Початок тут: Битва за халяву. Жидкостулов & Co

 

Продовження: Адвокат Наталія Целовальніченко та її “конфіденційні угоди”

 

Люблю інколи спостерігати за тим, як розвиваються події навколо битви за халяву. Спостереження таке добре тренує пильність, обачливість, а ще виховує здоровий скептицизм. Згодом усе разом, наче щеплення, убезпечує від повторення чужих помилок. Адже коли слідкуєш за потугами різних нероб і пройдисвітів, які вдають із себе рятівників мало не всього людства, то мимоволі ловиш себе на думці: як добре, що доля відвела від них і Господь вберіг від занурення у їхнє болото!

 

Рано чи пізно всі ці активні активісти з числа борцунів за права переселенців, які несамовито колотили себе п’яткою в груди, дуже дотепно зашкварюються у своїй банальній страсті до влади, грошей і… ще більшої влади. Ясна річ, за рахунок тієї масовки, що вони згуртували навколо себе.

 

А ось і наш світлий янгол, рятівниця й берегиня всіх переселенців і просто красуня-жінка. Янголятка звати Наталія Целовальніченко, 1979 року випуску.

 

 

Мало того, що красива, та ще й розумна, адже Наталія Євгенівна – адвокат.

 

 

У долі Наталії були й сумні моменти: до війни вона жила в Луганську, а потім змушена була залишити свою домівку та шукати прихисту в столиці. Я спеціально не перевіряв, але ще у 2014 році сама Наталія в розмовах у своєму колі таки зізналася, що купила житло в Києві. Втім – кому цікаво, ті можуть самі дізнатися з реєстру прав власності на нерухому майно, але це не головне.

 

Тепер адвокат Наталія Целовальніченко є засновником двох громадських організацій «Луганська правозахистна група» (код 36189551), «Всеукраїнське об’єднання інвалідів Чорнобиля «Прип’ять-центр» (код 39588150), благодійного фонду «Миротворча ініціатива Донбасу» (код 39283884), а також товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕРІ» (код 31326532).

 

Для всіх вона більш відома як палка рятівниця переселенців, правозахисниця. До цього так само була «рятівницею» чорнобильців. Але то інша розмова…

 

 

Про осіб, які поряд з Наталією на фото, є чудова стаття моєї землячки Тетяни Заровної: Осторожно, «спасители Донбасса»! Как сброд блатных и шайка нищих из ПР пасутся на переселенцах и борьбе за мир

 

Як адвокат Наталія Целовальніченко рятує переселенців? Зараз вона активно просуває ідею запровадження у практику, замість статусу «внутрішньо переміщеної особи» статусу «потерпілих від збройного конфлікту від РФ». Мета полягає в тому, аби поставити це на потік для подання масових позовів з компенсації завданої шкоди до Європейського суду з прав людини (далі – ЄПСЛ).

 

Як приклад, на Хробацькому ТБ вона навіть давала інтерв’ю про це.

 

 

Адвокат Наталія Целовальніченко створила неформальне об’єднання «Громадської платформи захисту прав постраждалих від збройного конфлікту» (VACU). Для популяризації цього утворення вона роз’їжджає регіонами України, де розповідає про свій проект, оформлює вищезгаданий новий статус усім охочим і пропонує свою допомогу в підготовці звернень до ЄСПЛ.

 

 

На перший погляд, у тому, щоб надавати правову допомогу переселенцям немає нічого поганого, навіть враховуючи те, що адвокат Наталія Целовальніченко бере за це гроші (а заробляти потрібно всім і завжди), і це чималі кошти. Я поспілкувався зі знайомими переселенцями, яким вона «допомогла», і вони повідомили, що для фізичної особи позов до ЄСПЛ обійдеться у суму від 100 доларів США, для юридичної особи ця сума може сягати близько 600 доларів США. Однак це – тільки початок, бо скільки коштів буде витягнуто з переселенця, залежить від самого переселенця. Тому дехто продовжують і зараз платити гроші Целовальніченко.

 

Українська Гельсінська спілка з прав людини давно займається проблемами, з якими стикаються жертви конфлікту, і однією з таких проблем є компенсація за зруйноване майно, – зазначає директор Центру стратегічних справ УГСПЛ Михайло Тарахкало, – На жаль, ми змушені констатувати, що сьогодні не існує жодної системи, яка би могла надавати таку компенсацію». На думку юриста, «Закон про особливості державної політики…» ще більше ускладнить реальне стягнення такої компенсації, бо він встановлює нові перешкоди … У статті другій цього Закону серед іншого вказано: «Відповідальність за моральну та матеріальну шкоду, завдану Україні та її громадянам покладається на Російську Федерацію». Але у нас є ще один закон – «Закон про боротьбу з тероризмом», і його стаття 19-а шостого розділу передбачає, що «відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом».

