Юрій Уланович
Проблема походження небесних тіл – Землі, планет, Сонця, зірок і зоряних систем належить до принципових задач природознавства. Її розв’язання дає нам ключ до пізнання закономірностей перетворення матерії у всесвіті. А це, своєю чергою, розширює можливості людини з використання сил природи.
Без глибокого вивчення еволюції Землі неможливо зрозуміти її сучасний стан, її геологічне майбутнє, розв’язати численні питання геофізики, що мають важливе практичне значення. Передусім, ці знання дозволять розкрити таємниці виникнення і розподілення корисних копалин.
Проблема походження небесних тіл – одна з найскладніших у сучасній науці. Історики, наприклад, можуть досліджувати перебіг давно минулих події за даними археологічних розкопок, давніх літописів або за свідченнями очевидців. Астрономи не мають такої можливості. Із земних позицій процеси формування небесних тіл є занадто тривалими, а термін їх життя – занадто довгим.
Зоряне небо над Україною
Та все ж таки положення астрономів не є настільки безнадійним, як може здаватися на перший погляд. Глибоко та всебічно досліджуючи сучасний стан різних небесних тіл, вивчаючи фізичні процеси, що відбуваються на них, накопичуючи дані астрономічних спостережень і порівнюючи їх між собою, можна розгадати споконвічну таємницю походження планет і зірок.
Теорія Отто Шмідта
Автором теорії походження Землі та інших планет сонячної системи з холодної газо-пилової хмари, що оточувала Сонце мільярди років тому, був випускник і приват-доцент Київського університету Отто Юлійович Шмідт (18 (30) вересня 1891 р. – 07 вересня 1956 р.).
До речі, цього математика, географа, геофізика і астронома німецького походження несправедливо називають «руським» ученим. За доби російської імперської окупації України, у 1909 р. Отто Шмідт з відзнакою закінчив Київську гімназію №2, а в 1913 р. – фізико-математичний факультет Київського університету. Наша країна дала йому освіту, і саме в Києві Отто Шмідт протягом тривалого часу працював і видавав свої наукові праці. В цьому йому допомагали українські фізики. А росіяни, як завжди, привласнили, приписали своїй недокраїні чужі здобутки навіть в астрономії.
Втім, і сам Шмідт, чий батько був німцем, а мати – латишкою, є типовим носієм культурної шизофренії, бо він вважав себе представником «руської культури», а з початком більшовицької окупації нашої країни взагалі влився до лав комуністів. Та розмова зараз не про Шмідта, а про започатковану ним космогонічну теорію.
Згідно з цією теорією, газо-пилова хмара первісно мала форму, наближену до сферичної, однак із плином часу вона ставала все більш пласкою. При цьому щільність хмари поступово зростала та у ньому утворювалися окремі згущення. Вони росли, збільшувалися у розмірах, і цей процес тривав, допоки декілька найбільших і стійких згущень не перетворилися на планети.
Протозірки та зоряні асоціації
Висновки планетарної космогонії відіграли важливу роль у сучасній геофізиці. Вони сприяли переосмисленню багатьох її позицій. Так, наприклад, стало зрозуміло, що одним з основних джерел внутрішньої енергії нашої планети слугує розпад радіоактивних елементів, що відбувається, як відомо, з виділенням тепла. Подібний підхід виявився вельми плідним. Він допоміг по-новому поглянути на геологічну історію нашої планети.
Проблеми планетарної космогонії безпосередньо пов’язані з питанням про походження Сонця та зірок.
У 1948 році вірменський астрофізик, академік Віктор Амазаспович Амбарцумян і його колеги виявили особливі нестійкі скупчення зірок, які дістали назву зоряні асоціації. Вони являють собою угрупування гравітаційно непов’язаних або слабопов’язаних між собою молодих зір (віком до декількох мільйонів років), об’єднаних спільним походженням. Їх вивчення показало, що вони виникли відносно нещодавно. Відповідно, утворення зір відбувається і за нашої епохи.
