Адміністративні послуги в такій галузі, як мисливство, включають близько десяти видів, але при цьому у більшості випадків надання адміністративної послуги щодо обміну контрольної картки обліку добутої дичини й порушень правил полювання проводиться не службовими особами, до компетенції яких входить дана функція.

 

---

 

Людина, її права та свободи відповідно до Конституції України визнані найвищою соціальною цінністю. Актуальним є завдання переходу від практики адміністративного управління, успадкованого від радянських часів, до європейських процедур надання громадянам адміністративних послуг. Переживши тоталітарне минуле, громадяни все більше усвідомлюють те, що вони у відносинах з органами влади не є прохачами, а споживачами послуг, в тому числі й адміністративних [1].

 

Слід зазначити, що мисливська громада в Україні, де зареєстровано близько 560 тис. мисливців (постійну участь у полюванні беруть 300 тис. осіб) [2], є чи не найбільшим споживачем адміністративних послуг, серед яких: видача посвідчення мисливця та обмін щорічної контрольної картки обліку добутої дичини та порушень правил полювання.

 

 

Надання даних мисливських адміністративних послуг передбачено Законом України «Про мисливське господарство та полювання». Варто зауважити, що адміністративні послуги в такій, здавалося б, невеликій галузі господарства, як мисливство, налічують близько десяти видів.

 

Адміністративна послуга – результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб’єктом, що відповідно  до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо) [3].

 

Проте Україна у наданні адміністративних послуг ще до цього часу не позбулася патерналізму (опіки держави всіх сфер суспільного життя), який впродовж тривалого періоду домінував під час командно-адміністративної системи тоталітарного радянського режиму.

 

Зі зміною політичного режиму управління у державі взято курс, хоча й дещо декларативно, на лібералізацію суспільно-економічного життя. Та все ж  присутність ролі держави у наданні адміністративних послуг на даний час є досить значною. Лише протягом одного року, за даними Адміністрації Президента України, в країні надається платних адміністративних послуг на суму 34 мільярди гривень [4].

 

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01.10.2014 р. №383 затверджено Порядок видачі посвідчення мисливця і контрольної картки обліку добутої дичини й порушень правил полювання (далі – Порядок). Пунктом 2.6. Порядку визначено, що її видача проводиться Державним агентством лісових ресурсів України, або територіальними органами агентства, за підписом керівника або його заступника та скріплюється печаткою.

 

Стаття 1 Закону України «Про адміністративні послуги» визначає, що суб’єкт надання адміністративної послуги – орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб’єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

 

В Україні даних вимог не дотримуються. Зокрема в Івано-Франківській області, на мій суб’єктивний погляд, близько 80% надання адміністративної послуги щодо обміну контрольної картки обліку добутої дичини й порушень правил полювання проводиться не службовими особами, до компетенції яких входить дана функція.

 

Маніпулюючи чинним законодавством з метою «допомоги» мисливцям проводити обмін «контрольних карток обліку добутої дичини…» діє розгалужена сітка так званих громадських розповсюджувачів (у лісгоспах, громадських мисливських організаціях тощо), які не є ні державними службовцями, ні службовими особами обласного управління лісового та мисливського господарства.

 

Якщо, наприклад, в Івано-Франківську дані адміністративні послугі можна отримати за 11 грн. 70 коп, а з послугами банку – до 25 грн, то «громадські розповсюджувачі» реалізовують вже за 50 грн. За інсайдерською інформацією, отримати адміністративну послугу можна прямо на полюванні, але ця послуга вже обійдеться у 250 грн.

 

І я навіть не хочу засуджувати «громадських помічників у розповсюдженні контрольних карток», оскільки необхідно враховувати витрати на транспорт, час тощо. Логічно, що для зручності громадян дану послугу компетентними органами публічного управління потрібно передати у районні центри надання адміністративних послуг. Але це не вигідно, тому що не будуть надходити дивіденди за надані «додаткові послуги».

 

Іншою суспільною проблемою є те, що вже протягом 20 років – відколи існує положення законодавства щодо впровадження контрольної картки обліку добутої дичини, реального обліку дичини не існує. Причиною є банальна відсутність загальнонаціональної бази даних мисливців, і вносити кількість добутої дичини просто немає куди.

 

Мінагрополітики, яке, власне, формує політику в галузі мисливства і мало б, у першу чергу, бути зацікавленим і дослуховуватися до аргументів, щоб на більш якісному рівні внормувати суспільні взаємовідносини,  не захотіло розглядати моє звернення та відправило його листом від 10.01.2019 р. № 37-13-16/330 на розгляд до Держлісагентства.