 

Чи означає це, що тепер українцям доведеться вимагати компенсацію за руйнування житла та іншого майна безпосередньо у Росії? Українські правозахисники змушені, на жаль, підтвердити: так, доведеться.

 

Якщо ті правозахисники, що поважають себе та своїх клієнтів, під час надання їм допомоги у вирішенні аналогічних питань неодмінно вимагають підтверджень і доказів пошкодження (руйнування, знищення, незаконного вилучення) майна, то адвокат Наталія Целовальніченко оформлює позови на підставі лише одного паспорту. Все набагато простіше, як виявляється…

 

Звісно, деякі люди не можуть надати необхідних підтверджень, документів і доказів: триває війна, а до своєї нерухомості чи іншого майна, що залишилося на окупованій території, вони не мають доступу. В таких випадках адвокат повинен аргументувати в позові відсутність можливості у особи долучити до позову ті чи інші документи.

 

Але, як нам продемонструвала новатор у галузі юриспруденції адвокат Наталія Целовальніченко, у зверненнях до ЄСПЛ не потрібно обтяжувати себе зайвою роботою.

 

 

Тим часом, люди втрачають не тільки час, а й можливості для звернення, оскільки процесуальна практика розгляду справ у ЄСПЛ (на відміну від наших судів) не передбачає можливості для виправлення недоліків після подання позовів. Крім того, в ЄСПЛ не передбачено підстав для повторного розгляду позовів від одних і тих саме осіб з одних і тих само питань.

 

Чи хвилює це Наталію?

 

Як приклад, давайте переглянемо декілька рішень ЄСПЛ. Ось перед нами справа «Антон Васильович Лісний та два інших заявники проти України і Росії» (Заява № 5355/15), а в ній – ухвала щодо прийнятності:

 

«У поточних справах Суд зауважив, що від самого початку інтереси заявників представляли адвокати. Однак перший заявник надав лише копію свого паспорта і фотографії зруйнованого будинку. Не було надано жодних доказів права власності на будинок або будь-яких інших прав, які могли належати заявнику, щодо будинку. Друга заявниця надала копію свого паспорта і копії різних звітів Організації з безпеки і співробітництва в Європі, а також деякі роздруковані матеріали з Інтернету про загальну ситуацію на сході України. Третій заявник подав лише копію свого паспорта» (п. 28).

 

Далі, читаємо п. 29: «Суду добре відомо про наявність певних виняткових обставин, що не залежать від заявників і які викликали труднощі для подання документальних доказів на підтримку своїх скарг. Тому до постійної практики Суду належить застосування більш поблажливого підходу за наявності беззаперечного доказу таких обставин (див. справу «Крянге проти Румунії» (Creanga v. Romania) [ВП], № 29226/03, п. 88, 23 лютого 2012 р., і процитовані в рішенні справи, з урахуванням внесених змін). Ці обставини переважно стосуються ситуації триваючого конфлікту, оскільки він становить підґрунтя у розгляді цих справ».

 

Пункт 30. «Однак слід зауважити, що заявники не навели жодних причин щодо того, чому вони не змогли надати відповідні документи, які підкріплюють їхні скарги щодо порушення прав відповідно до Конвенції (див. пункти 9, 14, 18 і 28 вище). Також вони не повідомили Суд про будь-які спроби, які вони зробили для отримання принаймні частини документальних доказів для підкріплення їхніх звинувачень. З огляду на це було встановлено, що відповідно до пункту 1 правила 44C Регламенту Суду, якщо сторона не надає доказів чи інформації, якої вимагає Суд, або з власної ініціативи не повідомляє інформації, яка має стосунок до справи, або якимсь іншим чином не бере ефективної участі у провадженні, Суд може сформулювати відповідні висновки, які, на його думку, випливають з таких обставин (див., з-поміж багатьох інших авторитетних джерел, справу «Савріддін Джураєв проти Росії» (Savriddin Dzhurayev v. Russia), № 71386/10, п. 130, ЄСПЛ 2013 р. (витяги))».

 

Пункт 31: «За таких обставин і відповідно до пункту 1 правила 44C Регламенту Суду, Суд ухвалив, що їхні скарги не мають достатнього обґрунтування (див. аналогічний підхід у справі «Пономарьов та інші проти Болгарії» (Ponomaryov and Others v. Bulgaria) (dec.), № 5335/05, 10 лютого 2009 р.)».

 

Пункт 32: «Таким чином, заява явно не обґрунтована і повинна бути відхилена відповідно до підпункту (a) пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції».

 

У Суді інтереси позивача представляла Н.Є. Целовальніченко, практикуючий адвокат у м. Києві.

