Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Роз’яснення щодо правил користування засобами мобільного зв’язку в місцях несвободи -
- Дистанційне правосуддя: профанація процесуального закону -
- «Ледача» корупція, ще один вимір (на прикладі 79-го прикордонного загону) -
- Показові «вистави» Київського СІЗО (докази) -
- «Вєртухаї» та злочинні «авторитети» – чи є між ними різниця? -
Про корупцію в ешелонах влади та серед чиновників в Україні не писав тільки лінивий. Для практикуючих юристів найогиднішою є політика подвійних стандартів. Коли йдеться про можливості та бажання організувати «рєшалово» із суддями з боку представників правоохоронних структур (поліція, НАБУ, ДБР, прокуратура) – то «завсєгда пожалуйста». А коли справа стосується допомоги простим громадянам або ж у сфері звичайного впорядкування стосунків, то зась.
Ухвала слідчого судді
Не будемо голослівними та багатослівними. Ось живий та наочний приклад. Як адвокат, я виконую функції захисника та представника юридичних і фізичних осіб, які здебільшого потерпають від бездіяльності (відверто незаконних дій) державних інституцій. Доводиться цікавитися багатьма справами. Нещодавно до мене звернулося подружжя: чоловіка й жінку звинувачують у скоєнні особливо тяжкого злочину – умисного вбивства, і вони мають потребу в захисті.
Отримавши доручення, я, найпершим чином, ознайомився з матеріалами справи, тобто, здійснив фотографування окремих документів, прослуховування аудіозаписів, огляд відеофайлів слідчих дій тощо.
Зарані прошу пробачення за погану якість фотографічних знімків доданих ілюстрацій нашого дослідження. Умови для ознайомлення зі справами у Верховному Суді не надто комфортні. Там погане освітлення та значний обсяг матеріалів справи (понад 10 томів), в сукупності з фізичною складністю самого процесу ознайомлення.
У коридорах Верховного Суду
Кожну зі сторінок справи (всі 10 томів) треба прогортати, оглянути, продивитися, оцінити її значущість і вагомість перед тим, як прийняти рішення про те, чи вартує вона фотографування (або ж там просто містяться проміжні другорядні малозначні документи). Але для нашого дослідження і така якість буде достатньою та показовою.
Це ухвала слідчого судді Апеляційного суду міста Києва за 2016 рік.
Хто готував текст ухвали замість судді?
За процесуальним законом функції слідчого судді полягають у тому, що він розглядає подання (клопотання) слідчого (прокурора) на предмет легалізації окремих найбільш значущих або складних слідчих та оперативно-розшукових дій.
Після надходження подання (клопотання) до суду відбувається розподіл матеріалів за певним суддею. Зараз розподіл здійснюються без участі людини, в автоматичному режимі, за допомогою комп’ютера, методом «випадкових чисел». Справа передається судді. Суддя її розглядає, оцінює доводи слідчого чи прокурора (чи варто обрати для людини запобіжний захід, чи слід дозволити обшук і вилучення майна або ж витребування інформації про зміст телефонних перемовин тощо). Після цього суддя постановляє процесуальний документ (ухвалу), який роздруковує, підписує, ставить печатку та дає «на руки» слідчому (прокурору) для виконання.
А ось тут в нашому випадку – дивина… Незрозуміла та карколомна «нєпонятка», пояснити яку можна виключно зрадливістю, корупційними нахилами й тим, що мало місце «рєшалово» з боку судді у змові з працівниками апарату суду та слідчим (прокурором).
Ми бачимо, що текст ухвали виготовлений заздалегідь. Текст складений у вигідному для слідчого (прокурора) напрямі. Однак місце для дати та прізвища судді – пропущені, не описані, зроблені під будь-яку особу.
В яких випадках текст готується заздалегідь
Юристи часто таке практикують. Приміром, я, як адвокат, можу підготувати проект позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги або клопотання тощо на замовлення (прохання) будь кого з моїх колег. Хтось не встигає, комусь треба «коза» чи приклад. Можу скласти документ для замовників (пересічних громадян). Тоді я, звісно, в тексті підготованих матеріалів, там де мають зазначатися відомості, які мені невідомі, але зазначення яких має відбутися під час кінцевого оформлення заяви (ПІБ заявника чи учасників, найменування суду, посилання на номери матеріалів справ, зазначення телефонів або анкетних даних, адрес, номерів автомобілів, оспорюваних сум тощо). І підготований мною проект документу я передаю замовнику, пояснюючи: «ось це – клопотання про відкладення розгляду справи, у ньому слід вказати ПІБ судді, номер провадження, свої відомості, роздрукувати, підписати та подати».
Зрозуміло, що я даю замовнику «болванку» заяви (клопотання) з тим, аби він її підготував остаточно, «під себе», з урахуванням своїх потреб і конкретної ситуації. Не завжди у мене можуть бути повністю всі вихідні дані. Людина почитає, подумає ще, підготує, оформить усе, як годиться, і може подавати (або не подавати, якщо передумає).
А тут… Тут, у «нашому випадку» – це цілковите та відверте нахабство, цинізм, недалекість, «тупе рєшалово», нічим не прикрите…
Підмахнув, не гледячи
Суддя навіть не спромігся та не напружився увімкнути комп’ютер, вставити флешку з текстом ухвали (підготовану слідчим) та у відкритому текстовому файлі вписати своє ПІБ і дату постановлення ухвали, створивши бодай видимість для публіки і своїх колег, що ухвала постановлена розсудливо, виважено у нарадчій кімнаті, після аналізу матеріалів справи (клопотання, подання), що вона написана (надрукована) власноруч, «вистраждана» в муках сумління, вникаючи в хитросплетіння людських доль…
Він просто взяв папірець із зарані підготовленим текстом і пробілом замість свого прізвища й дати, і без особливих вагань і переживань вписав своє ПІБ й дату, підписавши точніше, «підмахнувши» текст. А можливо, і цього він не зробив, лише поставивши підпис, через плече кинувши слідчому (прокурору): «дату та моє прізвище напишете самі, ледарі».
Можливо, слідчий або прокурор із цією «ухвалою» просто блукали кабінетами апеляційного суду, сікаючись до кожного зустрічного судді:
«О, Іване Івановичу, як ся маєте? Давно Вас не бачив, є справа. Дуже треба хорошим людям. Може, підмахнете, «нє глядя», ось цю бумагу? Бо я питав у Петрова, а він хворіє, Сидоров – вже п’яний, Іванов ще п’яний, а у Григор’єва закінчилися чорнила у ручці. Виручайте, тільки Ви залишилися, з нас могорич…».
І, схоже, якогось невибагливого суддю таки «злапали» в коридорі та упросили поставити підпис.
Коли поважні люди просять…
А чого там розбиратися, коли поважні люди просять? Значить, так треба. Далі замість судді дату та як його там зовуть і печатку в канцелярії – і судовий акт готовий, швидко і якісно. За ним можна робити, що заманеться. А якщо не згодиться такий, то можна наступний зляпати, або інший, будь-якого змісту та характеру, про будь-які обшуки-вилучення-арешти, виправдовуючи будь-які тортури та плюндрування…
Це все, що нам треба знати про вітчизняне судочинство та правосуддя і дійсну мєждусобойну якість роботи слідчих, прокурорів і суддів. Одні готують папірці, не дивлячись. Інші їх підписують і запускають у роботу: «контора пашєт, дєла ідут, всє довольни, опись-протокол, сдал-прінял, отпечаткі пальцев…».
А коли подумаєш, що за такими викрутасами стоять людські долі, понівечені цими напівтверезими та малопритомними ремісниками-рєшалами від судочинства, то стає жахливо й моторошно. В якій ми державі живемо і який рівень судочинства у ній? І щось же треба робити, якось виправляти ситуацію, бодай не було б такого відверто-цинічного та демонстративного від безкарності й кумівства «кривосуддя»…