Існуюча правова система України визначає інститут моральної шкоди як спосіб захисту та відновлення порушених прав, свобод та інтересів. Застерігаємо, що в даному разі ми не будемо цитувати законодавство задля економії часу та дотримання динаміки сприйняття проблематики (нормативна база відкрита і фахівцям відома).

 

---

 

У питаннях визнання фактору існування моральної шкоди матеріальне та процесуальне законодавство практично ніяк не регламентує найголовнішого – способу обрахунку (пред’явлення) розміру відшкодування.

 

З одного боку, матеріальне законодавство (Цивільний кодекс України) встановлює, що розмір морального відшкодування визначається (встановлюється) судом. На суд покладено практично абсолютну «повноту влади» щодо визначення розміру морального відшкодування без обов’язку мотивувати свою позицію.

 

Чинне законодавство визначає лише орієнтири, якими має керуватися суд – ефемерні та неконкретні засади справедливості, розумності, врахування матеріального стану сторін. Тобто, розмір морального відшкодування визначається, по суті, емоційною світоглядною складовою за принципом «скільки не жалко».

 

Закон – «як дишло»?..

 

Можна фантазувати з приводу розміру морального відшкодування за чотирма найпоширенішими модельними умовними ситуаціями, коли моральну шкоду внаслідок словесних (вербальних) образ буде завдано за таких випадків:

 

1. Безхатько «матом посилає» олігарха. Олігарх може дуже морально страждати, що його образили бомжі, й рівень його моральних страждань значно вищий, аніж коли б його образив рівний за соціальним і майновим статусом. Проте за засадами розумності суд присудить сто гривень відшкодування (з огляду на матеріальний стан заподіювача шкоди). Однак в цьому випадку емоційний стан потерпілого навряд чи буде відновлений, бо сума відшкодування є мізерною.
2. Безхатько «матом послає» рівного собі. Суд також присудить ті ж умовні сто гривень, виходячи з матеріального становища обох і з тієї обставини, що згаданий спосіб спілкування вказаної категорії осіб для них є звичним з огляду на спосіб життя;
3. Олігарх «посилає матом» іншого олігарха. Суд може присудити багато тисяч гривень відшкодування, виходячи із засад справедливості, міркуючи, що заподіювачеві шкоди не слід буде «продавати нирку» аби розрахуватися. І потерпілий буде задоволений, або ж може (саме з міркувань того, що стягнуті великі суми ніяким чином не впливатимуть на емоційний стан сторін) – стягнути і сотню гривень.
4. Олігарх «посилає матом» безхатька. Суд може стягнути і сто гривень (з таких мотивів: безхатьку буде досить, бо його і так «посилають» щодня, йому звично), а може стягнути велику суму (бо олігарха не жалко, у нього гроші є, нічого з ним не станеться, а безхатька можна «підігріти»).

 

Ці ситуації можна «перекручувати» як завгодно у різних категоріях та співвідношеннях, моделюючи різноманітні ситуації. Проте з них усіх буде очевидним принцип: «закон – як дишло». Цілковита анархія та непахане поле для спритних адвокатів.

 

В суді розкривається вся абсурдність ситуації

 

Можна довго міркувати про незугарність і безглуздість такої практики правозастосування. В усіляких міжнародних конвенціях, конституціях та кодексах написано про рівність сторін. А тут – сам закон визначає та підтримує пряму можливість дискримінації осіб за майновим станом.

 

Або ж виникає ще одна цікава дилема – за процесуальними принципами існує співвідносність щодо належності доказів (доказової бази). До доказової бази не належать і не можуть бути віднесені майновий стан і взаємовідповідність майнового стану сторін. Проте в даній категорії справ ці обставини підлягають доказуванню.

 

Сторони між собою в суді будуть сперечатися діаметрально від концепції: «та ти хто такий? Ти – безхатько, а я поважна людина, ось докази» до «я бідний «ніщєброд», ось довідка, а ти глитай-міроєд, хочеш мене роздіти, рятуйте, православні», з проміжними варіантами «ти хто по жізні, какой масті, поясні за базар» з елементами «та ложив я на всіх вас».

 

Розміри відшкодування та принципи нарахування будуть «гуляти» та різнитися на порядки. В визначенні моральних відшкодувань відсутня логіка та послідовність. Ситуація сповнена абсурду.

