Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Роз’яснення щодо правил користування засобами мобільного зв’язку в місцях несвободи -
- Дистанційне правосуддя: профанація процесуального закону -
- «Ледача» корупція, ще один вимір (на прикладі 79-го прикордонного загону) -
- Показові «вистави» Київського СІЗО (докази) -
- «Вєртухаї» та злочинні «авторитети» – чи є між ними різниця? -
Чи дійсно кожен мав переконливе алібі? Зараз усі заарештовані у справі про вбивство Павла Шеремета зненацька почали пригадувати, де вони знаходилися тієї ночі, коли відбувалося закладання вибухівки під авто загиблого.
Одна з підозрюваних – Яна Дугарь, нібито перебувала у зоні проведення АТО, що підтверджує відповідна довідка. Андрій Антоненко нібито був десь чи то у гостях чи ще десь, а Юлія Кузьменко – нібито вдома. При цьому для алібі кожного з підозрюваних, виявляється, є навіть свідки.
Заарештовані пригадують усе чітко і послідовно. Знову таки, їхнє алібі готові підтвердити конкретні свідки.
Але дещо в цій ситуації викликає чимало питань. Я, наприклад, не пам’ятаю, де я був тиждень тому. А хто з вас може пригадати події тижневої давнини у певний день і час? А події, котрі сталися у певний день три з половиною роки тому? За винятком, звісно, таких дат, котрі стали визначними в житті або пов’язані з такими подіями, котрі неможливо забути…
От і я не пам’ятаю. При тому, що я не є якимось громадським діячом, митцем або волонтером. Загалом перебуваю вдома – щоправда, інколи можу поїхати до села чи на якийсь суд, наприклад, до Полтави, чи до батьків або до друзів, але таке трапляється раз на місяць. Тобто я при своїх незначних пересуваннях не можу пригадати події тижневої давнини.
А підозрювані дуже послідовно й детально пригадують події трьох з половиною років тому на чітко визначену дату. Просто дивовижна пам’ять – вибіркова та хороша.
І про свої детальні спогади починають розповідати в судовому засіданні дуже активні у своїх пересуваннях і контактах громадяни – співак, медики, військові та волонтери, в яких щодня відбувається, щонайменше, зо два десятки контактів абсолютно з різними людьми, включаючи знайомих і друзів, а також самих різних заходів, у яких вони також беруть участь.
Натякаю та чітко стверджую, що «спогади» на кшталт «та я ж три роки тому чітко пам’ятаю, що того дня був з разом із Ваською Косим і Петром Кривим у Білій Церкві на заходах щодо протидії злочинній владі, котра утискає наших побратимів – можете у них поцікавитися!» – липові та нікчемні.
Більше того, подібні «алібі» видають злочинців і не захищають, а навпаки – викривають їх на брехні.
Як адвокат, я б не став навіть розглядати і пропонувати подібну тактику створення алібі. Звісно, крім випадків, коли воно дійсно було й може бути достовірно підтверджено серйозними доказами – наприклад, людина перебувала у лікарні, була затримана поліцією та утримувалася в ізоляторі тимчасового тримання чи перебувала за кордоном.
Що стосується алібі Яни Дугарь, то зним навіть перестаралися. У судовому засіданні її адвокат повідомив, що вона перебувала за кордоном, і в тому ж засіданні було подано довідку про те, що вона перебувала в АТО. Щоправда, оприлюднену у ЗМІ версію про перебування за кордоном невдовзі спростували, вказавши, що то було помилкою журналістів, оскільки закордонний паспорт Дугарь отримала тільки у 2018 р.
Однак подібні випадки – не рідкість, і вони докладно описані у підручниках з криміналістики (а також судової психології та психіатрії), коли «свідки», керуючись самими добрими помислами, починають «пригадувати»: «та Василь тоді в мене був у гостях, ми відпочивали, потім пішли до дівчат, а ще потім чогось із кимось не поділили, виникла сутичка, і ми ще тікали від поліції…».
А що стосується заарештованої Юлії Кузьменко, то присутні у судовому засіданні особи, що прийшли її підтримати, наполегливо просили допитати як свідка її тодішнього чоловіка, з яким на той час вона перебувала у шлюбі. Нібито, він міг би підтвердити, що його дружина перебувала вдома та не могла ходити з іншим чоловіком вулицями Києва о другій годині ночі.
