Денис Марків
Серед літніх церковних свят чільне місце посідають так звані «спаси». У серпні відзначаються аж три свята, присвячені «милостивому спасу» – Ісусу Христу: походження чесних древ хреста господня (перший, або медовий спас – маковій), преображення господнє (другий, або яблучний спас) і, зрештою, «прославлення нерукотворного образа Христа» (третій, або спас на полотні).
Перший спас
За вченням християнської церкви, це свято було запроваджено в 1164 р. на відзначення перемоги візантійського імператора Мануїла над мусульманами. В цей день, як твердять церковники, напередодні битви нібито «оновилася» ікона божої матері. Свою ж назву «походження древа хреста господня» свято отримало тому, що у святковий день відбувається винесення з вівтаря хреста, ходіння з ним по місту, а також урочисте водосвяття.
Насправді ж перший спас має геть інше походження та веде своє започаткування від стародавнього візантійського звичаю 1 серпня очищувати міста від лихих духів. У цей день проводилися різні магічні обряди, більшість яких були пов’язані з вірою в те, що вода наділена властивістю виганяти різну нечисть.
Коли імператор Мануїл 1 серпня 1164 р. здобув перемогу над ворогами, він вирішив на ознаменування цієї події започаткувати загальнодержавне свято. Церковники вигадали казку про чудесне «оновлення» ікони. Цю легенду і було покладено до основи нового християнського свята. Невдовзі він дістав свого поширення й на території Київської Русі. Православне духівництво пов’язало з ним ще одну подію: перемогу князя Боголюбського також над мусульманами. Таким чином, для православних вірян перший спас став «споконвічно руським» святом.
Перший спас не належить до кола великих і шанованих свят і відзначається скромно. Після обідні у церквах відбувається освячення води, у деяких місцях, переважно в сільській місцевості, воно звершується не у церквах, а на церковних подвір’ях або ж біля колодязів і джерел. Відзначається 1 серпня.
Преображення господнє, або другий спас
Це свято належить до кола великих, дванадесятих свят, і відзначається церквою 6 серпня.
Підґрунтям для церковних урочистостей слугує євангельське оповідання про те, як Христос узяв трьох найближчих учнів – Петра, Іакова та Іоанна – та «вивів їх на гору одних». У євангелістів ця гора не поіменована, але давня легенда називає її горою Фавор. Євангеліст Лука вказує, що Христос під час підняття на гору став молитися, а учні заснули. Під час молитви обличчя немовби осяялося, наче сонце, а одежі його зробилися білими, як сніг. І з’явилися пророки Мойсей та Ілля, і завели з ним розмову. Апостоли в той час прокинулися та почули голос із неба: «Се є син мій улюблений».
Така євангельська розповідь про преображення. Церква запевняє, що воно дійсно мало місце. Насправді ж і сюжет, і багато деталей цієї легенди запозичені християнами з мітології Старого Заповіту про преображення Мойсея [Вихід, гл. 24 і 34]. Творячи земну біографію Ісуса Христа, християни намагалися показати сина божого більш значущою фігурою, ніж пророк Мойсей. Тому багато подій, що відбувалися, згідно зі Старим Заповітом, з Мойсеєм, були запозичені євангелістами та пов’язані з іменем Ісуса.
Свято преображення вперше було започатковано християнською церквою в IV столітті, однак прижилося не одразу. На Київській Русі воно з’явилося із запровадженням християнства. Другий спас співпадав з початком збору врожаю багатьох садових і городніх культур.
До свята православна церква суворо забороняла вживати в їжу яблука
Заборону на вживання яблук християни запозичили зі стародавніх поганських культів. У далекому минулому заборони виживати в їжу деякі плоди до певного строку встановлювалися для того, щоб дати змогу плодам визріти. Православна церква зберегла ці заборони, але надала їм релігійного забарвлення. До свята преображення їсти яблука вважалося гріхом. Святкового дня віряни несли до церкви яблука та інші фрукти. Служитель божий освячував плоди. Лише після цього дозволялося вживати їх у їжу. Тому за цим святом закріпилася назва яблучного спасу.
Третій спас, або спас на полотні
29 серпня православні віряни відзначають загальноцерковне свято на честь перенесення нерукотворного образу Ісуса Христа з міста Едеси до Константинополя. За церковним оповіданням, тієї давньої доби, коли Христос почав проповідувати своє вчення, жив у Едесі (Месопотамія) цар на ім’я Авгар, який хворів на проказу. Коли цар почув розповіді про чудеса, що їх нібито творив Ісус Христос, то зажадав і він отримати зцілення від чудотворця.
Не сподіваючись побачити самого Ісуса, цар відправив до нього живописця, аби той приніс повелителеві хоча б образ Христа. Живописець опинився перед складним завданням: як не намагався він виписати на полотні риси Ісуса, йому це ніяк не вдавалося, тому що обличчя Ісуса повсякчас дивовижним чином змінювалося. Й тоді Христос вирішив йому зарадити. Він попросив води та, умивши своє обличчя, витер його полотняним рушником. І сталося диво. Проста вода перетворилася на фарбу, й на рушнику залишився відбиток лика Ісуса. Цей образ на полотні й був доправлений Авгареві до Едеси.
Як твердять церковники, ікона на полотні із зображенням Ісуса багато років зберігалася в Едесі. Та коли ворожі загарбники, котрі спустошували міста і країни, розграбували Едесу, вони увезли чудотворну ікону. Тільки в 994 р. візантійські імператори викупили її. Ікону було скеровано до Константинополя і передано на зберігання до найбільшого храму.
Це оповідання, так само, як інші церковні легенди, є вигаданим від початку і до кінця. Фактично чудотворна ікона, що її було перенесено з Едеси до Константинополя, з’явилася не раніше VII століття. Причому церковники сфабрикували одразу кілька таких ікон на полотні. Вони зберігалися у різних храмах Італії. Одна з них демонструвалася у Метехському соборі у Грузії. Та про кожну з них духівництво говорило, як про справжню.
До того ж у І ст., коли, за словами служителів релігії, відбулася подія, що була покладена до основи свята, Христос узагалі не зображувався людиною. Його малювали у вигляді риби або агнця. Тільки згодом виникло те зображення Ісуса, що дійшло на іконах до наших днів. Відповідно, в ті часи не могло йтися про чудотворний спас на полотні. Та не випадково навіть євангелісти, котрі докладно описують діяння Христа, жодним словом не згадують про цю подію та нерукотворний образ Ісуса. Ось тому за нашої доби, багатої визначними подіями і звершеннями – як для нашої країни, так і для світу загалом, таким недолугим пережитком минулого є святкування вигаданої події, пов’язаної зі спасом на полотні.