У червні 2023 року в багатьох медіа з’явилися повідомлення про успішне завершення правоохоронними органами оперативної комбінації з викриття колишніх вищих керівних осіб Бердянської виправної колонії № 77 (так звані «топори»). Зазначені екс-високопосадовці (будемо називати їх «вєртухаї») були показово викриті Державним бюро розслідувань за оперативного супроводження Служби безпеки України та під процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора у скоєнні ряду злочинів (тортури над ув’язненими, вимагання коштів, створення злочинної організації та звернення до «авторитетів» злочинного світу тощо).

 

---

 

Коротко про події у Бердянській виправній колонії № 77

 

Вже 09 червня 2023 року Печерським районним судом міста Києва було обрано запобіжний захід у вигляд тримання під вартою Чукіну Максиму Володимировичу та Коротичу Максиму Валерійовичу. Підозрювані поміщені в Державну установу «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України. Там, за іронією долі, вони знаходяться зараз під наглядом своїх колишніх колег (і не тільки колег, але і пособників).

 

Суспільство підтримало і схвалило дії правоохоронців. Адже давно існує суспільний запит на те, що подібні випадки викриття та переслідування інших посадових осіб інших місць несвободи (в тому числі розташованих на території міста Києва) за аналогічні злочини будуть, безумовно, повторені найближчим часом на такому ж високому рівні процесуального успіху.

 

Про Бердянську колонію 77 («топори») громадськість систематично повідомляли практично всі журналісти, моніторингові місії та контролюючі органи. Проте до певного часу все сходило «вєртухаям» з рук. Ніхто не бажав дослухатися до скарг простих ув’язнених, вважаючи їх надуманими. Це призвело до того, що «вєртухаї» остаточно впевнились у своїй безкарності, за що зрештою поплатилися.

 

Значною мірою «розслабило» затриманих і те, що вони традиційно були (разом з «топорами», як закладом) на «хорошому рахунку» в Міністерстві юстиції України та Державній кримінально-виконавчій службі (підпорядкованій Міністерству), надаючи написані кров’ю закатованих оптимістичні звіти «всьо хорошо, прєкрасная маркіза, жалоб нєт, все давольніє».

 

Покидьки систематично «розважались» і заробляли масовим та збоченим побиттям ув’язнених, всіма видами тортур (позбавлення їжі, води, сну, відпочинку, мінімально нормальних умов тримання), вимаганням коштів в обмін на «вирішення проблем», які самі ж і створювали.

 

Чужими руками

 

Мерзотники не самі бруднили руки у крові ув’язнених. Для цієї мети вони обрали з числа умовних «авторитетів» злочинного світу (здебільшого дрібних злодюг, педофілів, шахраїв, хуліганів і наркоманів) відморозків. А ті виконували всю брудну роботу в обмін на послаблення режиму. Їм дозволялося вільне пересування колонією, деякі «авторитети» навіть мали ключі від окремих локацій, також вони мали доступ до алкоголю та наркотичних речовин.

 

І просто було достатньо дати вказівку своїм прихвостням-злодюгам «показати» тому чи іншому ув’язненому (чи групі ув’язнених), хто тут хазяїн і кому треба платити чи кого треба слухатися – і можна було в своїх затишних кабінетах віддалено просто із задоволенням слухати зойки та крики нещасних «обраних». Жертвам ламали кістки та розбивали голови в підвалах катівень або і просто на очах у всіх інших ув’язнених, аби все було публічно.

 

Про це у мережі більш ніж достатньо показових публікацій з фотознімками та безпосередніми свідченнями самих потерпілих – жертв тортур.

 

Суд над мерзотниками буде, сподіваємось, публічним, якщо вони доживуть до нього. В Київському слідчому ізоляторі, де вони перебувають, дуже багато ув’язнених мріють хоча б на декілька секунд перетнутися з своїми колишніми мучителями під час виведення на прогулянку, до медчастини, у слідчі кабінети чи у «бокси» (приміщення, де ув’язнені очікують вивезення до суду). Цих декількох секунд буде достатньо, аби адвокати перевертнів, удаючи, що вони сумують, просили б суд закрити кримінальне провадження у зв’язку зі смертю обвинувачених або їх глибокого каліцтва та «овочевого» стану підзахисних.

