Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Роз’яснення щодо правил користування засобами мобільного зв’язку в місцях несвободи -
- Дистанційне правосуддя: профанація процесуального закону -
- «Ледача» корупція, ще один вимір (на прикладі 79-го прикордонного загону) -
- Показові «вистави» Київського СІЗО (докази) -
- «Вєртухаї» та злочинні «авторитети» – чи є між ними різниця? -
Сумно споглядати за окремими витівками служителів Феміди, які за рівнем грамотності та правосвідомості часто-густо знаходяться нижче тих, чиї долі вони вирішують. Суддя Віра Ковальська та її «творчість» – лише один з таких прикладів.
В колегії суддів легше сховатися?
Здавалося б, маєш захмарне утримання, яке не снилося пересічним громадянам. Маєш гарантії соціального захисту, повагу та статус, усі види забезпечення, недоторканність і знання, які дозволяють вершити правосуддя неупереджено, чисто, справедливо і так, аби про нього всі відзивалися з повагою. Але – ні. Деякі судді та суддіхи (дозволимо собі такий новомодний фемінітив) іноді щось як утнуть, то хоч стій, хоч падай…
Київський апеляційний суд
Суддя Віра Ковальська та її «трійка» подєльніків неодноразово ставали «героями» пізнавальних відео з дуже яскравими назвами, які характеризують загальний рівень цих «писак від правосуддя».
Та коли перебуваєш у «трійці» (тобто, у складі колегії), то свої витівки та фантазії і розумовий рівень (точніше, його відсутність) можна просто маскувати на фоні інших носіїв мантій.
Тут варто згадати старий монолог Жванецького про пошиття костюму, коли замовник запитує в ательє: «хто пошив такий костюм?», на що виходить зграя кравців, шевців, і кажуть «усі ми пошили». Всі разом за колективної відповідальності (яка в такому разі стає безвідповідальністю) нашили все за принципом «і так сойдєт, людішкі пусть пользуются».
Керувати вантажівкою у стані сп’яніння – малозначне правопорушення
Іноді окремі таланти суддів апеляційних судів (не всі справи розглядають колегіально, є справи, які розглядаються індивідуально) виходять на поверхню, як олія на воді. Й тоді рівень їхніх знань просто вражає.
Ось простий випадок, доступний в Єдиному реєстрі судових рішень (справа № № 758/6977/21). 26 січня 2022 року Подільським районним судом міста Києва було притягнуто до відповідальності (зокрема, позбавлено права керувати автомобілем строком на один рік) громадянина, який (цитуємо):
«13.04.2021 року о 10.30 годині …керував транспортним засобом – автомобілем «КАМАЗ 6520» на вул. Виговського, в м. Києві, з ознаками алкогольного сп’яніння. Від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП».
Засуджений оскаржив постанову до апеляційного суду. І суддя Ковальска радо погодилася допомогти бідоласі (постанова від 29 червня 2022 р. у справі № 758/6977/21, провадження №33/824/1319/2022). Постанову про притягнення чолов’яги до відповідальності було скасовано через малозначність діяння. Зранку гасати містом на «КАМАЗі» у стані алкогольного сп’яніння – це дрібниця. Слід «понять і прастіть». Суд обмежився усним зауваженням «більше так не роби».
Фабула проста. Засуджений пояснив, що він алкоголь зранку не вживав (про вечір не йшлося), а їхав на будівництво, везучи бетон. І якби він поїхав на огляд на стан сп’яніння, то бетон міг би схопитися та затвердіти. Це призвело б до виводу техніки з ладу. Саме побоюючись таких наслідків, він відмовився від освідування.
Інститут звільнення від відповідальності в силу малозначності проступку
Ми, як адвокати, можемо погодитися з багатьма речами, позаяк ситуації в житті бувають різноманітні. Є, певною мірою, слушна думка, яка була озвучена водієм. Практика, яку ми формуємо, показує, що не завжди особа, яка притягається до відповідальності, дійсно є винною. Для фахівців очевидно, що у багатьох випадках працівники поліції порушують процедуру притягнення осіб до відповідальності за «п’янку за кермом». Іноді вони відверто вдаються до зловживань і вимагають сплати хабарів в обмін на непритягнення до відповідальності. Дуже часто це має місце, коли особа не може залишити транспортний засіб через технологічні причини. Як у нашому випадку – ризик застигання бетону або розмерзання холодильника з медикаментами чи неможливість покинути навантажений ювелірними виробами або електронікою автомобіль в промзоні серед ночі (поки їздити перевірятися – то поцуплять усе).