Однак якщо уважно переглянути ті дописи й фото, що розміщувала на своїх сторінках у соцмережах Кузьменко, то там немає жодної згадки про її чоловіка, зате починаючи від 2015 р. в неї стало з’являтися дедалі більше спільних світлин з Петром Кияном (нинішнім її співмешканцем), з яких видно, що вони виглядають як пара.
Звісно, чуже особисте життя нікого не стосується, і намагаючись допомогти затриманій Кузьменко її чоловік міг бути готовим дати свідчення, виходячи з інтересів дитини (Кузьменко виховує сина). Це теж можна по-людськи зрозуміти…
Тому в даному випадку слідчим варто буде розібратися з організаторами алібі й ретельно перевірити показання осіб, які його «забезпечують».
Інші складові алібі Кузьменко, котра твердила, що 20 липня 2016 р. вона вже була на роботі й мало не від 7-ї години ранку проводила операції, теж потребують ретельної перевірки та викликають сумніви, оскільки записи у відповідних внутрішніх журналах ведуться формально (або вони можуть бути взагалі сфальшовані – наприклад, може бути знищений старий журнал і заведений новий, до якого будуть внесені всі потрібні записи). Крім того, працівники можуть мінятися одне з одним, «підстраховувати» тощо, і в записах це ніяк не буде відображено.
А щодо записів з камер відеоспостереження лікарні, де працювала Кузьменко за 20 липня 2016 р. (і на дослідженні яких також наполягала вона і сторона захисту), то вони, наскільки можна судити з оприлюдненої інформації, у матеріалах справи не фігурували. Від того дня минуло понад три роки, і вони могли навіть не зберегтися.
У випадку з Андрієм Антоненком основним аргументом щодо його алібі були твердження про те, що нібито зображення чоловіка з відеокамер на вулиці і зображення на фото, опублікованому у соцмережі Фейсбук 21 липня 2016 р. мають значні відмінності, зокрема за комплекцією.
Проте, по-перше, відеозйомка велася з іншого ракурсу – зверху, що візуально робить фігуру повніше, а, по-друге, на особі чоловічої статі був інший одяг – широкі штани та куртка, що не відповідали сезону (адже була спекотна середина літа).
Про фото Антоненка, котре зараз обговорюють ті, хто не вірять у його причетність, аргументуючи свою позицію тим, що на ньому він виглядає більш худим, ніж особа чоловічої статі на відео, то теж не буде зайвим нагадати про ракурс зйомки та про те, що фотокамера, за допомогою якої його було зроблено, має свої налаштування.
Зокрема це стосується всім відомих фільтрів, які зараз є практично в кожній камері мобільного телефону. За їх допомогою можна, в тому числі, зробити обличчя та статуру більш «стрункими» або виправити деякі недоліки. Іншими словами, якщо у налаштуваннях фотокамери було виставлено такі ефекти фотошопу, то немає нічого дивного в тому, що зображення однієї й тієї ж само особи можуть суттєво відрізнятися від її реального вигляду – як на світлині праворуч, де зображення Антоненка знаходиться у центрі кадру.
І, нарешті, слід розуміти, що до основи повідомлення про підозру, а згодом – і прийняття рішення про обрання запобіжного заходу було покладено чимало інших доказів, включаючи показання опитаних свідків, результати перевірки білінгу мобльних телефонів, зовнішнього спостереження та інші документально підтверджені факти й обставини, котрі наявні у матеріалах справи, та у своїй сукупності були оцінені судом. Зрештою, було встановлено й те, що Антоненко перед обшуками 12 грудня телефоном попросив свого родича винести з квартири міну МОН-50. Зараз її передано для проведення експертного дослідження.
Тому в даній ситуації питання навіть не в тому, хто вірить, а хто не вірить у причетність Антоненка, Кузьменко, Дугарь та інших фігурантів справи до скоєння особливо тяжкого злочину, внаслідок якого трагічно загинув журналіст Павло Шеремет.
Головні питання – це мотив і замовники вбивства. Та є сподівання, що стосовно цього ми незабаром дізнаємося ще чимало нових фактів.
Але, нагадую, до ухвалення судом обвинувального вироку всі ці особи вважаються невинними у скоєнні злочину. Вони мають рівні права з усіма громадянами, включаючи право на захист і право на справедливий суд.
Читайте також:
Підозрювана Яна Дугарь. Історія одного “ексклюзиву”
Драматургія в суді та норми адвокатської етики