З вуст багатьох представників української владної еліти не раз лунали тези про те, що країні потрібні політики, які готові брати на себе відповідальність. Дивна річ: виходить, що практично всі наші політики говорять про це, але ніхто з них не готовий це зробити.

А навіщо народові безвідповідальні політики?

І я дуже сподіваюся, що більшість українців змогли це усвідомити за результатами останніх виборів. Більш того, я думаю, що саме персональна відповідальність – це ключ до пошуку оптимального розв’язання кризової ситуації в країні.

Спорожніле село на Сумщині: без людей усе занепадає і вимирає

Уявімо собі, що в країні з’явився лідер або партія (з урахуванням нашої виборчої системи), готова не просто узурпувати владу (з певними обмеженнями) в державі на певний термін, але і понести відповідальність у повному складі за всі дії, вчинені в цей період після закінчення встановленого терміну перебування у владі. При цьому міру відповідальності буде вибирати народ шляхом референдуму, так само як і наділяти спочатку цю особистість (партію) особливими повноваженнями.

При цьому лідер (партія) повинні поширити свою програму розвитку країни і створення механізму здійснення контролю за діяльністю державних органів.

Ми повинні зрозуміти одну дуже просту річ: спочатку існує тільки єдина мета існування держави в демократичному суспільстві – держава потрібна для захисту інтересів народу. Все інше – це від лукавого…

Тут постає цілком резонне питання: а навіщо чиновнику захищати інтереси народу? І відповідь на нього ми зможемо отримати теж тільки в одному випадку – коли чиновник буде сам частиною цього народу.

Як подолати прірву між нами та чиновниками

А зробити це не так вже й складно – достатньо буде прибрати «зайві» атрибути, які відокремлюють чиновника від народу:

• депутатська та інша недоторканність;
• всякі пільги з приставкою спец-: спецтранспорт, спецобслуговування, спецумови тощо;
• чиновник зобов’язаний їсти продукти, носити одяг, користуватися косметикою, їздити на автомобілі та літати на літаку вітчизняного виробництва. Це кращий стимул для чиновника розвивати нашу промисловість;
• чиновник не просиджує робочий час – він вирішує проблеми. Звідси й висновок: поки до нього йдуть люди з проблемами, чиновник повинен працювати. Немає проблем – відпочиває. Не справляється з проблемами – звільняється.

Звісно, має бути присутнім і пряник, – у разі успішної роботи після закінчення терміну повноважень чиновник отримуватиме гідну оплату. Але тільки за умови схвалення народом результатів його праці.

У нас на сьогодні запропоновано чимало конкретних програм розвитку країни, і вже є люди, котрі готові взяти на себе тягар відповідальності. Зараз багато говорять і про те, що у нас нібито немає мети, яка могла б об’єднати всіх, і тому країна не може розвиватися. Я не можу з цим погодитися. Мета у нас є, і вона спільна: ми всі хочемо жити щасливо і в достатку. Більш того, вже є механізм реалізації цієї мети.

Бракує тільки одного – волі народу, який захоче жити за законом, а не намагатися вирішувати всі питання за допомогою хабарів і особистих зв’язків.

Адже обманюючи закон, ми кожен раз обманюємо себе і своїх близьких. І якщо я порушую закон, то я вже не маю морального права вимагати, щоб його дотримувалися інші. Як наслідок – програють усі.

Бажаю вам жити щасливо! Давайте зробимо нашу країну щасливою разом!

Володимир Верін