Немирів сотнями років передавався з покоління у покоління польськими магнатами. Хтось із них це містечко – тобто маєток і землі разом з містом, – продавав, хтось дарував родичам чи жінкам, а хтось прогулював чи програвав у карти. Аби не переповідати всі перипетії, що випали на долю цього подільського містечка, зосередимося на тих подіях, які найбільше вплинули на його історію.

Розповідь про ключові постаті, які відіграли в історії Немирова найцікавішу роль треба починати з періоду, коли Немирів дістався польському вельможі з роду Потоцьких (а вони володіли цими землями з кінця XVIII століття), власнику Умані Станіславу Щенсному – тому самому, який побудував для своєї третьої дружини Софії відомий парк “Софіївка”.

Болеслав, що народився у рік смерті свого батька, виявився справжнім господарем, який дбав не лише про себе і про палац, але й про мешканців міста. Він збудував дві церкви, школу й декілька промислових будівель.

Саме його онука Марія Щербатова, якій судилося стати останньою немирівською поміщицею, побудувала розкішний Новий палац, який можна сміливо назвати туристичною “родзинкою” Немирова.

Молода та енергійна Марія Щербатова активно розбудовувала містечко. Серед іншого, у Немирові діяла полотняна фабрика, де ткались “серпанкові” тонкі полотна, мусліни, рушники, скатерки, візерунчасто-ткані постільні полотна та набивні тканини на одяг, хустки-колтрини.

У 1880 році Щербатова наказала розібрати старий родовий маєток, а за п’ять років на його місці розпочалося будівництво нової резиденції. Розбудовуючи маєток у Немирові, княгиня запросила чеського архітектора з Праги Іржі Стібрала, з яким познайомилась 1866 р. у Венеції. Саме він зміг втілити мрію княгині – палац, який вона, за однією з версій, колись бачила у Англії.

За легендою, ворожка наворожила Марії Щербатовій, що життя її напряму пов’язане з будівництвом палацу. Мовляв, “поки він будується – ти живеш, як побудуєш – смерть твоя й настане”. Можливо, це і було причиною того, що в цілому немирівський палац так і не був добудований. Головні роботи були закінчені 1917 року, однак внутрішнє і зовнішнє оздоблення тривало треба було дороблювати.

Палац Щербатової збудували з вапняку у стилі неокласицизму. Головний фасад прикрашений портиком з шістьма масивними колонами іонічного ордера. Саме до його головного входу під’їжджали карети з гостями.

Але головний фасад поступається парковому. Останній — окраса палацу княгині Щербатової. Його охороняють мармурові леви, що розляглися по обидва боки чотирколонного ризаліту.

Уздовж фасаду тягнуться прогулянкові тераси. Цю частину пам’ятки архітектури можна добре розгледіти і сфотографувати, на відміну від головного фасаду, який заступають дерева і кущі.

Для водопостачання і понині використовується водогінна вежа, яка також була побудована архітектором Стібралом за проектом архітектора Пехера.

Парк, закладений століттям раніше ще Вінсентом Потоцьким, Марія Щербатова розширила до 85 га. Сьогодні на території парку росте понад 150 видів дерев і чагарників.

Найбільш інтенсивні роботи з його створення проводилися в кінці ХІХ ст. У парку виокремлюється і французька частина, і частина, характерна для англійського “природного” парку.

Перед парковим фасадом є пологий схил, що веде до ставу.

За легендою, в парку досі ростуть старезні “дерева любові”, які зміцнюють кохання молодих пар. Своєю появою ця легенда зобов’язана вже згаданому Вінсенту Потоцькому. Великий шанувальник садівництва, Потоцький заклав у своїй резиденції, яка колись була на місці нового палацу Щербатової, великий парк.

Своїм кріпакам пан начебто дозволяв одружуватися, тільки якщо вони посадили хоча б кілька дерев у парку. Таким чином, закохані селяни, які прагнули якнайшвидше взяти шлюб, засадили парк “деревами любові”. Сьогодні немирівські молодята в день весілля обов’язково відвідують парк і влаштовують біля “дерев любові” різні атракції, пов’язані зі старовинними легендами.