Жити лише для того, аби напаскудити іншому. Зробити помсту сенсом життя. Чому так трапляться і хто за цим стоїть?

Давайте спробуємо з’ясувати: ми зараз не будемо брати ті випадки, коли, наприклад, ображена жінка починає стежити за чоловіком, або покинутий чоловік починає переслідувати свою колишню, чи коли є конфлікт на підґрунті бізнесу та один підприємець спостерігає за другим – за конкурентом, збирає інформацію про нього чи намагається підставити. Це теж суперечить не тільки законові, а й нормам моралі, однак розмова про інше.

 

Зараз ітиметься про переслідування і стеження за абсолютно незнайомою людиною. Причому за тим, з ким у реальному житті навіть ніколи не доводилося перетинатися.

 

Таким займаються фанатики, в тому числі релігійні, сектанти (особливо саєнтологи). До речі, саєнтологічні методи розправи над опонентами – дуже цікава тема, і до неї ми з вами обов’язково дійдемо.

 

Таким займаються терористи та їхні пособники – приклади довго шукати не треба, і мої земляки з окупованих нині районів Донбасу чудово розуміють, про що я – це коли терористи складають списки проукраїнські налаштованих громадян, до яких потрапляють «укропи», «шпигуни», «наводчики», «коригувальники», «пособники ЗСУ» та інші кандидати на «ізбушку», тобто на поміщення до застінок так званого «МГБ».

 

Таким займаються радикальні «зелені» та зооекстремісти, тобто агресивні борці за «права» бродячих собак і прихильники їх розведення на вулицях.

 

Ці різні категорії шкідників, котрі, по суті, однаково тероризують громадян, об’єднує також і спільна мета: посіяти страх, максимально залякати, аби ніхто не наважувався критикувати чи піддавати сумніву їхні маревні ідеї.

 

Спільне в них і те, що завжди при цьому здійснюється свого роду демонізація опонента – створюється образ небезпечного і страшного ворога, котрий наділяється всіма жахливими якостями, йому приписують різні неймовірні «злодіяння» тощо. Причому жодних підстав для цього і не потрібно – достатньо лише багаторазового повторення у потрібному контексті слів-маркерів, аби у свідомості цільової аудиторії потрібний образ склався як цілісний: «сквирл!» або «пригнічуюча особистість!», – скажуть саєнтологи; «бандерівці!», – скажуть окупанти; або «живодери!», – скажуть зооекстремісти.

 

І далі: «всі, хто критикують саєнтологію, закінчують дуже погано», «бандерівці – це жорстокі та криваві вбивці, які розіп’яли хлопчика», «всі, хто підтримують евтаназію тварин – живодери» і так далі. Ефект досягається саме шляхом багаторазового повторення.

 

До того ж, в усіх випадках першопричиною, що спонукає розправитися з опонентом або критиком, є суто економічний інтерес. Триває боротьба за фінансові потоки та сфери впливу, а ідейна складова виконує другорядну роль. Ідеї та гасла слугують лише приманкою для залучення на свій бік нових послідовників і способом відвернення уваги від справжнього інтересу.

 

Ще одна спільна риса, на яку слід звернути увагу: в усіх подібних рухах, течіях і радикальних соціальних групах лише верхівка – а це приблизно 10% прихильників певної ідеї, чудово розуміють, що вони роблять і заради чого. Вони розраховують кожен крок, мають чіткий план і стратегію.

 

Решту – близько 90%, формують фанатики, або ідеологічно опрацьовані громадяни, з яких складається свого роду «піхота». Іншими словами, «планктон», який живить «кита». Керована біомаса, витратний матеріал. Але до «піхоти» ризикує потрапити не будь хто, а, передусім, ті особи, що найлегше піддаються навіюванням – хто не буде сумніватися, ставити зайві запитання та надто багато думати над тим, чого від нього вимагають. Саме на таку «групу підтримки» спирається керуюча верхівка.