 

Але чи буде зроблено належні висновки іншими учасниками, так би мовити, аналогічних відносин?

 

Системний характер службових зловживань

 

Практично кожна керівна ланка установ виконання покарань тією чи іншою мірою піддається спокусі вчиняти системні порушення законодавства. З позицій кримінального права ці порушення є доволі типовими й такими, що мають перспективи успішного завершення кримінального провадження з передаванням справи до суду.

 

Мушу орієнтувати, що ситуація, яка подібна до ситуації в «топорах» спостерігається в колоніях №№ 3 (м. Кривий Ріг), 25 (м. Харків), 35 (м. Біла Церква), 43 (м. Харків), 58 (м. Ізяслав), 100 (с. Темнівка), Київському слідчому ізоляторі, практично в усіх жіночих. Вибачте, коли якусь установу оминули увагою та не включили до перелічених вище.

 

Викриття подібних зловживань – не таке складне завдання для досвідчених правоохоронців, як може здаватися на перший погляд. Справа про «бердянських вєртухаїв» та навіть справа про затримання на гарячому голови Верховного Суду Князєва мають меншу доказову базу, ніж інші аналогічні справи, і ми це доведемо. Викрити мерзотників – елементарно, аби було бажання.

 

Приміром, у медіа поширюються відомості про систематичні виявлення фактів переміщення наркотичних і психотропних речовин шляхом перекидання через паркан закладу.

 

У Київському слідчому ізоляторі (просто подивіться на новини на Фейсбук-сторінці останнього) перекидання відбувається ледь не щодня на 50-метровому проміжку між адмінбудівлею пропускного пункту і госпіталем МВС.

 

Незаконний обіг наркотичних речовин у Київському слідчому ізоляторі

 

Сумлінні працівники установи щоразу затримують у вказаній локації «перекидачів» наркотичних речовин і мають чудові показники «розкриття». А разом з ними – погони, премії, подяки, зарплати та калорійне харчування, самовдоволену пиху «ми чєстьахвіцєров, віпалняім чіжоліє заданія по защітє родіні ат наркаманав, нас надоть уважать».

 

Вказані «злочини» не мають природнього сенсу та логічного пояснення, позаяк з внутрішньої сторони огорожі вказаної місцевості (на території Київського ізолятора) відсутні пересування ув’язнених, яким «адресується» (має адресуватися) «перекидання» і які мають «за легендою» підібрати пакунок.

 

 

Для успішності перекидання необхідно настання декількох умов – «затишність», «утаємниченість» місця та можливість знаходження отримувача пакунка на місці, з чітким визначенням часу перекидання (аж до хвилин), аби його не втратити.

 

Просто так десь під парканом перекинути пакунок – те саме, що на полюванні стріляти дорогими набоями по гущавині, сподіваючись на те, що куля втрапить в якогось зайця.

 

Тобто, «перекидання» зарані безперспективне. І ця обставина загальновідома всім ув’язненим, які навіть і захочуть у подібний спосіб отримати наркотичні речовини. Дана місцевість є публічно доступною і спостерігається всіма можливими способами контролю (включаючи відеокамери). Вона штучно створена та підтримується як плацдарм для «викриття» злочинців.

 

Як ув’язнених примушують до «співробітництва»

 

Все ж насправді організовується дуже просто. Посадові особи ізолятора з числа т. з. «оперативних співробітників», котрі діють з відома та під прямою вказівкою керівника установи, назвемо їх Сергій (точніше, в середовищі ув’язнених і посіпак-вертухаїв відомий як «Сер Гей») та Тимур (точніше, близькі лагідно називають його Тимурчик) схиляють окремих ув’язнених до «співробітництва». Зазвичай це відбувається шляхом залякування: «ми зараз у продуктовій посилці, яка надійшла від родичів, «знайдемо» наркотичні речовини, і всім будуть проблеми».

