«Електронний концтабір», так само, як і відомі страшилки про чіпи та штрих-коди, які нібито наносять на чоло, є типовим різновидом соціальних міфів.

 

---

 

Поширення відверто мракобісних тез і хибних уявлень у суспільстві є популярним методом введення в оману людей. І, що основне – все це робиться з використанням пропагандистських прийомів для привернення на свій бік певної частини населення.

 

Кому і для чого це потрібно – ви дізнаєтеся прямо зараз.

 

Чому виникають міфи

 

Що таке міф? Термін походить від грецького слова міфос, що буквально перекладається як сказання, розповідь або казка. Міф являє собою оповідання, яке пояснює походження певних речей, явищ і всього світу за допомогою емоційно-чуттєвих образів.

 

Соціальні міфи прийнято класифікувати на явні і приховані, внутрішні і зовнішні, регіональні, міждержавні, глобальні, станові, флуктуативні та інші. Міф – завжди узагальнене уявлення про дійсність. В ньому переплітаються реальність і вигадка. Таке уявлення значною мірою ілюзорне, але завдяки яскравій та емоційній подачі воно справляє значний вплив на масову свідомість.

 

Міфотворчість стала невід’ємною складовою політики. Соціальні міфи є інструментом інформаційно-психологічного впливу, в тому числі, за допомогою ось таких ідей про чіпи (штрих-коди) на чолі або про «електронний концтабір».

 

Хто за цим стоїть

 

В Україні дану ідеологію, що заснована на залякуванні населення тезами про «електронний концтабір» активно пропагують декілька псевдорелігійних груп і громадських рухів:

 

1. Громадська організація «Всеукраїнське братство в ім’я Архистратига Божого Михайла» (м. Київ). Вони діють самі по собі та не належать до УПЦ. Ви теж могли неодноразово бачити членів цієї ГО у ваших містах, коли вони просто на вулиці проводили самодіяльні небагаточисленні «хресні ходи» з хоругвами та співали молитви;
2. Громадська організація «Союз православних братств» (м. Київ) – аналогічно, як і попередня ГО, діють поза церквою. Дана ГО виконує роль організатора різноманітних заходів та відповідних інформаційних кампаній з поширення фейків про чіпи, штрих-коди та «цифрове рабство»;
3. Псевдоправославна газета «Мир» (редакція зареєстрована у м. Дніпрі, а друкується газета у Запоріжжі) – як я вже вам розповідала, це видання не має відношення до Української Православної Церкви, а використовується для розпалювання ненависті на релігійному підґрунті. Основу змісту кожного випуску даної газети складають страшилки про «паспортну голгофу православних» і поради – як відмовитися від ІПН і отримання паспорта у вигляді ІD-картки, як не реєструвати дітей, чим «небезпечні» щеплення тощо;
4. Антивакцинатори – неформальний рух противників щеплень. Вони наголошують, що під час щеплення під шкіру нібито вводиться мікрочіп і поширюють інші неправдиві відомості, внаслідок чого в Україні всього за рік захворюваність на кір зросла в 7 разів;
5. «Анастасійці» – члени російської секти, осередки якої діють практично в кожній з областей Україні під виглядом так званих «екопоселень» і «родових маєтків». «Анастасійці» є противниками «технократичного світу» в усіх його проявах;
6. «Біле братство», що постає флагаманом античіпового руху, а віднедавна секта не просто так повернулася до Києва.

 

Міфологема про «електронний концтабір»: підґрунтя і структура

 

Всі спекуляції на темі запровадження в Україні біометричних документів і системи електронних розрахунків існують і активно розвиваються у площині загальної «теорії змови». Згідно з цією конспірологічною терією глобалісти в особі «тіньового світового уряду» прагнуть установити тотальний контроль над усіма людьми, що живуть на планеті. Для цього вони нібито розробили секретні технології дистанційного керування всіма народами за допомогою комп’ютерних чіпів, які будуть вживлятися в тіло людини, або штрих-кодів чи лазерних міток, які буцімто будуть наноситися кожному на чоло чи на руку.

 

Ця теорія зараз має кілька варіацій, серед яких найбільш популярними є дві.

 

І. Передвісники апокаліпсису

 

Перша – псевдорелігійна, вона ґрунтується на викривленому тлумаченні текстів з Євангелія. Зокрема за основу береться Одкровення Іоана Златоуста про настання кінця всіх часів, коли прийде Антихрист і буде панувати над усім світом. Тоді всім буде наноситися «мітка звіра», або «печатка Антихриста». Її сучасні адепти даної ідеології вбачають у нових цифрових технологіях.