Але є випадки очевидності незаконних дій кого б то не було.
Так, інститут звільнення від відповідальності через малозначність існує. Він має право на життя. У кримінальному праві, приміром, малозначність має місце тоді, коли у особи знайшли при собі один патрон від бойової зброї (який або десь загубився під підкладкою, або просто як сувенір. Чи, приміром, хтось поцупив з крамниці пляшку води, буханку хліба. Або у справах про адміністративну відповідальність – перевищив швидкість на пару кілометрів тощо.
Тобто, це випадки, в яких правопорушення має формальні ознаки такого, але в силу його дріб’язковості та неявної суспільної небезпечності (шкідливості) не може вважатися правопорушенням з усіма негативними наслідками.
Кожен з нас може (навіть не будучи фахівцем) навести десятки прикладів, коли людину «марудять ні за що», витрачаючи на різну маячню під виглядом правосуддя та «припинення» посягань сотні годин праці та тисячі і десятки тисяч коштів.
Заборона застосування інституту малозначності до окремих видів правопорушень
Можливо, і тут воно б «проконало», але… Ще до моменту скоєння інкримінованого правопорушення (13 квітня 2021 року) а саме, 16.02.2021 в Кодекс України про адміністративні правопорушення були внесені зміни, яким прямо заборонено застосування інституту малозначності до «п’яних» правопорушень, зокрема до передбачених ст. 130 КУаАП. Перша офіційна публікація з’явилася в «Голосі України» від 16.03.2021 р. № 48, і Закон набув чинності з наступного дня після його опублікування (тобто, з 17.03.2021). Він був чинний як на момент скоєння правопорушення (квітень 2021) і, тим більше, на момент розгляду справи як у місцевому суді, так і в апеляції.
Тобто, великорозумна (як бачимо, розум не завжди слідує за віком, з віком зростає нахабство, цинізм, відчуття безкарності) суддя Ковальська «тупо» застосувала правову конструкцію, застосування якої не передбачено процесуальним законом (ба, навіть прямо заборонене ним).
Чи вона так просто «зжалилась» над бідолашним водієм «КАМАЗу», навантаженого бетоном? Ми про це маємо свою пікантну інформацію (про неї трохи згодом). Але в будь-якому разі ні про яку малозначність ітися не може, особливо в даній ситуації.
Це питання елементарне, очевидне і таке, що легко перевіряється навіть не фахівцями в галузі права. Ми докладно пояснили хід думок і те, що можна а чого ні. Сподіваємося, що наші роз’яснення були прості. А що ж робиться в тих випадках, коли суддя Ковальська та її «подєльніки» по колегії змушені розглядати більш складні питання людських доль?
Контроль за роботою суддів
Та ж згадана суддя Віра Ковальська характеризується тим, що з дивовижною впертістю намагається не вносити до Єдиного державного реєстру судових рішень свої «великорозумні» постанови та ухвали, розумно (це єдиний вияв інтелекту) побоюючись, що вони стануть надбанням громадськості, котра поставить доцільне питання «та що ж за пройдисвіти нас судять?».
Постанова, яку ми сьогодні розглянули – радше виняток з правила, випадковість, що вона потрапила до реєстру та стала надбанням юридичної спільноти. Можна лише уявити, яка купа безглуздих і нікчемних суддівських пісулєк залишаються невідомими, руйнуючи людські життя або ж навпаки, ламаючи правозастосовчу практику та дозволяючи винним особам і надалі вчиняти правопорушення, які можуть призвести до крові, болю, страждань та збитків.
Очевидно одне: дієвий контроль за суддями (та, не забуваймо фемінітив – суддіхами), і особливо такими, як Ковальська та її посіпаки – має бути. І він має бути жорсткий та невблаганний. Зрадив присязі судді, народові чи закону – геть з лав суддів негайно. Мантію можеш залишити на згадку та використовувати її на новій роботі прибиральницею в якості уніформи.