:
Перегляди: 2 838

Я вже не вперше звертаю увагу на публікації наших громадян, мовні права яких було порушено. Кожного разу я чую: «Прошу, розмовляйте зі мною українською мовою» чи «Прошу, не порушуйте мої мовні права щодо надання інформації державною мовою», «Прошу, надайте консультацію чи відповідь українською мовою».

 

 

Чому не варто принижуватися і просити

 

Напевне, і ви на це звернули свою увагу? Адже цього складно не побачити. Так от, чесно кажучи, не дуже зрозуміло, чому люди роблять такі помилки у спілкуванні.

 

Звісно, використовуючи слово «прошу», людина звертається з повагою, але використання прохання у мовному питанні українцеві, що проживає в Україні та бажає отримати інформацію українською мовою від також українця, звучить дуже дивно та навіть недоречно.

 

Уявіть собі ситуацію, коли б німець у магазині чи адміністративній установі просив би, щоб з ним говорили німецькою. Мабуть, це було б смішно. А коли б так казав поляк або француз?

 

Чому в Європі вживання рідної мови є нормою, а у нас чомусь людина повинна просити, щоб з неї почали вести розмову українською? Так, саме просити, щоб із жалю з нею розмовляли. Так же не можна! Я розумію, коли до нас завітав у гості іноземець, та він просить, щоб з ним розмовляли, наприклад, англійською як загальноприйнятою міжнародною мовою, адже він українською не володіє. В такому випадку сама форма прохання буде правильною та доречною. Це – норма. Але, даруйте, нормою не можуть бути випадки, коли громадяни звертаються з проханням розмовляти з ними українською в усіх публічних місцях на території Україні.

 

Мова посадових осіб

 

Вражають випадки розмов наших громадян, чиї мовні права порушують у відносинах з російськомовними посадовими особами. Був випадок, коли один чоловік – боєць АТО вимагав, щоб з ним посадова особа державної установи розмовляла саме українською. І ця посадова особа розповідає йому, що «…вот за нашей Констітуциєй, всє язикі равни і я имєю полная права разгаварівать с вамі на рускам». Така відповідь водночас і дивує, і бентежить. Чомусь ці та подібні їм горе-службовці забувають перелік статей тієї самої Конституції, на яку вони посилаються – в частині, де йдеться про вживання державної мови та мов національних меншин. Чомусь лише згадують ч. 2 ст. 24, де зазначено про неприпустимість привілеїв та обмежень за різними ознаками, в тому числі й мови.

 

Або згадаймо ст. 11: нерідко трапляється так, що багато хто чомусь пропускають перші її рядки і декламують напам’ять лише рядочки, де йдеться про «…розвиток етнічної… мовної самобутності… національних меншин України». Або ще краще: з усієї ст. 10 вони лише пам’ятають її третю частину, де знову йдеться про гарантування та розвиток зрозумілої для них мови національних меншин (російської).

 

З чим пов’язана така вибірковість?

 

Може з їх небажанням виконувати Закон? Чи може взагалі з незнанням його? Не розумію.

 

Що може бути складним у розумінні цих статей для посадової особи? Тим паче, для них є загальним Закон України «Про державну службу», де вже на самому його початку, в його преамбулі, вказано, що державна служба «функціонує в інтересах держави і суспільства».

 

А що визначено у ч. 2 ст. 10 Конституції України? Чи не натякає вона на прямий, конституційний обов’язок державного службовця? Мабуть, так. А якщо більш глибоко зануритися у вивчення згаданого Закону, то натрапимо й на:

 

  • п. 2 ч. 1 ст. 2 (визначення поняття «державна мова»);
  • п. 10 ч. 1 ст. 2 та ст. 36 (дотримання присяги державного службовця, а отже: «вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя»);
  • ч. 1 ст. 4 (верховенство права, законності, професіоналізму та патріотизму, як визначальні засади служби посадовця та виконання обов’язків, в тому числі й щодо забезпечення розвитку державної мови);
  • а ст. 8 Закону? Невже вона не достатньо чітко зазначає, що посадовець зобов’язаний виконувати свою службу згідно із законом і обов’язково українською мовою (п. 5 ч. 1).