 

У цій концепції міфічні розробники технологій «масової чіпізації» названі «слугами антихриста». Для того, щоб врятуватися від «електронного рабства», громадян закликають відмовлятися від отримання паспортів нового зразка, індивідуального облікового номеру платника податків, банківських карток тощо.

 

Як базові аргументи тут використовуються пророцтва та свідчення «очевидців». Як приклад, «ми отримали біометричні паспорти і захворіли, а наші діти вкрилися виразками» (з «фільму» Галини Царьової). Так само застосовується довільне тлумачення біблійних текстів, себто маємо типовий набір елементів різних окультних віровчень.

 

ІІ. Змова глобалістів

 

Друга варіація даної теорії є похідною від першої. Проте в ній основний акцент робиться не на релігійну складову, а на геополітику. Тут застосовується спотворена концепція такого «нового світового порядку», в якому керувати світом будуть еліти («тіньовий уряд»). Іншими словами, поширюється класична «теорія змови», заснована на вельми примітивній конспірології.

 

У «геополітичній» теорії переважають не езотеричні, а наукоподібні аргументи. В хід ідуть тези про те, що все населення Земної кулі нібито перетворять на «біороботів», а штрих-коди й чіпи призначені для тотального контролю не лише за поведінкою людей, а й навіть за їхніми думками. Нерідко згадується і про так звану «психотронну зброю» та інші атрибути «цифрового рабства».

 

Для того, щоб не дати «тіньовому уряду» захопити владу над всім людством, громадян закликають протистояти глобалістам. Методи протистояння, що при цьому пропонуються, аналогічні вищеописаним – відмова від оформлення документів та ігнорування вимог чинного законодавства.

 

Поділ міфологеми на умовно релігійну та умовно світську теорії використовується для того, щоб охопити якомога більшу аудиторію. В такий спосіб можна привернути увагу як християн, так і віруючих інших релігійних конфесій, а також атеїстів. Всі інші варіації популярних фейків поєднують у собі елементи двох вищеописаних теорій.

 

Хто всі ці люди?

 

Звісно, на цьому моменті будь-яка освічена людина, що тверезо мислить, цілком резонно спитає: кому потрібні ці казки, невже є ті, хто в них вірить?

 

На жаль, прихильників таких ідей є чимало. Вони поряд із нами. Просто ми не можемо достеменно знати, яке мракобісся поселилося в чужих головах і роз’їдає їх зсередини.

 

Про кількість уражених інформаційним вірусом «боротьби з електронним концтабором» красномовно свідчать показники відвідування сайтів відповідної тематики та, наприклад, кількість переглядів відео. У деяких пропагандистів чисельність аудиторії нараховує близько 200 тисяч глядачів. А ще їхні прихильники залишають там свої схвальні коментарі. Останні, безумовно, становитимуть професійний інтерес для лікарів-психіатрів.

 

Але саме цікаве навіть не це. Борці зі «слугами антихриста», що заперечують усі досягнення сучасної цивілізації, лякають випромінюванням від комп’ютерів і мобільних телефонів. Також вони закликають усіх відмовитися від побутової електроніки, за допомогою якої нібито здійснюється тотальне стеження за людьми. Противники глобалізації, що звинувачують в усьому США, теж користуються технікою американського виробництва, мають заощадження у доларах США, а свої маревні відеоблоги розміщують не будь-де, а знову таки, на американському відеохостингу YouTube.

 

Названі вище українські ГО мають код ЄДРПОУ, а газета «Мир» – свідоцтво про реєстрацію друкованого ЗМІ, що також складається із цифр.

 

Як перші, так і другі при цьому суперечать самі собі: вони користуються «ворожим» цифровим світом, знімають свої відео на камери та мобільні телефони, публікують у глобальній мережі Інтернет і чомусь не відмовляються від реєстраційних кодів і облікових номерів…

 

«Шукай в Інтернеті: «законопроект № 1083»

 

Як приклад, давайте розберемо історію про законопроект за № 1083. Причому той законопроект давно відкликано, а його міфологізація досі триває.

 

 

Ось такі оголошення розклеєно у центрі Києва. Їх орфографія та стиль написання наводять на підозри відносно п’ятикласників зі школи для аутистів… Але не було б так дотебно, якби не було так сумно: насправді їх складали цілком дорослі особи. Більше того, все це писали (і клеїли на стіни будинків) громадяни, що вважають себе інтелектуалами та інтелігентами.

