Є злочин – є кара

Поділитися:
Перегляди: 4 900

Є злочин – є кара. П’ятий вид співучасті у скоєнні злочину (окремі обставини вдосконалення кримінального законодавства).

 

Сумними реаліями сьогодення є те, що останнім часом в Україні мало не щодня відбуваються резонансні тяжкі та особливо тяжкі злочини. На превеликий жаль, нині знесилена держава (правоохоронні органи якої перебувають у стадії реорганізації та «перезавантаження», що також поєднується з реформуванням законодавства) не може дати гідну відсіч викликам криміналітету, передусім у напрямі попередження вчинення таких злочинів. Приклади деяких з них ми наведемо для ілюстрації (з етичних міркувань не будемо зазначати персональні дані постраждалих).

 

  • Так, 19 лютого 2014 р. у м. Києві на перехресті вулиці Героїв Севастополя та проспекту Відрадного невідомими особами розстріляно патруль ДАІ, загинуло двоє правоохоронців;
  • 02 березня 2014 р. у м. Києві на стаціонарному посту «Биковня», що на Броварському проспекті, невідомі особи розстріляли патруль ДАІ та заволоділи табельною зброєю, внаслідок нападу троє інспекторів загинули, один дістав тяжкі поранення;
  • 31 серпня 2015 року в результаті вибуху гранати під Верховною Радою України загинули четверо військовослужбовців Національної Гвардії України;
  • 27 червня 2017 року в результаті спрацювання вибухового пристрою в автомобілі на перехресті вулиць Солом’янської та Механізаторів загинув один з керівників військової контррозвідки України;
  • 12 січня 2017 року в поштовій скриньці в під’їзді будинку по вулиці Луначарського в місті Києві спрацював вибуховий пристрій, котрий призначався одному з відомих вітчизняних журналістів та адвокатів (лише завдяки збігу випадковостей практично ніхто не постраждав);
  • 20 липня 2016 року в місті Києві на вулиці Івана Франка в результаті закладеної вибухівки загинув журналіст «Української правди»;
  • 23 травня 2017 року кілером в середмісті Києва було вбито колишнього депутата російської Держдуми, який виступав з критикою режиму Путіна;
  • 08 вересня 2017 року на Бесарабській площі в м. Києві шляхом закладення вибухівки було вбито учасника АТО, і як його називали – «особистого ворога Кадирова»…

 

Аналогічні випадки із закладенням вибухових пристроїв, стрілянини та інших подібних форм, в результаті яких гинуть люди, відбуваються майже не щодня, і всі вони стають надбанням громадськості, в тому числі за допомогою використання сучасних телекомунікаційних технологій. Усі ці злочини за кваліфікацією належать до категорії тяжких і особливо тяжкі.

 

Однак, практично після кожного з цих випадків знаходяться особи, які здійснюють виправдання згаданих злочинів, їх вихваляння, героїзацію, «патріотизацію», популяризацію, схвалення в публічній формі в соціальних мережах та засобах масової інформації, в тому числі через висловлювання на кшталт «так мєнтам і треба», «мало загинуло», «треба було аби ще і родина постраждала», «мєнти не люди», «так буде з кожним», «молодці патріоти, треба повторити», «знищимо вєртухаїв влади», «треба карати цих негідників, народний гнів їх не омине», «а не треба було цим журналістам писати те, що не треба», «він вбивав мирних людей в АТО, тепер кара його дістала» тощо.

 

При цьому таких поборників «народної» волі жодним чином не бентежать ті факти, що під час спрацювання вибухівки постраждали або могли постраждати взагалі сторонні люди, пересічні перехожі. На місці жертв «народних месників» могли опинитися безпосередньо ми, наші рідні, члени родини, діти, батьки, кохані, товариші та друзі, яким цілковито байдуже на ідеологічні марення «псевдопатріотів».

 

Є злочин - є кара

 

Пам’ятаймо, що за чинним кримінальним законодавством України (ст. 27 Кримінального кодексу України) існує чотири види співучасті у вчиненні злочину:

 

  • Виконавець (особа, яка безпосередньо вчинила злочин – наприклад, заклала вибухівку тощо);
  • Організатор (особа, яка здійснила організацію злочину, фінансувала його, керувала ним, розподіляла ролі, створила злочинну групу тощо);
  • Підбурювач (особа, яка своїми діями – шляхом закликів, умовлянь, «порад», підкупу, погроз схилила інших осіб до виконання злочину);
  • Пособник (особа, яка заздалегідь обіцяла підтримку (приховання слідів злочину, переховування злочинця, знарядь злочину або їх надання тощо).