 

Шахід, який заради ідеї обмотає себе вибухівкою, підірве автобус із людьми та, віддаючи власне життя заради тієї ж ідеї, вважає себе героєм, – ось такі персонажі потрібні для масовки.

 

Тому для того, аби це сталося, особу треба, передусім, ідеологічно обробити – наполегливо, послідовно, якісно. Втім, слід зауважити, що у нашій країні, на щастя, такі методи зомбування застосовуються скоріш інтуїтивно, ніж на професійній основі. Так – доморощені медійники, журналісти-чорнушники та піарщики (або, як вони самі себе називають – «представники інфобізнесу») десь назбирали поверхневих знань і вже стали вважати себе гуру інформаційної війни, але насправді до методів спецслужб їм ще дуже й дуже далеко.

 

А зараз розберемо техніку на конкретному прикладі, та ви побачите, як це відбувається і як виглядає. Я розповім про ситуацію, учасницею якої опинилася безпосередньо.

 

Був чудовий і загалом продуктивний день: зранку я була зайнята роботою в офісі, серед дня зустрічалася з колегами з ФРН – вони приїхали до Києва, у нас весь тиждень видався напруженим, ми з ними багато спілкувалися та разом працювали у напрямі протидії деструктивним культам (подробиці згодом). Ми спілкувалися за допомогою перекладача, й тут маю сказати, що з перших хвилин була зачарована красою німецької мови. Я вслухалася в її звучання й мені теж захотілося її вивчити, аби теж розмовляти так вільно, як наш перекладач, який сам протягом кількох років прожив у Німеччині.

 

Після цього в іншому кінці міста я зустрілася ще з однією людиною, котра постраждала внаслідок перебування у секті, з’ясувала за її допомогою чимало важливих обставин і чинників. Вислухала подробиці про те, як її «пресували» та погрожували після виходу. Така робота (тут, сподіваюся, ви розумієте, чому), дуже тяжка й виснажлива у моральному плані, вона забирає багато сил, тому я фізично не можу собі дозволити більше однієї такої консультації на день. Можливо, якби я займалася лише сектами, то брала б і більшу кількість людей, але є ще великий обсяг законопроектної та експертної роботи, ще редакція, і там теж треба все встигати.

 

Також мені треба було потрапити до Дніпровського району та переговорити з моїм заступником – адвокатом і журналістом Олексієм Святогором, з яким мала обговорити низку поточних робочих завдань та отримати від нього важливу кореспонденцію, що надійшла на його адресу. Святогор О.А. повертався із судового засідання, що було призначене того ж дня, тому ми зустрілися біля станції метро Лівобережна та йшли Броварським проспектом. Дорогою я звернула увагу на жінку, поведінка якої здалася мені підозрілою – та йшла за нами слідом і тримала в руках мобільний телефон таким чином, ніби намагалася здійснити фото чи відеозйомку мене. Коли ми зайшли до супермаркета «Новус», то там почався «екшн»: ця особа весь час перебувала поряд, вже відкрито здійснюючи відеозйомку, при цьому висловлювала на нашу адресу образи та погрози, намагалася провокувати поліцейських, які прибули на виклик.

 

Але повернемося до стриму нашої «пінкертонши», яка загралася у шпигунські забавки.

 

Я теж трохи познімала її дії та пропоную зараз поглянути на них з іншого боку об’єктива.

 

 

Дану громадянку звати Полховська Марина, що була однією з тих осіб (Аржанова Н. і Леденьова Н.), які 08.06.2018 р. у Дніпровському районі м. Києва здійснювали незаконне спостереження за Святогором О.А., збирання інформації про його приватне життя, самоправство та інші протиправні дії, про що 14.06.2018 р. я направляла відповідну заяву до Дніпровського РУ НП та Київської місцевої прокуратури № 4 з додатком, на якому було збережено відеозаписи зазначених дій. Вона тоді ще вистрибувала, наче скажена макака, під райуправлінням і верещала: «ой, у мєня і паніка, і радасть!».