 

Це саме люди з тієї категорії, що кажуть про себе «я багато читаю» (езотеричні форуми) і полюбляють моралізаторствувати про те, як вони «займаються саморозвитком» (тобто дивляться «фільми» російської божевільної Галини Царьової).

 

В кінці оголошення всіх закликають шукати в Інтернеті інформацію про законопроект, яким так лякають легковірних громадян.

 

Про що насправді йшлося у проекті Закону України «Про електронні комунікації»

 

Законопроект за № 1083 «Про електронні комунікації» було внесено до Верховної Ради України 29 серпня 2019 р. Його авторами є народні депутати України Федоров М.А., Федієнко О.П., Крячко М.В., Чернєв Є.В., Соха Р.В., Штепа С.С. і Подгорна В.В. Повний текст законопроекту викладено на 87 аркушах, а ознайомитися з його змістом можна на відповідній сторінці офіційного порталу Верховної Ради України.

 

А вже 3 вересня 2019 р. законопроект 1083 було відкликано.

 

Звісно, жодних натяків на встановлення «тотального контролю», стеження за громадянами та інших негативних наслідків прийняття закону ви там не знайдете.

 

Навпаки: стаття 9, яка визначає засади охорони таємниці телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, безпеку електронних комунікацій повністю кореспондує з нормами Конституції України та інших нормативно-правових актів, які встановлюють заборону на незаконне зняття інформації з електронних комунікаційних мереж.

 

Але ж агітатори (які, вірогідно, текст законопроекту взагалі не читали), що залякують громадян встановленням «електронного концтабору» мають іншу мету. І прагнуть вони не лише створити нездоровий ажіотаж навколо законопроекту.

 

Їхня мета – знову привернути до себе увагу певної частини населення, що найбільше піддається навіюванням і схильна сприймати на віру готові судження. І саме ця категорія людей може бути залучена в подальшому для участі у певних заходах або акціях, які вже заплановано організаторами цієї інформаційної кампанії.

 

Де тут «знищення населення»?

 

Основний зміст законопроекту 1083 зосереджено на визначенні засад державного регулювання у сфері електронних комунікацій, а саме повноважень органів державної влади, обов’язків постачальників телекомунікаційних послуг та інших учасників відповідних ринкових відносин.

 

Цьому присвячено значну кількість статей, і навіть поверхневе ознайомлення з їх змістом не дає підстав вважати, що їх реалізація може призвести до «знищення населення», яким лякають автори оголошень. Однак для того, аби переконатися в тому, що громадянам дійсно нічого не загрожує, потрібно всього лише… ознайомитися з текстом законопроекту.

 

І тут виявляється, що не всі спроможні із цим впоратися. Адже законопроект, для початку, треба знайти. Причому, це має бути першоджерело – офіційний сайт Верховної Ради України. Як було вже сказано вище, один тільки текст законопроекту – це 87 сторінок, а до нього ще додається порівняльна таблиця, пояснювальна записка й не тільки.

 

Аудиторія, якій адресовано заклик шукати інформацію про законопроект і «казати рішуче «ні!» електронному концтабору» читати його повністю точно не буде.

 

А якщо слідувати вказівці «ищи в Интернет: законопроект 1083», то результат буде такий само, як і з «Интернет – читай чип на лбу». Користувач вводить у пошукове поле «законопроект 1083» та отримує порцію нових страшилок і суб’єктивних думок різних авторів, які обґрунтовують свої доводи не за допомогою фактів, а за допомогою маніпулювання емоційною сферою.

 

Звинувачення на адресу влади і маніпулювання страхами людей

 

«Это даже не Россия», – мовляв, готується дещо значно гірше; «попытка новой власти ограничить свободу граждан в сети», – із цим твердженням усе зрозуміло: в ньому закручено цілих два напрями – тут і звинувачення на адресу нової влади, і апелювання до страхів людей втратити те, що називають «свободою громадян у мережі».

 

Давайте розберемося з кожною тезою окремо. Категорична фраза зі словами «спроба нової влади» є складовою риторики тієї сторони, що програла вибори. Тепер вони намагаються якомога скоріше та в будь-який спосіб максимально дискредитувати опонента, при чому не лише за допомогою одного цього законопроекту.