Під час спостереження за зоряними асоціаціями було встановлено, що зірки у них немов би розлітаються у різні боки, як уламки після вибуху. В.А. Амбарцумян висловив цікаву думку про виникнення нових зірок внаслідок розпаду надщільних дозоряних тіл – протозірок. Хмари газу і пилу, котрі утворюються при цьому, можуть слугувати будівельним матеріалом для формування планет. Як видно, висновки астрономії зірок цілком узгоджуються із сучасною планетною космогонією.
Галактичні ядра
Цікаво, що астрономи відкрили такі, що перебувають у стані швидкого розширення нестійкі скупчення також і у світі галактик. Чи не народжуються й вони так само внаслідок велетенських згущень надщільної дозоряної матерії?
Таке припущення є цілком правомірним. У теперішній час науковців цікавлять так звані галактичні ядра – центральні згущення матерії, що існують у багатьох галактиках. Якщо порівняти всі ті відомості, які напрацьовано сучасною наукою про галактичні ядра, то складається враження, що у них може міститися надщільна дозоряна матерія. Зокрема згідно даним радіоспостережень, з ядра нашої Галактики відбувається щорічний витік водню в кількості, що приблизно дорівнює масі Сонця. Це означає, що протягом усього часу існування Галактики з матерії, відторгненої ядром, могли утворитися мільярди зірок. Але якщо така кількість речовини переміщувалася всередині відносно невеликого ядра, значить, вона перебувала там у надщільному стані.
У 1964 р. були виявлені невідомі раніше об’єкти, котрі спочатку дістали назву надзорів, а згодом були названі квазарами, що означає квазізоряні радіоджерела. Ці дивовижні об’єкти є джерелами неймовірної кількості енергії. З усіх об’єктів всесвіту квазари мають найвищу світність. Вчені припускають, що квазари безпосередньо пов’язані з фізичними процесами, що відбуваються всередині галактичних ядр.
Сучасна космогонія
Характерною особливістю сучасної космогонії – як планетарної, так і зоряної, є той факт, що вона залучає до розгляду не лише механічні процеси, як це робили автори перших космогонічних гіпотез, але і більш складні, фізичні явища: перетворення енергії, електричні та магнітні сили, ядерні процеси тощо.
Подальші дослідження в галузі космогонії, засновані на новітніх досягненнях сучасної науки, дозволять розширити і вдосконалити наші уявлення про історію походження небесних тіл. У наш час астрономія нарешті перестала бути спостережною наукою, вона вийшла на більш високий рівень дослідження та розвитку. Над узагальненням знань про походження небесних тіл працюють такі українські фізики, як А.П. Відьмаченко, О.В. Мороженко, О.С. Дєлєц, Ж.М. Длугач, О.В. Захожай, Н.М. Костогриз, В.М. Крушевська, Ю.Г. Кузнєцова, П.В. Неводовський, О.С. Овсак, О.Е. Розенбуш, Я.О. Романюк, В.І. Шавловський, Е.Г. Яновицький та інші відомі вчені.
Дослідження в галузі астрономії здійснюються в Головній астрономічній обсерваторії НАН України (м. Київ), багатьох навчальних закладах і наукових установах. На великий жаль, будівля обсерваторії в селі Волохів Яр Чугуївського району на Харківщині дістала значних пошкоджень під час рашистських обстрілів. Але українські астрономи не припиняють роботу над монографіями та навчальними посібниками, адже теоретичні дослідження теж потребують багато часу. Незважаючи на випробування, спричинені війною, наші фахівці беруть участь у міжнародних наукових заходах, де поглиблюють свої знання про фізичні властивості астрономічних об’єктів, їх устрій, просторове розташування, походження й еволюцію. Тим часом на росії влаштовують космічні хресні ходи з іконами.
Обсерваторію ми неодмінно відбудуємо. Наші знання, наші наукові здобутки ніхто не зможе відібрати. А російські недовчені вже ізольовані від світового наукового співтовариства, і ця ізоляція буде тільки посилюватися в багатьох інших сферах.
Загалом навіть те, що вже відомо науці, не залишає жодних сумнівів у тому, що утворення космічних об’єктів має не божественний, а природний характер.