 

Але, приміром, коли особа завдала прямої матеріальної шкоди іншій особі – матеріальна шкода буде відшкодована «один в один», без варіантів. Якщо безхатько пошкодить «Майбах» олігарха – сума відшкодування буде становити суму, яка буде реальною. Для олігарха (власника) ремонт розбитої фари обійдеться у сто тисяч гривень (вартість обіду в ресторані). І цю ж суму мусить сплатити заподіювач шкоди, для якого її розмір є катастрофічним.

 

І навпаки, олігарх пошкодить «Жигулі» безхатька. Незважаючи на свої статки, він сплатить вартість пошкоджень, один в один. Навіть якщо таких «Жигулів» може за день розбити сотню, навіть не помітивши це на своїх статках.

 

Відмінності у визначенні розміру матеріальної та моральної шкоди

 

Єдиний маневр – рухатися між розміром відшкодування, що нарахував експерт і фактичними втратами під час ремонту пошкодженого майна.

 

У матеріальних відшкодуваннях все чітко та зрозуміло, без альтернатив та фантазій, на відміну від «моральних тєрзаній» та карколомних схем обґрунтування.

 

Процесуальне законодавство вимагає від позивачів у всіх справах одним з елементів позовної заяви зазначити розрахунок позовних вимог. Це є, загалом, розумною логічною вимогою. Не можна заявляти «хочу 100500 гривень». Доведеться таки вказати, якою є структура суми: основний борг, відсотки, періодичні платежі, додаткові нарахування, витрати процесуального характеру, а також експертизи, правова допомога, судовий збір тощо.

 

Склалася практика, на наш погляд, не зовсім правильна та досконала. Суди доволі ледачі. Справи їм не треба. В усіх справах про моральну шкоду вимагають: «а ти надай розрахунок» (якого просто не може бути апріорі), залишаючи позовну заяву без руху – можливо, сторона передумає чи не виконає вимоги ухвали. Й тоді справа не буде розглядатися.

 

Саме тому фахівці в галузі права почали намагатися якось «викручуватися» із ситуації. Суд вимагає розрахунок? То треба щось надати, хоча від того розрахунку ні гаряче, ні холодно.

 

Послуги з «діагностики» моральної шкоди

 

Ось тут, зважаючи на незаповненість згаданого ринку та штучно створену ледачими суддям потребу – почали з’являтися відверті пройдисвіти, шарлатани, шахраї та ледарі, згуртовані у, прости господи, громадські «єболаторії» (моя авторська назва зграй пройдисвітів) діагностики моральних шкод. Вони почали іменувати себе «експертами» і промишляти складенням так званих психолого-соціальних експертиз (а іноді – й «експертиз експертиз») моральної шкоди та різної подібної псевдонаукової та псевдоюридичної маячні.

 

Цінність складених експертиз – від’ємна (для замовника). І єдине їх змістовне навантаження – «дати суду понюхати» витребуваний розрахунок позовних вимог у частині моральних страждань, аби позовна заява була прийнята до розгляду. На подальших етапах «розрахунок» не має жодного сенсу.

 

Нещодавно на власному досвіді мені довелось поспілкуватися з вказаним «ікзпердами». І не можу сказати, що це був так уже зайво витрачений час та гроші. Кілька годин життя було «вбито» на недолугі базікання шарлатанського характеру (які свого часу чудово описали О. Генрі та Марк Твен). Проте вдалося подивитися на кухню шахраїв ізсередини (що мені, як досліднику, цікаво).

 

Виникла потреба обґрунтувати розмір заподіяної моральної шкоди, пов’язаної зі спробою незаконного притягнення мене до кримінальної відповідальності. Якби не міркування про те, що суд буде «футболяти» позовну заяву, то я і близько не підійшов би до ледачих і хамовитих шарлатанів-«психолухів».

 

А складений «висновок» взагалі вразив.

 

Що ж являє собою стандартний висновок подібних «еболаторій» та «ікзпердів»?

 

 

Серед застосованих елементів висновків є розкручені та знайомі з назв (здебільшого в силу частоти згадувань) тести Сонді, Люшера, Айзенка, Мільтона Рокіча, загадкові та зарозумілі (здебільшого за назвами) методики SCL-90-R, психодіагностичний комплекс «Люнисо», методика портретних виборів і подібна псевдонаукова маячня, якою в дев’яності роки минулого століття можна було заразитися з газет «Порадниця», «Вісник уринотерапевта» та з передач за участю Алана Чумака на основі методик Остапа Бендера та інших дітей лейтенанта Шмідта.