 

І тут навіть не треба довго шукати відповіді на те, кому це вигідно. Головне – знайти в діях нової влади бодай щось, до чого можна причепитися таким чином, аби подати це для широкого загалу як інструмент репресій, котрі нібито розпочинаються після втрати влади Петром Порошенком і його командою.

 

Свобода громадян у мережі (сарказм)

 

Тепер про те, як буцімто влада (нова, звісно) намагається «обмежити свободу громадян у мережі».

 

Про «свободу» – ви це серйозно?

 

«Вільний» Інтернет вже давно не є вільним. Я це відчула на собі, відтоді, коли стала займатися антисектантською тематикою. Ті, кого я викривала, виробили свої алгоритми та методі видалення з Інтернету критичної та будь-якої інформації, що їм не подобається. Більше того, вони взагалі відкрито пропонують надання таких послуг усім охочим.

 

Сектанти навчилися надсилати фальшиві скарги, вони створюють фейкові акаунти і клони сторінок, а також мають власні сайти-глушилки, що не індексуються пошуковими системами та слугують для розміщення на них вкрадених матеріалів, аби добитися їх видалення з пошукової видачі. І це – не кажучи вже про злам акаунтів електронної пошти і соцмереж. Мені було повністю відключено профіль у Фейсбучику (не є втратою, але неприємно) і заблоковано канал на Ютуб. А ще сектанти неодноразово намагалися атакувати сайт, який ви зараз читаєте.

 

Не одну мене намагалися «стерти і інформаційного простору». Дивно, що коли цим займаються сектанти, причому займаються давно і успішно – це нікого не турбує, хоча від їх дій може постраждати хто завгодно.

 

Якщо йдеться про виконання державою взятих на себе зобов’язань з імплементації норм права Європейського союзу, то одразу спостерігається хвиля обурення. Далі все це роздмухується до рівня глобальної катастрофи. До речі, роздмухується також за допомогою соцмереж.

 

І ще про «вільний Інтернет». В українському сегменті Фейсбуку громадської думки нема. Це – констатація факту. Зате є такі речі, як:

 

1. Ботоферми;
2. Біржі коментарів.

 

Звісно, деякі реальні користувачі таки пишуть в Інтернеті те, що дійсно думають. Але вони становлять абсолютну меншість.

 

Для чого це все потрібно

 

Так ми підходимо до висновків щодо мети, з якою поширюються міфи про «цифрове рабство» та «електронний концтабір» і до наслідків, котрі вони спричиняють.

 

1. Соціальна ізоляція. Вищеописана ідеологія спрямована на те, щоб відділити частину населення чи групу людей від решти громадян. В даному випадку це всі ті, хто повірили страшилкам про «електронний концтабір» і штрих-коди з чіпами. Вони будуть відмовлятися від отримання документів сучасного зразка, вірогідно – й від банківських карток, а також від щеплень.

 

Якщо їхні забаганки з паспортами спричинятимуть, ясна річ, непотрібне навантаження на державні реєстраційні органи, котрі вони будуть тероризувати своїми заявами про відмову від ІПН і «отримання паперового паспорта у вигляді книжечки», то страх перед банківськими картками не дозволить їм офіційно працевлаштуватися. Справа в тому, що зараз на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності виплата заробітної плати здійснюється виключно на банківські рахунки працівників. Сьогодні вже немає такої практики «а я хочу отримувати зарплату в касі, на руки».

 

Отже, тут єдине, чого зможуть добитися «борці з цифровізацією» – вимотати нерви працівникам органів міграційної та податкової служби, та ще касирам у банках і ощадних касах. До речі, від особливо скандальних противників електронних розрахунків потерпатимуть і люди у черзі, коли ці божевільні будуть бугуртувати: «а я відмовляюся від пластикової картки й хочу отримувати пенсію виключно готівкою!».

 

2. Загроза для здоров’я невизначеного кола осіб. А от що стосується відмови цієї категорії громадян від щеплень і планових вакцинацій, то тут наслідки будуть набагато більш серйозними. Адже не маючи щеплень, вони наражатимуть на смертельну, без перебільшень (і пандемія з COVID-19 це довела) небезпеку всіх оточуючих.

 

3. Дестабілізація в суспільстві, що широко використовується задля розколу і досягнення своєї мети. А саме, це штучний поділ народу України на так званих «оцифрованих рабів» і «врятованих праведників».

 

Друзі, тема на цьому не закривається, адже залишилися ще штрих-коди та інші атрибути цифрофобії, про які ми обов’язково поговоримо надалі.