 

Маю вам сказати, що особисто я її не знаю та вперше побачила. До цього жодним чином я з нею не перетиналася, я її не провокувала і взагалі не чіпала. Навіть у соцмережах – ви й самі в курсі, що я не надто активний користувач, коментувати всяку маячню не прагну, а в дописах незнайомих людей – тим більше. Навіть якщо вони обговорюють мене та ллють різний бруд – двісті літ вони мені здалися з їхнею мишачею метушнею, щоб я ще витрачала нерви та час на їхні мережеві «розборки». Жодній незнайомій людині я не писала ані в коментарях, ані у приват якісь гадості, а коли погрожували мені – навіть не відповідала, я таких одразу блокувала, та і все. А до папки «інше» практично не заглядала. Зараз, як ви знаєте, у мене акаунту у Фейсбуці більше нема – його заблокували сектанти.

 

Однак у свідомості Полховської живе певний віртуальний образ ворога, об’єкта для розправи, мішені, на яку треба спрямовувати свій гнів. Справа в тому, що один і той саме образ може існувати у трьох різних вимірах: фізичному просторі, інформаційному полі та у віртуальному світі. Точніше, це вже буде не один об’єкт, а три цілком різні об’єкти. Але вона бачить лише один з них – той, який було штучно створено в інформаційному вимірі й тому він не має нічого спільного з дійсністю. Тільки вдумайтеся – наскільки цікава штука: в її голову вклали, поселили штучно склеєний заздалегідь образ «Святогора-живодера-вбивці», з яким закликають розправитися шляхом «самосуду» і якого, з подачі Капустіна, Тодорчука та Геращенка фактично оголосили «поза законом». Тому вона не здатна бачити нічого іншого – вона осліплена та приголомшена, наче зомбі, та не здатна на самостійну інтерпретацію того, що відбувається насправді, тобто у фізичному просторі.

 

Як бачимо, вона сама почувається кепсько та нервує. То й не дивно, адже це дуже нервове та невдячне заняття – бігати за кимось, вистежувати, постійно озираючись, і при цьому знати, що могла б займатися якимись набагато більш корисними та приємними справами.

 

 

Які особи вдаються до переслідувань інших? Особи з високою сугестивністю, себто схильністю підупадати під чужий вплив. І нескладно зрозуміти, що на таке вони йдуть не від хорошого життя.

 

Чого вона прагне, які мотиви спонукають її до цього?

 

1. Матеріальна зацікавленість. Наскільки мені відомо, за розшук і затримання Святогора, який не від кого не переховувався, було оголошено винагороду у сумі 1 тисячі доларів США. Також ми всі розуміємо, що «піхота» за свою роботу – спостерігати, чергувати під будинком і решту отримує від організаторів певну «вдячність» у вигляді компенсації витрат на проїзд, харчування, поповнення мобільного рахунку та інше.

 

2. Адреналін і ендорфіни. От давайте прикинемо, що відчуває особа, котра здійснює стеження. Що вона робить днями й ночами? Ходить-ходить навколо чужого будинку, довго і нудно. Ходить-ходить, вистежує та винюхує, на вікна дивиться, рахує години. Вже сил нема днювати й ночувати – ні, все одно продовжує ходити. І тут – невже? – вдача! Так вона вважає. «От зараз хутко його зніму на відео, викладу у прямий ефір, я буду першою, я буду єдиною, це круто! Я свого домоглася, я це зробила!».

 

3. Презумпція правомірності, – будемо називати це так. Суб’єкт спостереження, нехай і десь у глибині душі, розуміє: його або її дії є протиправними і за них законом передбачено відповідальність. Але його чи її переконали в тому, що це добре і правильно – переконали за допомогою схвалення, заохочення, гри на емоціях, і зробили це ті, кому вона довіряє та чию думку вважає авторитетною. Вона розраховує на те, що навіть у разі, якщо у зв’язку із цим у неї виникнуть конфлікти із законом, прийдуть її «друзі», помітингують під будівлею поліції, і будуть так волати «Свабоду Марине Полховской!», що правоохоронці просто не захочуть із ними зв’язуватися.