 

Є, звісно, і ще кілька положень, які чітко дають зрозуміти, що державний службовець не має права використовувати мову національної меншини під час виконання своїх обов’язків, а лише українську, як державну. І громадянин не зобов’язаний у нього просити розмовляти з ним мовою, яка прямо вказана в Законі.

 

Не просіть, а вимагайте

 

Тому, шановні громадяни, якщо ваші мовні права явно порушуються з боку державних службовців, то не просіть їх, а вимагайте дотримання закону щодо вживання державної мови та присяги, яку вони вам і дали свого часу, адже кожен громадянин є частиною українського народу.

 

Мовні права грмадян

Не принижуйтеся, рішуче звертайтеся зі скаргами до керівників, захищайте свої права та домагайтеся дотримання Закону!

 

Небажання користуватися чи неволодіння державною мовою державним службовцем під час виконання ним обов’язків може бути підставою для його звільнення з посади, адже його вчинки вже порушують і Конституцію України, і Закон України «Про державну службу», а також і саму Присягу.

 

Тепер стосовно «прохань», щодо вживання української мови на вулиці, у транспорті, інших публічних місцях чи будь-де на території України. Запам’ятайте одну просту істину: якщо ви громадянин України, то ви зобов’язані знати українську мову та маєте право та свободу вільно вживати її. Ніхто, жодна особа не має права обмежити вас у вживанні української мови, адже це є прямим порушення Конституції України. Адже державна мова в кожні державі є мовою номер один. Тому не слід просити, а просто говоріть нею. Якщо вас не розуміє російськомовний українець, то нехай ходить зі словником чи з перекладачем. Закон йому це дозволяє.

 

Російськомовна щелепа і побудова мозку?

 

У ч. 3 ст. 10 Конституції України так і зазначено, що «держава забезпечує всебічний розвиток, використання і захист російської мови». А отже, не слід нікого ображати та обмежувати чиїсь права – просто вкажіть йому цю на норму та порадьте звернутися до репетитора з української мови. Ваш знайомий за це вам дякуватиме! Або порадьте завітати цьому громадянину до книжкового магазину та придбати Російсько-Український Українсько-Російський словник.

 

Саме так, як варіант, і слід прищеплювати любов до солов’їної мови для тих наших громадян, кому лінь її вивчати.

 

Парадокс життя: російськомовні українці витрачають кошти на репетиторів та придбання літератури на вивчення іноземних мов, а ось вивчити українську не бажають. Є такі, що твердять, нібито в них і будова мозку, і щелепа є російськомовним. Однак якщо потрібно заробити грошенят, то цей мозок та щелепа активно вчать і англійську, і німецьку, і навіть китайську з японською.

 

Невже Україна чи її народ не є перспективним для розвитку особистості, що можна нехтувати мовою та знущатися з україномовних громадян у мовному питанні? Чесно кажучи, я хоч і застосував термін «україномовний громадянин», але як почую його з ЗМІ, так мене аж тіпати починає. І смішно, і сумно відразу стає. Слід розуміти, що громадяни не можуть бути не україномовними: якщо таке станеться, то вони не будуть мати цілої низки зв’язків з Україною, починаючи від культурного та закінчуючи правовим.

 

«Модна» англійська та «немодна» українська

 

До речі, ще одне. Невідомо, з яких причин, підготовка до пісенного конкурсу Євробачення-2017 в Україні здійснюється переважно у формі відбору тих пісень, що мають англійський текст. Іноді здається, що наш шоу-бізнес живе своїм життям та критеріями: модно співати англійською, не модно співати – українською. Чимало українців цілком справедливо висловлюють обурення з приводу англомовного відкриття самого проекту в Києві.

 

Невже так складно було українським організаторам розмовляти українською, а іноземцям надати перекладача? Невже це не було би доказом того, що українці поважають та люблять свою мову? Невже для того, щоб на власній території популяризувати власну мову, нам слід обов’язково вводити законодавчі обмеження і квоти для теле- і радіоефіру стосовно мов нацменшин і стимулів для мови української?

 

Втім, не полишає сподівання на те, що в цій царині найближчим часом буде наведено порядок – це станеться, коли ми будемо керуватися не поняттями моди чужих ідеалів і стандартів, а прагненням донести всій світовій спільноті красу та мелодійність нашої української мови. Мови, якою співає душа України!

На часі, Спецпроекти