 

 

А може, це лише прикре непорозуміння, одиничний випадок? Звернувся громадянин, заплатив за «допомогу» якусь копійчину, а потім справа не вийшла. Трапляється ж таке? Трапляється.

 

Та і сам по собі подібний спосіб нерегулярного підробітку сьогодні мало кого цікавить, тому що життя у Києві потребує значних витрат. Гроші потрібні всім і щодня, тому це і спонукає окремих «діячів» поставити надання таких послуг на потік і перетворити одиничний випадок на широку практику.

 

Після зустрічі адвоката Наталії Целовальніченко з Міністром соціальної політики Андрієм Ревою, як ідеться з пафосного допису на сторінці громадської платформи у Фейсбучеку,  «Була досягнута принципова домовленість про співпрацю Міністерства Соціальної Політики України з організаціями Громадської платформи для сприяння в отриманні ВПО, учасникам АТО та іншим громадянам статусу потерпілого від агресії РФ шляхом розповсюдження такої інформації через управління соц.захисту на місцях».

 

Інші правозахисники та юристи, які спеціалізуються на підготовці аналогічних позовів, беруться не за кожен випадок. Справа в тому, що фахівці авторитетні й сумлінні намагаються складати якісні позови. Вони не беруть кошти з переселенців, бо розуміють, що жодних гарантій нема.

 

А от адвоката Наталію Целовальніченко даний напрям цікавить саме як системний монопольний бізнес, як спосіб збагачення.

 

 

Також варто окремо зупинитися й на іншому векторі бурхливої діяльності нашої активної активістки Наталії Целовальніченко.

 

Це діяльність так званої «Платформи Донбасу» – ще одного неформального об’єднання, на базі якого було проведено зустріч організацій переселенців у грудні 2017 р.

 

 

Ідея об’єднання організацій ВПО дійсно хороша, але в даному випадку, зважаючи на склад учасників, тут знову простежується мета банального збагачення та самопіару.

 

Проведені заходи потягли за собою значні грошові витрати, а звідки кошти – ані Наталія, ані інші учасники не зізнаються.

 

На цих заходах був присутній Сергій Тарута, який розповів про створену ним ідентичну (!) Платформу Донбасу.

 

Дивним чином і  Наталія Целовальніченко, і Сергій Тарута презентували ідентичні «Платформи Донбасу»: одна – як об’єднання переселенців від Наталії, інша – парламентська платформа від Сергія. Обидві вони мають спільний вектор і навіть дуже схожі елементи, зокрема «Дорожні карти» тощо.

 

Однак тут постає питання: чи згодні самі переселенці таким непрямим способом підтримувати Сергія Таруту в його політичній гонці на виборах до Верховної Ради України? І взагалі, чи цікавлять їх питання «відновлення Донбасу», якщо метою всіх переселенців є інтеграція у місцеві громади?

 

Також незрозуміло, чим було продиктовано вибір Наталією Целовальніченко назви об’єднання – «Платформа Донбасу». Якщо ідея пішла не від подібних започаткувань Сергія Тарути, то, може, Наталію Євгенівну надихнула діяльність ще однієї цікавої громадської організації з такою ж само назвою?

 

Так, існує громадська організація «Громадянська платформа Донбасу», (код ЄДРПОУ 39300506), вона утворена 11 липня 2014 року в м. Донецьку. Її засновником є Костєнок Ігор Володимирович. Той самий Костєнок, який від 2014 р. займав посаду в органах окупаційної влади м. Донецька та був «міністром освіти і науки» терористичної організації «ДНР».

 

 

Згідно з офіційною інформацією, від 29.11.2014 р. його включено до «Переліку фізичних та юридичних осіб, які підривають територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України та до яких застосовуються санкції ЄС».

 

Судячи із близького оточення Наталії, наприклад, її родича та вірного поплічника так званого Майора Петровича, який відверто підтримував ДНР/ЛНР, головна героїня сьогоднішньої оповідки могла дійсно надихнутись «творінням» Костєнка.  Як кажуть в народі, «одне кубло», або «скажи хто твій друг, я скажу хто ти»… За бажання, можна натрапити й на інші зв’язки між цими непересічними особистостями (Наталія Целовальніченко  – Ігор Костєнок), але не будемо красти хліб в уповноважених на це органів державної влади.

 

Хм, а чи знає Сергій Тарута про те, кому (прихильникам якої влади) він допомагав із проведенням заходів у грудні 2017 року?

 

Наразі ці питання так і залишаються без відповіді. А переселенці, які звертались до Наталії – без коштів та без надії.

 

…Таки цікаво спостерігати за тим, стадо хом’ячків вовтузяться у лайні, поки по їхніх головах наверх лізуть більш нахабні та безпринципні. Таких персонажів ще вдосталь, але про них – наступного разу.