 

Проведення тесту Сонді

 

Тест Сонді полягає у тому, що піддослідному надаються порціями (партіями) по шість-вісім зо три десятки портретів різних осіб (починаючи від усміхнених здорованів і задумливих або відверто неприємних (за зовнішністю) бабусь. І слід у кожній партії зазначити найбільш приємного та найбільш неприємного персонажа.

 

 

Тест базується на недолугих припущеннях, що кожна особа підсвідомо обирає за зовнішністю того, хто найближче їй імпонує як співрозмовник. А надані портрети є реальними портретами психічно хворих людей. Тобто, коли піддослідний обирає як симпатичний йому портрет зображення якоїсь літньої пані, котра понад сто років тому (коли були намальовані ці портрети, які залишаються незмінними, як «шаблон») була визнана хворою на якусь там шизофренію, абищо, то типу вважається, що піддослідний такий же збочений маніяк. А якщо йому не подобається усміхнений бородань (який типу нормальний і навіть якийсь професор чи письменник), то піддослідний маргінал, у голові якого коїться бозна що.

 

Треба бути просто освіченою людиною, аби знати, що свого часу була визнана хибною теорія Ломброзо (а також різні расистські теорії), за якою пропонували притягати до відповідальності за самий лише зовнішній вигляд та окремі його вияви (збільшені вилиці, щелепи, насторожений погляд тощо), коли симпатія чи антипатія до особи може виникати чисто емоційно – «ой, який бандит, не голений (лисий), з настороженим поглядом та хижою щелепою» або ж з урахуванням націоналістично-расистських настанов піддослідного (хтось буде відкидати «пісюномразей», хтось – афроамериканців та інших «чорномазих» тощо).

 

Кожен з нас може навести десятки прикладів, коли незугарний пошарпаний чолов’яга з перекошеним обличчям, схожий на втеклого з під-варти недоловленого поліцією маніяка виявляється найвідданішим другом та просто хорошою людиною, талановитим хірургом, художником, письменником, інженером. А мила спокійна усміхнена дівчина може виявитися, прости господи, якоюсь депутаткою блоку Олега Ляшка, прихожанкою апостола Мунтяна чи схибленою «захисницею» бродячих собак.

 

Аналіз факторів симпатії чи антипатії

 

Скошені та деформовані обличчя (які мають викликати антипатію) можуть бути наслідками зовнішніх травмуючих факторів після ДТП, операцій, військових поранень або чисто генетичного походження. Такою людина народилася. А посмішка (усміхнене обличчя за логікою має обиратися як «првабливе») – виявом посмішки маніяка, котрий щойно розчленував чергову жертву.

 

Так само, симпатія чи антипатія піддослідного може ґрунтуватися на рандомних речах. «Неприємне» (за канонами психотесту) обличчя може належати бабусі піддослідного (нагадати йому про неї). А якийсь задумливий та розумний поважний пан (позитивний персонаж) – асоціюватися із сусідом, що обпісяв ліфт. Або цей тип схожий, власне, на експерта-«психолуха» (який не вміє себе поводити і заслуговує отримати по пиці, й тому віднесений піддослідним до категорії «несимпатичних».

 

Тобто, саме походження тестів Сонді та їх інтерпретація – це тупість, набита глупством.

 

Головне питання мети висновку – яким чином той фактор, що хтось обрав серед портретів персонажів з бородами (без) та в окулярах (без) чоловічої (жіночої) статі впливає на рівень завданої моральної шкоди подією (сукупністю подій) яка відбулася не один місяць тому – загадка. Шарлатани-психолухи на неї відповіді не дадуть.

 

Кольоровий тест Люшера

 

Ще одним згаданим розпопуляризованим тестом є тест Люшера.

 

 

Піддослідному пропонується обрати в порядку «симпатичності» кольорові квадратики. На основі їх вибору та послідовності «ікзперд» доходить висновку про емоційний стан піддослідного. Як то кажуть, «і коню зрозуміло», що коли піддослідний обирає «веселі та яскраві» кольори (синій, зелений тощо), то в нього веселий настрій, а коли віддає перевагу сумним (сірим там блідим), то йому сумно або він песиміст.