 

 

Саме воно відповідно до чинного законодавства реалізовує політику в галузі мисливського господарства. Держлісагентство не стало заперечувати актуальність проблеми й у подальшому мені у листі від 29.12.2018 року № 03-16/17353-18 не заперечило наведені мною аргументи про те, що: «Вхолосту витрачаються державні кошти на державних службовців, які «товчуть воду в ступі», а більш як 300 тисяч громадян-мисливців витрачають час на обмін контрольних карток».

 

 

Воно визнає, що є великі питання щодо ефективного функціонування загальної комп’ютерної програми, так як вдосконалювати її потрібно поетапно: для цього потрібен певний час та необхідно дотримуватись принципів законності при використанні бюджетних коштів та дотримуватись чинного законодавства, яке регламентує діяльність Держлісагентства та його територіальних органів.

 

 

Держлісагентство, розуміючи, що при наданні адміністративних послуг в частині отримання посвідчення мисливця та контрольної картки є проблеми з тим, що їх можна отримати за місцем проживання, до Мінагрополітики подало проект наказу «Про внесення змін до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 1 жовтня 2014 року № 383», в якому передбачено надання адміністративних послуг Держлісагентством та його територіальними органами громадянам України незалежно від їх їхнього місця реєстрації.

 

 

Також відповідно до національної програми інформатизації Держліагентство видало наказ «Про затвердження плану заходів з розвитку ІТ – інфраструктури Державного агентства лісових ресурсів України на 2019 рік», який лише передбачає створення загальної бази даних «Мисливець».

 

Але і це – лише у планах, оскільки база даних «Мисливець» буде створена після погодження планів з Мінагрополітики та із зацікавленими органами виконавчої влади та проведення їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

 

 

Більше того, навіть, якщо й цей план буде затверджений, то термін виконання створення і впровадження бази даних «Мисливець» планується лише на четвертий квартал 2019 року. Іншими словами, якщо вже двадцять років не було бази даних, то й не буде її і в цьому році. Ще раз хочу нагадати, що дана база даних повинна ще бути створена 20 років тому. То ж цього року записи мисливців у контрольних картках обліку добутої дичини взагалі не будуть обліковуватись. Десятки працівників органів державної влади будуть рік вхолосту працювати, а 300 тис. мисливців витрачати час та кошти на заміну нікому непотрібних карток.

 

Хочу зазначити, що вирішити дану суспільну проблему я намагаюся вже декілька років методом переконання. Лише на шпальтах журналу «Полювання та риболовля» я ще за часів, як тепер говорять, «злочинної влади» тричі піднімалось це питання (Контрольна картка обліку дичини чи профанація публічного управління // Полювання та риболовля. – 2019. – № 3 (209) березень. – С. 6. «Адміністративні послуги у мисливстві»– 2012. – №12(134) грудень. – С. 3., «Адміністративна реформа та видача документів на право полювання» – 2013. – № 4 (138) квітень. – С. 2. «Навіщо зайцеві стоп-сигнал, а мисливцеві-контрольна картка?» – 2012. – № 9 (131) липень. – С. 2.).

 

Листом від 15.07.2019 року № 03-14/5440-19 ДАЛР повідомило, що ознайомилось із моє статтею та її взято до відома, але на практиці нічого не помінялось.

 

 

Матеріали направлено до правоохоронних органів. Чекаємо на результат.

 

Олег Проців,

кандидат наук з державного управління,

м. Івано-Франківськ

 

[1] Проців О. Р. Адміністративні послуги у мисливстві: теоретико-методологічний аспект/ О. Р. Проців // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. Львів. регіон. ін-ту держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. / за заг. ред. чл.-кор НАН України В. С. Загорського, доц. А. В. Ліпенцева. – Л. : ЛРІДУ НАДУ, 2012. – Вип. 31. – С. 145 – 154.

[2] Бортко Є В. Що очікує простого мисливця? /Є. Бортко//  Полювання та риболовля. – 2008. – № 12(85). – С.3.

[3] “Громадянське суспільство”, №1(19), 2012 рік Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=3568

[4] Тимошук О.  Адміністративні послуги: від здирництва до реформ//юридичний вісник України № 48, 3-9 грудня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://smi.liga.net/articles/2011-12-06/3382044-adm_n_strativn_poslugi_v_d_zdirnitstva_do_reform.htm.