 

4. Прагнення самоствердитися. Так, за рахунок інших, попіаритися на них.

 

5. Відчуття підтримки. Коли людина знає, що вона не сама та її погляди поділяють, її поведінка змінюється одразу. Навіть якщо це асоціальні, надто радикальні погляди, які виходять за межі правового поля чи навіть мають явний ухил у бік тероризму.

 

Для того, аби постійно підживлювати серед «планктону» певні настрої, в хід ідуть лестощі та елементи героїзації. Наприклад, у даному випадку в потрібний час періодично з’являється координаторка антиукраїнської організації «Форум порятунку Києва» Оксана Костюкевич і каже такі слова «…не забуду и девченок-героинь – Марину Полховскую, Наталью Леденьову, Нину Веснушку Аржанову…» і т.д.

 

6. «Хто був ніким, той стане всім». Які особи перетворилися на «полум’яних борців» і вважають сенсом свого життя зацькувати когось? Такі ж саме, як і століття тому. Насправді це – абсолютно не нове явище.

 

Давайте згадаємо нашу історію. Хто подалися у більшовики, хто винищували інтелектуальну еліту нації як клас і як «ворогів народу»? Хто, так само, засіли у комнезамах? Нероби, пияки, відброси суспільства. Давайте згадаємо червоний терор, кампанію з розкуркулення та голодомор. Хто подалися у борці з багатіями, хто пішли по селах розкуркулювати «кулаків»? Знову таки, пішли нероби, ледацюги, ображені життям створіння, ні на що інше не здатні різні нікчеми. Тупі, примітивні, бездарні, але озлоблені та дуже жорстокі. Це ж для них був такий драйв – завалитися до чужої хати, відкрити двері ногами, винести все, познущатися над господарями, а може, на місці й розстріляти, аби інші їх боялися – от вона, безмежна влада! В тому – їхній сенс життя.

 

7. Бажання привернути до себе увагу. Особа, якій бракує уваги, підтримки та порозуміння у реальному житті, намагається отримати це в житті віртуальному – для неї кожен лайк, репост і коментар у соцмережах – наче життєдайна сила. А уявіть, коли вона збирає по кількасот таких коментарів – причому, виключно схвальних, – як зростає її самооцінка!

 

Чого вона не знає та чого їй, можливо, не дано збагнути? Того, що її використовують як пішака у чиїсь грі. Її емоційно-вольовою сферою маніпулюють сторонні особи – грубо, відкрито, вважаючи її своєю іграшкою. Самі вони не підуть за кимось стежити, бо ризикують нарватися. І, аби не наражатися на неприємності особисто, у них є такі «завжди готові піонери», як Полховська.

 

Можете ще раз поглянути на неї та висновків кожен дійде самостійно.

 

 

І я зараз не про те, як вона зодягнена, яка у неї фігура і, тим більше, не про те, що у неї немита голова. Куди цікавіше те, що в цій голові. Якщо ви гадаєте, що там думки про те, як вивчити англійську, німецьку чи іншу мову та відкрити для себе нові можливості, то ви глибоко помиляєтеся.

 

Такі особи не здатні реалізувати себе ні в чому іншому. Тому їхні безрадісні перспективи на все життя – переслідувати інших і знову паскудити, паскудити, паскудити. Жити заради паскудства. Мати в цьому єдине задоволення і драйв. А це заслуговує не стільки на осуд, скільки на співчуття.

 

Так отже, після того, як Полховська увімкнула пряму трансляцію із супермаркету і вивалила це все у Фейсбук, з’явилися – хто? Правильно, коментатори. Куди ж без них? Заради них усе й робилося.

