Легенда про річку Буг

Багато століть тому спускався Господь Бог на землю, щоб оглянути свої володіння та побачити, як люди господарюють, як живуть, як працюють, як веселяться, як Його шанують. Та не хотів Батько наш Небесний, щоб люди Його впізнали, а тому прийняв облік простого смертного і помандрував Землею. Довгим і важким був той шлях, але не труднощі лякали Бога, а те, що Він побачив: злість, жадібність, чвари, насилля, війни, море крові, ріки сліз…

 

Засмутився Творець наш. Сів на камінь і заплакав.

 

 

А із сліз тих утворилась річечка, яку Ангели так і нарекли – Бог.

 

 

Та не просто назвали, а ще й заповіли всім людям шанувати цю річку, бо то сльози Божі.

 

 

Хто хоч раз зануриться в цю воду, той очиститься від зла і буде нести людям світло сонце і добро!

 

 

Річка з кожним днем ставала ширшою і глибшою, кращою і бурхливішою. Ангели час від часу спускались до Божого творіння, прикрашали річку гарними каміннями, різноманітними водоростями, унікальними рибами, невеличкими острівцями для закоханих, які мали тут, на берегах ріки, оселятись. Зазеленіли буйними та пахучими травами луки, зашуміли молодими вітами деревця.

 

 

Одного разу забрели на берег мальовничого Бугу двоє молодих закоханих. Вони втікали від чужинців-загарбників, які знищили і їхнє житло і їх родину. Зробивши кілька ковтків бузької води, вони зрозуміли, що мають залишитися жити саме тут, серед цієї незвичайної краси, серед сотень качок, які вітали пару нових сусідів лагідними дарунками. Кожен птах дарував із себе пір’їнку для тепла і перини. Він і Вона подякували щедрим господарям цього краю. Збудували собі будиночок, в якому дуже швидко народжувались дітки.

 

І одразу почали зявлятись поселення за поселенням.

 

Так на березі Бугу з’явилась перша сім’я, велика і дружна – сім’я божичів.

 

Їм було добре, так спокійно і весело, що вони хотіли цим почуттям поділитися з іншими людьми.

 

 

Лебедям до лапок прив’язали вони висушені очеретинки, на яких вишкрябали запрошення всім бажаючим завітати до них в гості.

 

 

Їжі було вдосталь: і риба, і птиця, і родючі землі, сади і все, чого душа бажає.

 

Вісточка швидко розлетілась по світу.

 

З різних країв і з різних причин до божичів почали сходитись люди зі своєю худобою, з ужитками, з різними зернами, насіннями, саджанцями. Завирувало і загуло життя над Бугом-рікою. Люди пили чарівну воду, мали Бога в серці, трудились, веселились, творили лише добро.

 

 

Міст побільшало, стало просторо і світло… Так щира подяка Богові за природній дар (родючі землі, повноводну ріку), велике бажання жити саме на схилах Бугу, робота по очищенню території від хащів, — зробили диво. Люди з різними мовами спілкування, з різними культурами, з різними історіями стали мирно жити та працювати пліч-о-пліч на протязі сотень років.

 

 

Так добре і весело було хащуватцям, всього в них було вдосталь. Вони любили, пишались і доглядали свою дорогу річку, яка напувала їх чарівною водою та годувала. Але знайшлись злі і заздрісливі люди, які почали потроху вливати яд в Буг. Вода перестала бути чистою і питною; велика частина риби, раків, молюсків загинули; водорості та очерета потьмяніли і зникли; птиці залишили цей край; розлетілись по світу.

 

Дуже шкода, що на сьогоднішній день, люди забули про те, для чого нам дарована така природна перлина, як Буг. Мабуть Ангели дивляться на те, як люди перестали шанувати їхню працю, почали знущатись із річки, бруднити її, отруювати землі та джерела – і гірко плачуть на небесах.

 

Так хочеться вірити, що люди схаменуться і повернуться лицем до річки Бог.

 

Богдан Грицевич

Тури та екскурсії – Южноукраїнськ, Буго-гардова паланка. 

Надихаючі подорожі зі змістом. Телефонуйте: 097 550 17 94.

.

.

Loading...

.