 

Карколомний, несподіваний, неочікуваний і разючий висновок. Реально, хто б міг подумати? Як то кажуть, «офігєть»!

 

Ще б знати, як «пристібнути» цей умовивід до відповіді про те, як порахувати розмір морального відшкодування за пошкоджений в минулому році автомобіль. Тоді ціни таким би пройдсвітам-«ікзпердам» не було б. Можливо, піддослідний взагалі має порушене кольорове сприйняття, і зелений плутає із сірим. В такому разі його емоційний стан на рівні «веселий-сумний» взагалі є некоректним за можливістю оцінки. Або ж він обрав жовтий колір домінантним як асоціацію з пошкодженим автомобілем (такого ж кольору), а не тому, що йому «весело» чи «сумно».

 

Новітні альтернативні методики тестування

 

Хочеться шарлатанам у галузі психології запропонувати ще одну методику (або декілька) – окрім кольорових візуальних тестів де треба обирати намальовані пики або кольорові квадратики піти далі. Можна спробувати давати піддослідним оцінювати звуки та запахи.

 

Уявіть, як можна розвернутися, тлумачачи: «піддослідний поміж звуків протікаючого унітазу, незмазаного колеса, шуму ліфта, воркутіння голубів, шуму дощу та шарудіння туалетного паперу обрав звуки шуму ступиці підшипника. Це вказує на його інтроверсійний тип з елементами комунікативного типу особистої інтерпретації психосоматчних дисоціативних факторів високої збудливості на фоні зміщеного альтер-его» (чи щось таке).

 

Всі будуть у захваті. Можна брати потрійний гонорар. Головне – прив’язати якось до методики ключову фразу для потреби висновку: «…таким чином, з урахуванням вказаної інтерпретації розмір морального відшкодування психотравмуючого фактору внаслідок словесної образи, коли потерпілого назвали «козлом» становить сто сорок вісім гривень 19 копійок».

 

А як можна розгорнутися із запахами? Навіть фантазувати та описувати не буду. Спробуйте, «колеги». І не дякуйте за ідею. Єдине що прошу – назвати розроблені тести і методики моїм ім’ям: «Методика асоціативного аналітичного сприйняття Святогора». Можливо, за сто років підуть у забуття Сонді та Люшер, зате будуть пам’ятати мене.

 

Або ще одна методика, застосована у висновку. Піддослідному слід було давати відповіді на запитання: «а правда, що для вас родина (робота, бізнес, відпочинок, друзі тощо) на першому місці?». Після цього в кінцевому висновку викладається така теза: «для піддослідного родина (робота, бізнес, відпочинок, друзі тощо) є пріоритетними»… Та невже! Та хто б міг подумати? Вражаюче!

 

Крапки як показник рівня моральних страждань

 

Ще один тест (явно психологічний, інакше не скажеш) – піддослідний має взяти олівець і за певний проміжок часу (декілька десятків секунд) максимально швидко намагатися проставити на аркуші паперу крапки. Просто крапки. Спочатку однією рукою, потім іншою.

 

За аналізом кількості проставлених крапок та співвідношення між їх кількістю лівою та правою рукою «псіхолух» робить окремий висновок (підозрюю, що найбільш вагомий з усіх) як про психічний стан (уподобання, характер, особливості світосприйняття, темперамент), так і про розмір завданої понад рік тому моральної шкоди.

 

Ось так. А можливо, у піддослідного травмована рука? Або існують інші розлади здоров’я, коли він взагалі не може ставити точки на папері? А що робити одноруким? Байдуже, ці фактори не враховуються.

 

Ну і вишенька на торті – «ікзперд» принагідно доходить до думки  про професійні уподобання піддослідного та правильний вибір його професії (роду занять). У мене особисто аж очі розбіглись від професійних можливостей та пропозицій. Одразу захотілося записатися до культпрацівників або прозекторів з патологоанатомами і мисливцями). Відразу згадалися дев’яності роки, газети на розкладках і клікбейтні статті на кшталт «Дізнайтесь, які професії для «Левів», які народилися в рік Дракона в ретроградному Меркурії». Це – рівень «експертів».

 

Підсумки мого «психологічного тестування»

 

Далі наведу лише деякі цитати з висновку «експерта».

 

Перша:

 

«Реакція на стрес емоційно яскрава зі схильністю до страхів, механізм захисту психосоматичний або витіснення.