 

Ідеологи подібних інформаційних кампаній використовують планктон типу Полховської шляхом експлуатації певної соціальної групи громадян. Ви гадаєте, це ті, кому цікаво обговорювати якісь прогресивні ідеї, досягнення науки, твори літератури чи мистецтва? Ні, навколо кожної подібної теми збирається зграйка таких само асоціальних особистостей із делінквентною поведінкою, що злітаються, наче мухи на купу лайна – незважаючи на те, що у будь-якому суспільстві вони становлять абсолютну меншість, але в силу своєї крайньої радикалізації здатні продукувати найбільше інформаційного шуму.

 

З подальших коментарів до допису вбачаються непоодинокі прямі заклики та погрози щодо здійснення, в тому числі планування та організації злочинів проти мене шляхом закладення вибухових пристроїв, заклики до фізичного знищення мене («вистежити і проломити голову» тощо) як журналіста, а також відносно моїх колег і членів родини.

 

Коментатори, по суті стають співучасниками у підготовці та вчиненні злочинів, виступаючи у процесуальній ролі підбурювачів і організаторів, здійснюючи прямий пошук виконавців таких злочинів. Серед коментаторів усіх подібних дописів відбувається активне спілкування, розпочинається збір і перерозподіл коштів (включаючи кошти на корупційний підкуп працівників правоохоронних органів та оплату виконавцям замовлення на вчинення умисного вбивства мене, знищення мого майна та заподіяння шкоди моїм рідним і близьким).

 

Зважаючи на скоєні відносно Святогора О.А. і мене попередні аналогічні дії, вважаю погрози реальними та імовірність повторення таких дій – високою.

 

Чому пішло стільки ненависті й негативу? Невиправдані очікування, – от причина. Дехто сподівалися, що буде показова та гучна провокація, епік-він і перемога, а вийшов облом. Ну, потім посмерділи в Інтернеті, от і все.

 

За невиправдані очікування треба було знайти «віддушину» та виплеснути на когось своє обурення. Інакше було б тяжко, інакше – замість віконця до віртуального світу довелося б спуститися на землю та зазирнути в очі реальності. А це лякає. І зараз поясню, чому.

 

Чому такі «смердючі» теми є популярними серед користувачів соцмереж? По-перше, тому, що серед читачів багато так званих «падальщиків», «стервятників» – це така категорія вуличних витріщак, які першими опиняються на місці аварії, які злітаються на всі події та новини про катастрофи, загибель людей, трагедії.

 

По-друге, такі теми відвертають увагу від справжніх проблем, які безпосередньо стосуються них самих.

 

Мало хто наважується поглянути у дзеркало сумної реальності. Що ж, не хочеться, але доведеться: у країні шостий рік триває війна, щодня вона забирає життя найкращих, водночас на мирній території зростає безробіття, більшість населення відчуває постійний брак грошей, нація старішає та вимирає, якісна медична допомога доступна лише для обраних. Крім того, на тлі загального зубожіння та занепаду моральності всі ми бачимо ці розбиті дороги, засмічені вулиці, запаскуджені двори, совок і розруху довкола, секонд-хенди на кожному кроці й людей, що змушені стояти у чергах за дешевим і неякісним взуттям з конфіскату.

Ще є пенсійна реформа… Якщо коротко, то для тих, кому зараз 30 – 40 років, вона загрожує доживанням своїх днів у бідності та злиднях, адже залишиться тільки те, що встигнеш назбирати, як кажуть, «у панчоху».

 

Все перераховане та інші тривожні «дзвіночки» сьогодення у сукупності викликають у людей відчуття зневіри та страх перед майбутнім.

 

Знову таки, людину помірковану це тільки буде спонукати заробляти більше – можливо, знайти більш високооплачувану роботу, або докласти зусиль, зайнятися підвищенням свого фаху і вдосконаленням знань з іноземної мови та виїхати на роботу до іншої країни.

 

А решту громадян – озлоблених, зневірених, яким нікуди подітися, ці проблеми спонукають лише до перекладання відповідальності на інших і перемикання уваги на якогось «ворога». Їм потрібно зірвати свій гнів хоч на комусь – наприклад, на тому, кого їм запропонують такі ж озлоблені нікчеми, як і вони самі. Тому на них це спрацьовує.

