П’ятницька церква у Чернігові

Поділитися:

Bio
Latest Posts

Ірина Кременовська

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; e-mail: [email protected]

Latest posts by Ірина Кременовська (see all)

Перегляди: 2 778

Чернігів як одне з найдавніших українських міст славиться своїми унікальними пам’ятками історії, культури та архітектури. В сучасному його центрі, що раніше був торговельною і промисловою частиною, вже понад дев’ять століть стоїть П’ятницька церква.

Унікальність Чернігова, який від стародавніх часів і за доби Київської Русі був одним з головних осередків життя українців ще і в тому, що його історичний центр розташований на околиці міста. Якщо від в’їзду з Києва проїхати всього 500 метрів, ми опиняємося на вулиці Павла Полуботка, де знаходиться неповторний витвір давньоруського архітектурного мистецтва – П’ятницька Церква.

Будівництво П’ятницької церкви було розпочато наприкінці ХІІ століття. Уявіть, скільки поколінь православних вірян за цей час вклонялися святині, та кожен підходив до ікон зі своїми проханнями і молитвами, зі своїми особистими смутками та сподіваннями. Лише уявіть, скільки людей одержали тут зміцнення у вірі та духовну підтримку – саме тому в цій церкві відчувається велика Божа любов і сила.

Свята Параскева П’ятниця

Церкву було названо на честь християнської святої та великомучениці Параскеви, ім’я її перекладається як П’ятниця. Параскева походила з християнської родини, а жила вона у місті Іконія Малої Азії (територія сучасної Туреччини) у ІІІ столітті. Вона опікувалася хворими, допомагала бідним і для багатьох була взірцем добрих діянь на славу Божу. Навіть язичники, що бачили добрі справи подвижниці, все частіше ставали християнами.

Однак тієї доби, як усі ми знаємо, панівною вірою було поганство (язичництво), і жреці ревно боронили своїх ідолів. Крім того, поганські жреці відрізнялися крайньою жорстокістю по відношенню до християн. Тут варто додати, що й сучасні неоязичники практично не поступаються їм у цьому, оскільки постійно займаються розпалюванням ненависті на релігійному підґрунті.

За свої недовге життя Параскева П’ятниця зазнала жорстоких переслідувань з боку язичницьких жреців і стала однією з багатьох їхніх жертв. Лише за те, що жінка була християнкою, її затримали та кинули за ґрати. Імператорські намісники тієї доби, що теж належали до поганської (язичницької) віри, вчиняли нелюдські розправи над християнами. Така доля спіткала і Параскеву П’ятницю: після допиту, на якому вона чесно зізналася в тому, що вірить в Ісуса Христа, її піддали тортурам. Страшні мучення обірвали сповнене чеснот і любові до ближнього земне життя Параскеви П’ятниці. Але її безневинна й чиста душа, яка відійшла до Господа, залишилася вічно живою.

Церква вшановує пам’ять святої Великомучениці Параскеви П’ятниці в день 28 жовтня (за старим стилем – 10 листопада). Вона вважається покровителькою торгівлі, купців, полів і худоби, їй моляться за сімейне благополуччя та щастя. Крім П’ятницької церкви у Чернігові, інші християнські храми (УПЦ, ПЦУ, УГКЦ) на честь Параскеви П’ятниці діють у різних регіонах України: у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській областях. Навіть є дві церкви на території тимчасово анексованої Автономної Республіки Крим.

Архітектура П’ятницької церкви в Чернігові

П’ятницька церква, що належить до Чернігівської єпархії ПЦУ, є пам’яткою давньоруської архітектури у стилі українського бароко. Це чотиристовпна, тринавна, триапсидна, однобанна церква. Аналогів храмової будівлі ніде більше немає – вона являє собою хресто-купольний храм прямокутної форми, в якому перехід від основи до барабану здійснюється за допомогою триуступних арок-закомар.

За свою довгу історію П’ятницька церква зазнала низку реконструкцій, але її первісний вигляд було збережено. Перший етап реставраційних робіт було проведено у 1676 і в 1690 рр. Тоді біля церкви був розташований П’ятницький жіночий монастир зі зрубними келіями, які відділяла від центру міста дерев’яна стіна. У 1750 р. будівля церкви постраждала від пожежі, що сталася у монастирі. Впродовж наступних п’яти років храм було відновлено, й відтоді з’явилися бокові прибудови.

Згодом, після ліквідації жіночого монастиря за наказом Катерини ІІ 1786-го р. всі дерев’яні споруди було розібрано. Побудована згодом дерев’яна дзвінниця проіснувала від 1818 до 1962 р., а потім її було розібрано.

У часи німецької окупації храм залишався неушкодженим, але напередодні визволення міста його прибудови все ж таки постраждали від вибухової хвилі внаслідок авіаудару. У 1943 р. радянська влада планувала повністю знести храм, однак завдяки історикам і країзнавцям від такої ідеї вирішили відмовитися, оскільки споруда, як вони довели, належить до періоду Київської Русі та має цінність як архітектурна пам’ятка.

Тому церкву було відбудовано, а з 1972 р. вона діяла як музей. А від початку здобуття Україною незалежності церкву було передано УПЦ КП, тому в ній знову стали проводитися служби.

У стіні церкви цеглою вимощений хрест, датований кінцем ХІІ – початком ХІІІ століть. Для вірян, які приходять сюди, вже стало традицією обов’язково доторкнутися рукою до древнього каменю.