 

Після залякувань в обмін на лояльність від ув’язненого вимагають зв’язатися з родичами і передати певну суму грошових коштів як «відступний», або ж допомогти «розкриттю злочинів».

 

Родичі мають знайти якусь особу з числа маргіналів (безхатьків, алкоголіків), і ця особа за невелику винагороду погодиться перекинути через паркан пакунок з наркотичними речовинами.

 

«Посилку» безпосередньо готують і надають самі ж оперативні співробітники. У вказаний для перекидання час вони ж «затримують у момент вчинення злочину» того, хто перекидає наркотичні речовини, хизуючись своїми оперативними здібностями, реєструючи показники та показуючи видимість боротьби з наркозлочинністю.

 

При цьому сама торгівля наркотичними речовинами на території слідчого ізолятора здійснюється централізовано, під суворим контролем і супроводженням персоналу закладу, із жорстким усуненням «конкурентів».

 

Доступ до наркотичних речовин в умовах СІЗО

 

Звісно, при заявленому значному рівні «виявлення» перекидань через згаданий паркан наркотичних речовин у слідчому ізоляторі їх просто не повинно бути в принципі. Однак регулярно та постійно ті ж оперативні співробітники виявляють їх і там і «дивуються»: як це могло статися, «ай-ай, а хто ж йето сдєлал?».

 

Регулярно та систематично ув’язнені помирають від передозування, щое маскується під виглядом «серцевої недостатньості».

 

Це можливо, повторимось, лише тоді, коли постачання наркотичних речовин є систематичним, централізованим. Виявлені поодинокі публічні випадки «перекидань» десятка пігулок метадону чи амфетаміну, як то кажуть, «не роблять погоди» з огляду на масштаби наркотрафіку, а є способом показати видимість тяжкої роботи (і приводом, аби «трудяг вєртухайського фронту» не відправили на відпочинок у спокійні окопи під Бахмут).

 

Історично так склалося, що система виконання покарань «заточена» під наявність наркотичних речовин. Існування останніх є дієвим елементом тиску на ув’язнених, управління та маніпулювання людьми. В обмін на доступ до наркотичних речовин, тим більше, з урахуванням «забороненості» та «ризиковості» операцій з ними наркозалежні особи будуть готові на що завгодно, включаючи задіяння елементів та схем поза «стінами» в’язниці (організацію вчинення особливо тяжких злочинів на замовлення).

 

Довести причетність оперативних співробітників до згаданих оборудок елементарно. Вони особливо і не ховаються, і в’язням про всі обставини відомо до рівня, достатнього для реалізації доказової бази в суді. Так само було в ситуації з Бердянською колонією 77. Зараз там навряд чи збереглися сліди побоїв і тортур, проте є чудова доказова база показань від свідків і потерпілих.

 

Проблема  в тому, що посадові особи слідчих органів не схильні слухати і чути простих людей. Втім, ситуація поступово виправляється, і ми бачимо результати.

 

Шляхи викриття зловживань з боку адміністрації у місцях несвободи

 

Достатнім буде встановлення, аналіз і прослуховування перемовин між фігурантами за допомогою засобів мобільного зв’язку. Успішному розкриттю злочинів сприятиме також і співпраця з ув’язненими. Окремими категорії ув’язнених, здебільшого, щиро готові допомогти правоохоронним органам. Вони можуть надати корисні свідчення про всі «розклади» по ситуації, всі взаємозв’язки, тенденції, ієрархію, схеми взаємодії тощо.

 

Показання свідків – такі ж докази, як і інші. Особливо коли їх декілька, вони системні, логічні, послідовні, взаємодоповнюючі та поза розумним сумнівом.

 

Частину інформації можуть повідомити ті ж згадані «затримані» (точніше, штучно залучені до процедур «перекидання» як передбачувані об’єкти кримінальної відповідальності). На додачу, вони радо повідомлять про те, хто їх «завербував», хто надав наркотичні речовини (оперативні співробітники), за чиєї ініціативи це робилося (родичі ув’язнених) і хто був первісним ініціатором такого «перекидання» (ув’язнений, заляканий оперативними співробітниками під загрозою «проблем» для родичів).