 

Люди бояться розвернутися й піти назустріч своєму смутку і страху, щоб роздивитися їх і виявити причину. Адже перемогти, здолати їх можна лише так. Але це надто складно та потребує титанових нервів. Тому їхні проблеми та внутрішні конфлікти залишаються нерозв’язаними, страх нікуди не зникає, а пошуки «віддушини», куди можна це все виплеснути – тривають.

 

Якщо об’єктом стеження і переслідування стали ви… Як діяти? Передусім, зберігайте виваженість і спокій, тому що вас будуть всіляко намагатися спровокувати, вивести з рівноваги й налякати, однак усе одно залишайтеся поміркованим і дійте. Оцініть обстановку та зверніться по допомогу. Якщо під рукою є якісь технічні засоби, обов’язково сфотографуйте переслідувача або зніміть на відео. Це знадобиться для збирання доказів під час вашого подальшого звернення до поліції, що треба буде зробити невідкладно. При цьому всю свою миролюбність, всі сподівання на «та не буду чіпати – самі відстануть» та своє «вєлікодушиє» засуньте подалі. Пам’ятайте: ваша безпека та безпека ваших близьких – понад усе!

 

Далі звертаєтеся до відповідного територіального органу або за вашим місцем проживання, або за місцем скоєння правопорушення відносно вас: подаєте заяву, отримуєте її реєстраційний номер і за ним відслідковуєте подальший рух справи. Вам необхідно докладно повідомити про дані обставини та просити про вжиття процесуальних заходів щодо їх упередження, припинення та притягнення винних осіб до відповідальності. Протягом 24-х годин з моменту прийняття заяви справу має бути внесено до ЄРДР і порушено кримінальне провадження, а якщо цього не сталося, то оскаржуєте бездіяльність слідчого до суду в порядку ст. 383 Кримінального процесуального кодексу України.

 

Які прогнози щодо наслідків такої обробки? Колишні члени псевдорелігійних культів (сект), інших тоталітарних організацій, – наскільки можу судити з досвіду роботи із цими людьми, – у своїй переважній більшості все ж повертаються до нормального життя. Навіть якщо людина перебувала у секті протягом п’яти-семи-дев’яти й більше років. Особливо у випадку, коли вона сама прагне скоріше оговтатися від пережитого, то дуже швидко приходить у норму. Навіть якщо до неї застосовувалися різні методи навіювання та агресивного психологічного впливу чи інші подібні штуки, коли її переслідували, цькували та погрожували, прогноз усе одно є сприятливим у випадку, коли людина сама налаштована позбавитися цього впливу.

 

Що стосується членів організацій, які визнано терористичними або діяльність яких заборонено на території України з інших підстав, то навіть найбільш ідейні їх члени чудово «виліковуються» від своєї залежності в умовах ізоляції від суспільства та поміщення до місць позбавлення волі. Або, так само, до найбільш ідейних прозріння приходить ціною ноги, руки чи іншої частини тіла – траплялися мені в Донецьку такі персонажі, що з «героїчних вояків-ополченців» перетворилися на калік-жебраків і тепер, гойдаючись на милицях, на чому світ стоїть, клянуть «Новоросію» та Путіна з розв’язаною ним війною. Та й чимало інших колишніх «захисників «Л/ДНР», стикаючись із реаліями цієї війни, поступово і навіть без стороннього втручання витвережуються і «прокидаються».

 

Однак на відміну від двох попередніх груп, на жаль, щодо зооекстремістів складно дати сприятливий прогноз, адже у них деградація особистості відбувається настільки стрімко і тягне за собою незворотні наслідки, що говорити про повну соціалізацію навряд чи можливо. Вони становлять настільки серйозну небезпеку для оточуючих, що їхнє виправлення і «прозріння» може настати лише в тих умовах, у яких відбувають покарання ідейні терористи або агресивні душевнохворі особи.