Вячеслав Непран
Latest posts by Вячеслав Непран (see all)
Одна з видатних пам’яток Парижу – Церква Сен-Поль-Сен-Луї (Saint-Paul-Saint-Louis), в якій нам вдалося побувати, розпочинає свою історію ще від ХVІ століття.
В 1580 році кардинал Бурбон – дядько Генріха IV, подарував особняк, який знаходився на вулиці Сент-Антуан Рошпо Ордену Єзуїтів. Як відомо, Орден Єзуїтів було засновано за 17 років до того на Монмартрі іспанськими і французькими ченцями Ігнатієм Лойолою, Франсуа-Ксав’є, П’єром Фабром та іншими. В особняку розмістилося керівництво ордену. Там же було облаштовано заснований єзуїтами будинок для літніх людей.
На цьому місці – поруч на вулиці Сент-Антуан перший камінь нинішньої церкви заклав у 1627 році Людовик XIII. Храм призначався для єзуїтів. Першу Святу Месу в новій церкві відслужив 9 травня 1641 кардинал Рішельє.
Тут звертався до пастви з вогняними проповідями видатний пастир єзуїт Луїс Бурдалу, чий дар високо цінували Корнель і Расін. Для Сен-Поль-Сен-Луї писав духовну музику видатний композитор XVII-XVIII століть Марк-Антуан Шарпантьє.
У церкви було двоє архітекторів, і вони обидва були яскравими представниками «єзуїтського стилю» в архітектурі. Це автор основного плану єзуїт батько Етьєн Мартелланж і творець фасаду Деран Франсуа. Вони з’єднали в проекті елементи двох стилів – італійського та французького.
Високі вікна трансепта і перетин, увінчаний куполом заввишки 55 метрів, нагадують італійські церкви.
Яскравим і вражаючим вийшов фасад, виконаний також в італійському стилі з домішкою французької готичної вертикальності. Вважається, що на його архітектуру вплинув приклад церкви Сен-Жерве-е-Сен-Проте, чий фасад був завершений декількома роками раніше.
Протягом двох століть, а саме від 1561 до 1762 року, духівником при кожному з французьких королів неодмінно був єзуїт. Отець Коттон – при Генріху IV і Людовику XIII, отець Ля Шез (по імені якого названо знамените кладовище «Пер ла Шез») – за Людовіка XIV.
У 1762 році стараннями мадам Помпадур, фаворитки Людовика XV, єзуїти були вигнані з Франції, а більша частина їх майна дісталася королю. У 1773 папа Клемент XIV, обраний завдяки тиску Людовика XV на конклаві, і зовсім ліквідував Орден (Послання Dominus ac Redemptor).
У 1802 році до назви собору Сен-Луї додали назву Сен-Поль. У 1815 році – незадовго до того відроджений Орден Єзуїтів отримав право знову влаштуватися у Франції, і церква знову стала головним собором Ордена. При ній було засновано і ліцей Карла Великого, що протягом всього XIX століття був одним з найпрестижніших ліцеїв Парижа.
15 лютого 1843 року Леопольдина Гюго – старша дочка видатного письменника Віктора Гюго таємно вінчалася тут із Шарлем Вакери. У тому ж році молоде подружжя потонули в Сені під час прогулянки на човні – ця трагічна подія сильно вплинула на Віктора Гюго.
Поховання видатних єзуїтів, які збереглися та не були зруйновані якобинцями, знаходяться у крипті Собору. Тут був перепохований Лойола, а сторіччям пізніше – Котон, а після нього – Ля Шез.
Майже всі багатства, що зберігалися в церкві, зникли ще за доби якобинської диктатури. Протягом XIX століття собор був пограбований революціонерами ще двічі – у 1831 і 1871 роках.
Мабуть, єдине, що всередині церкви сьогодні може привернути увагу – це дві купелі, подаровані собору Віктором Гюго в честь хрещення його дочки в 1851 році. Письменник жив тоді на площі Вогезов.
Над купелями напис: «Дар віконта Віктора Гюго, пера Франції». Дві статуї Христа потрапили сюди з Бастилії після її руйнування.
Але церква Сен-Поль-Сен-Луї чомусь і донині стоїть напівпорожня.
Читайте також: