Ірина Кременовська
Latest posts by Ірина Кременовська (see all)
- Клірик УПЦ (МП) Микола Данилевич виправдовував російську агресію та розпалював релігійну ненависть -
- «Back to black» – серія робіт «Старі та діти» Тамари Качаленко -
- Краєвиди інакшого Донецька -
- Obuvbrand (ФОП Гусєва Катерина Олександрівна) залишить вас без грошей і взуття -
- Про знахідки на обшуках у секті «АллатРа» і соціальну (без)відповідальність медійників -
Зараз ми сильні та згуртовані, як ніколи. Втрати живої сили та військової техніки російських загарбників колосальні. Всі вони тут – фактично смертники. Втім, не слід нехтувати правилами безпеки під час їх знешкодження, хоча окупанти бояться нас ще сильніше.
Дорогі друзі, ось що хочу сказати вам, поки маю трохи часу, і те – лише з тієї причини, що змушена зараз трохи підлікуватися. Попало застудитися. Не тяжко, але невчасно, бо до цього більше двох років узагалі нічим не хворіла.
У теперішніх військових реаліях я не можу дозволити собі розкіш проводити багато часу за комп’ютером. Зараз кожен з нас – захисник України, кожен мусить робити все задля перемоги. Тому вибачайте, колеги, що раніше надіслані вами матеріали досі не опубліковані. Займатися публіцистикою будемо після того, як ворог буде розбитий. А зараз наша головна задача – винищення російських загарбників усюди та всіма доступними способами.
Спалена російська вантажівка, на якій диверсанти намагалися проблатися до столиці (Троєщина, дні чотири тому)
З перших днів війни українці вже показали себе як велика нація, що здатна успішно протистояти навіть російській армії. Ми організовуємо самооборону для захисту наших будинків як від диверсантів, так і від мародерів. Багато часу приділяємо турботі про сусідів літнього віку, яких треба не тільки забезпечити продуктами першої необхідності й ліками, але і втішити, заспокоїти (наскільки це можливо у нинішніх нелюдських умовах), убезпечити від дезінформації. Зрештою, ми озброюємося та готуємо «гостинці» для зустрічі ворога.
Зброя поряд: «пекельний шейк» і всі підручні засоби
Не треба думати що ми беззбройні проти російських (і білоруських) загарбників). Все для того, щоб дати рішучу відсіч – буквально поряд, варто лише простягнути руку. Кухонна сокирка для рубки м’яса, молоток, газовий ключ, лом, кочерга. Нехай не в кожній хаті є те, що стріляє. Але все одно неодмінно знайдеться те, що добре горить, ріже чи б’є.
Навіть не маючи зварювального обладнання, зі звичайних цвяхів можна виготовити саморобні шипи для блокування проїзду техніки.
А смітники? Та це ж просто безмежне джерело найнеобхідніших інгредієнтів! Нам взагалі на самому початку – чи в перший, чи в другий день (у мене такі дрібниці плутаються, бо з того часу, як прокинулася 24 лютого, вже практично не спала) несказанно пощастило: прямо біля контейнерів зі сміттям ми знайшли пляшки з ацетоном та уайт-спірітом – старезні, ще з радянськими етикетками, але з цілком придатною рідиною. На іншому смітнику знайшлися шматки пінопласту. Пляшки ми витрусили з окремого контейнеру для скла і пластика.
Якщо не знайшли прямо таки всі інгредієнти для «пекельного шейка» (у нас, наприклад, не було серебрянки), то нічого страшного! Бензин плюс трохи машинного мастила у скляну пляшку, та все буде горіти не гірше. Зрештою, якщо у вас десь завалялася з пікніка рідина для розпалювання вогнища, то чудово згодиться.
У сховищі
Я спускалася до підвалу, який відкрили для мешканців будинку як сховище. Приміщення велике, його вистачить для всіх. Але темно там, сиро, навіть у шапці холодно. Сусіди принесли туди стільці та ковдри, протягнули проводи для обігрівачів, які теж там поставили.
Незважаючи на такі умови, дружня атмосфера у сховищі нівелювала тимчасові незручності. Ніхто не плакав і не розганяв панічних настроїв. Навіть зовсім маленькі діти поводилися спокійно. Одна мама читала своєму синочку казку. В іншому кутку підвалу мами розстелили ковдри та бавили малюків іграшками. Цю країну точно не здолати!
Подивилася я на життя у сховищі, й мене таке зло взяло! Це зараз не українки з дітьми, а руські баби, самки рашистів разом зі своїми виродками мусять відчути на своїй шкурі те, що накоїли їхні годувальники. Це вони мають втратити житло та існувати на вулиці до кінця своїх нікчемних днів. Хоча і це для них було б надто м’яко. Отже, вийшла я з підвалу та з новими силами взялася за роботу.
Про евакуацію
В перший день війни журналістка «ГОВОРИ!» Наталія Кокшарова, яка живе і працює в Німеччині, написала мені в Телеграм дуже теплі слова підтримки та запропонувала приїхати жити до неї. Наталія щовечора виходить на демонстрації проти путінської агресії, що відбуваються у багатьох німецьких містах. За чуйність і велику підтримку я вдячна Наталії та буду пам’ятати її доброту завжди, а від пропозиції виїхати з країни я відмовилася.
Як особисто я бачу евакуацію? Вважаю, що це шлях в один кінець. Це означає залишити все на розграбування мародерам і поїхати в нікуди, не знаючи, коли можна буде повернутися. Будь-яка війна – це завжди зруйновані транспортні комунікації, то розраховувати на швидке повернення зовсім наївно.
У 2014 мені вже довелося назавжди попрощатися з рідним домом у Донецьку, вдруге таке пережити не хочеться. І я знаю, в евакуації легше не стане, адже всі думки будуть лише навколо дома і того, що там відбувається. Тим більше, коли тут я спроможна зробити для захисту міста і країни більше, ніж на чужині. Навіть уявляти не хочу, що таке життя в пункті тимчасового розміщення біженців…
Я впевнена у своїй країні, й тому не маю наміру нікуди виїздити.
Вижити, перемогти – іншого не дано!
З кожним днем, з кожною годиною, щохвилини ми наближаємо час визволення наших територій від окупантів. А всіх російських, а так само кадирівських, бурятських, білоруських та інших загарбників буде повністю винищено. Без варіантів. Росія вже оточена залізобетонною завісою та стане країною-вигнанкою на декілька наступних поколінь. Її громадянам доведеться довго відмиватися від ганьби за те, що вони протягом двадцяти років зрощували собі монстра, котрий розв’язав найжорстокішу війну ХХІ століття.
За кожен куточок нашої країни ми будемо битися до останнього окупанта!
Пишаємося героїзмом наших захисників – Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної прикордонної служби України, бійців територіальної оборони, партизанських загонів і всіх людей, котрі зараз беруть участь в обороні держави.
Бережіть себе, але водночас не жалійте ворога та будьте впевнені у наших силах.
Тримаємо стрій! З нами правда, разом переможемо!
Слава нації! Смерть ворогам!