 

Вибір професії: викладач мови, зубний терапевт, імпресаріо, концертмейстер, музикант, учасник самодіяльності, клубний працівник.

 

Соціальна спрямованість: мистецтво, громадська активність».

 

Друга:

 

«Захисний механізм: витіснення або відреагування назовні.

 

Вибір професії: юриспруденція (прокурор, суддя), водіння автомобіля, літака, поїзда, кадрова військова служба, робота в охоронній організації, прозектор, патологоанатом, стоматолог, фермер, технік, механік, мисливець.

 

Соціальна активність у галузі урбанізації та індустрії, схильність до технократії».

 

Третя:

 

«У стресі – блокування та нерішучість, захисний механізм – втеча до світу мрій.

 

Вибір професії: педагог, філолог, філософ, науковець, літератор, програміст, бібліотекар, діловод, чиновник, своєрідні види діяльності, відірвані від повсякденних потреб і прагматизму, пов’язані з містикою, метафізикою, естетикою, мистецтвом, логікою.

 

Соціальна активність має відірваний від повсякденних потреб характер і пов’язана з містикою, метафізикою, естетикою, мистецтвом, логікою».

 

Хто звернеться (мій мейл: [email protected]) – присягаюся, надішлю повну копію висновку, без скорочень, якщо хто не вірить. Мені приховувати відомості про мої психічні вади та особливості (блискуче виявлені «псіхолухами єболаторії») – немає сенсу та бажання.

 

Ще раз зазначу – після подібних тестів я не можу вважати психологів адекватними особами, так само як і психологію – наукою. І, тим більше, не можу вважати експертну діяльність з оцінки моральної шкоди – експертною (тобто науковою, а не шарлатанською) діяльністю. Це профанство, невігластво, ошукання, вражаюча некомпетентність, «розводняк лохів».

 

Я розумію, що всі «хочуть кушать» і якось урвати частину пирога у суспільному виробництві, користуючись процесуальними вадами та забаганками ледачих суддів. Але ж є більш достойні способи заробітку, як то ескорт, ворожіння на картах, побори на безпритульних собак, платне паркування, надіслання фотографій особистих геніталій або просто жебрацтво. Ці види діяльності, принаймні, більш чесні.

 

Не годуйте шахраїв-експертів-«психолухів»

 

Проте, висновок про розмір морального відшкодування так складений. 90 відсотків – псевдонаукова маячня, таблиці та схеми з купою розумних слів, «паперова маса», яка має упевнити суд у ґрунтовності висновку та тяжкої кропіткої роботи його виконавця.

 

 

 

Щодо розміру моральної шкоди – експерт підійшов простіше. Просто взяв і проаналізував судову практику Верховного Суду України (Верховного Суду) в частині стягнення моральної шкоди та, «подивившись на стелю», написав «розмір може бути такий-то, в межах від такої до такої суми». Все.

 

Для чого було вкрадено декілька годин часу на тупі запитання? Навіщо писалася маячня про те, що піддослідний мав би працювати бібліотекарем, суміщаючи це з прозекторською діяльністю за кермом літака, і що в нього депресивно-асоціативний характер особистості інтровертно-орієнтованих схильностей та різну подібну дурню – не зовсім зрозуміло.

 

Тому, резюмуючи викладене – не годуйте ледарів та шарлатанів, які називають себе фахівцями в галузі судової психології та діагностики моральної шкоди. Є потреба надати розрахунок моральної шкоди – пам’ятайте, що єдиний притомний розрахунок – це той, який визначить суд. Саме суд установлює розмір морального відшкодування. І з цих позицій суд достатньо просто орієнтувати посиланням на судову практику вищих судів.

 

Або ж рекомендую звертатися до Приватної наукової установи «Центр економіко-правових досліджень» (у якій я обіймаю посаду першого заступника керівника), і завдання надання розрахунку буде виконано нами на високому ідейному та фаховому рівні.

 

За окрему платню, якщо вже так захочеться, я особисто розпишу у висновку купу гарних слів про особливості психотипу піддослідного, у світлі завданих йому психостатевих травмуючих факторів, починаючи з дитинства і на момент звернення на фоні впливу фаз повного Місяця зі збуреннями від Сатурну з урахуванням режиму харчування на фоні зловживання алкоголем.