 

Дослідити цю схему не складно, з певними гарантіями для її учасників. Ув’язнені, зокрема ті, котрі або виходять на волю, або мають вийти найближчим часом, не будуть боятися помсти з боку адміністрації установи, а тому даватимуть послідовні свідчення, що в сукупності з іншими доказами гарантовано дозволять викрити справжніх організаторів наркотрафіку. Сер Гєй, Тімурчик та інші посіпаки дещо змінять кабінети та локації перебування. Зі своїх кабінетів вони «переїдуть» на декілька десятків метрів поруч, навіть отримавши цілодобову охорону, казенне харчування і постійних статевих партнерів.

 

Роль кримінальних «авторитетів»

 

У низці випадків адміністрація ізолятору відверто «заграє» з окремими категоріями кримінальних авторитетів. Адміністрація навмисно створює системні злочинні угрупування та організації з елементом «авторитетів». «Авторитетами» вважаються ув’язнені, які відбули значну частину строку покарання, мають злочинний вплив. В обмін на поблажливе ставлення адміністрації (пересування, режим, доступність до алкогольних та наркотичних речовин, рівень комфорту) вони згодні виконувати будь-які забаганки: фізичні «розборки» з непокірними в’язнями, технічне забезпечення наркотрафіку всередині установи, збір та передачу коштів та ін.

 

Самі оперативні працівники вкрай рідко вдаються до фізичного насильства стосовно ув’язнених, доручаючи це контрольованим «авторитетам». Формально оперативні працівники залишаються осторонь. Будь-які конфлікти, які завершилися каліцтвами чи вбивствами оформлюються як «внутрішні розбірки» між в’язнями.

 

Ці дії, з урахуванням новітніх змін до законодавства про боротьбу з «авторитетами» є відверто злочинними й такими, що також можуть бути легко доведені. Доказами можуть стати аналіз трафіку телефонних перемовин (включаючи перемовини з «авторитетами»), свідчення в’язнів. Та й залучені до такої співпраці «авторитети» під тиском доказів в обмін на лояльність самі ж першими викриють оперативних співробітників, які їх змушували до співпраці.

 

Не для того Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 255  – створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній, статтею 255¹  – встановлення або поширення злочинного впливу, статтею 255² – організація, сприяння у проведенні або участь у злочинному зібранні (сходці), статтею 255³ – звернення за застосуванням злочинного впливу, аби вони не були використані проти вєртухаїв.

 

Всупереч хибній громадській думці про те, що ці статті «для злодіїв у законі» – це статті для тюремників, вєртухаїв, які втрачають почуття міри та називають своїх поплічників «активістами», і на яких покладають обов’язок впливати на звичайних в’язнів через надання їм додаткових квазівладних повноважень, преференцій та влади.

 

Більше того, самі ж затримані та викриті оперативні працівники нижчого рівня знову ж таки в обмін на лояльність слідства погодяться на співпрацю та повністю нададуть вичерпні відомості про участь вищого керівництва слідчого ізолятора (а можливо, і окремих посадових осіб ДКВС та Міністерства юстиції України в організації вказаних схем).

 

Перспективи викриття злочинних схем за участі вєртухаїв і «авторитетів»

 

Випадок з викриттям вищого керівництва Бердянської колонії № 77 у перспективі не буде поодиноким і останнім. Оперативна комбінація може бути з легкістю повторена в інших колоніях і в’язницях. Це буде позитивно сприйнято суспільством і міжнародними партнерами України, які вимагають ретельної та дієвої боротьби з корупцією.

 

Затримання покидьків з Бердянської колонії № 77, безумовно, заслуговує на схвалення. Ще раз наголошуємо, що подібні випадки з викриттям інших злочинців подібного ґатунку мають безумовно повторитися і мають всі перспективи на успішність їх завершення.

 

Негідники, які поки що мають можливість вільно пересуватися поміж стінами тюрем, слідчих ізоляторів і колоній – мають не «шорхатися» туди-сюди, а істотно затриматися в одному місці, не турбуючи суспільство своєю присутністю.