 

Всі ці види співучасті характеризуються їх періодичним і тривалим за часом характером (за часом вони тривають зазвичай до моменту вчинення (закінчення) злочину або ж безпосередньо після його завершення (приховання слідів, знарядь, сприяння втечі виконавця тощо), а також їх безпосереднім відношенням до даного конкретного злочину.

 

Таким чином, суспільно-небезпечне діяння (злочин, кримінальне правопорушення) за чинним кримінальним законом «живе» та карається у обмежених у часі, просторі та колі осіб конкретних випадках.

 

Однак за описаних нами випадків схвалення, героїзації та популяризації певного конкретного злочину, злочин умовно «живе» та поширює свою небезпечність у суспільстві і вже довгий час після його завершення та скоєння, допоки існують вияви героїзації та виправдання злочинних діянь з боку окремих осіб, його схвалення як належної та «правильної» поведінки.

 

Згідно з теоретичними засадами та принципами застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства метою кримінальної відповідальності є виправлення засуджених, усунення небезпечності їх діянь, а так само – профілактика скоєння нових злочинів, їх попередження, виховання в суспільстві негативного ставлення до злочинних діянь.

 

І ця мета, на жаль, не досягається за існуючих умов і навіть нівелюється, перекручується, зводиться нанівець.

 

З одного боку, відбувся очевидний злочин тяжкого чи особливо тяжкого характеру, правоохоронні органи здійснюють його розслідування, шукають винних, провадять допити, обшуки, вчиняють інші слідчі дії тощо, а з іншого – частина суспільства, збурена голосними заявами підбурювачів та героїзаторів, щиро починає вважати, що вибухи, стрілянина, вбивства, підпали, погроми є «правильними виявами громадської непокори», реалізацією злочинцями свого бачення світу та подій, і свого роду позитивними прикладами до наслідування.

 

Згаданий діаметральний ідеологічний дуалізм між негативним, з боку закону та правоохоронної системи, ставленням до злочинів і позитивним (псевдопозитивним) ставленням до тих же самих діянь з боку «громадськості» та «патріотів» є неприйнятним, нелогічним, суперечливим та руйнівним для законних інституцій, держави та суспільства.

 

Подібний дуалізм має бути усунуто. Немає сенсу здійснювати правоохоронну та правозахисну діяльність (як функції та завдання держави), коли ці функції позиціонуються як антисуспільні, антинародні вияви політики «злочинної влади» та «переслідування вольових патріотів, котрі власними силами здійснювали народну помсту та наводили порядок». Зусилля правоохоронців, як мінімум, нейтралізуються публічно поширюваною маячнею про «вольові дії патріотів».

 

З огляду на це, нами пропонується такий підхід.

 

Для досягнення суспільної рівноваги, балансу, усунення «роздвоєння» є необхідним або ж пряма кримінальна відповідальність за схвалення (героїзацію, підтримання) тяжких і особливо тяжких злочинів, або ж законодавче запровадження аналогічної за своєю природою та механізмом дії п’ятої форми співучасті у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів – «виправдання» вчиненого злочину.

 

Таким чином, у разі вчинення злочинів тяжкого та особливо тяжкого характеру поряд з організаторами, виконавцями, підбурювачами та посібниками відповідальність має нести і особа (особи) котрі своїми діями та позитивно-забарвленими схвальними висловлюваннями фактично «приєднувались» до вчинених конкретних злочинних діянь (визнавали свою ідеологічну та ментальну єдність зі злочинцями – класичними співучасниками).

 

Тобто, провадячи аналогію з медичними технологіями, запропоновані нами зміни до законодавства покликані не тільки здійснювати «хірургічне видалення пухлини злочину», але і слугувати меті подальшого «лікування метастазів», випрацьовувати свого роду імунітет і захисні реакції організму, провадити профілактику.

 

По суті запропоновані нами зміни – це зміни санітарно-гігієнічного характеру в кримінальних відносинах з метою стабілізації ситуації зі злочинністю та вироблення єдиного цивілізаційного вектору руху суспільства та держави. Якщо цього зараз не зробити, то ми маємо всі шанси скотитися до рівня країн третього світу, де професії «народних месників» та «поборників справедливості» а також різноманітних бандитів, рекетирів, «катал», «бригадних», «рєшал» та інших, поширених зо двадцять років тому, але забутих нині екзотичних персонажів, – стануть взірцевими та бажаними для наслідування.

 

Є злочин – є покарання. І покарання має наставати не тільки стосовно прямих «фігурантів» злочину, але і щодо тих, хто цей злочин вихваляє та «відбілює», виправдовує.

 

Ірина Кременовська, 

Олексій Святогор

Ваше право, Законотворчість, На часі