Денис Марків
Німецький учений Ернст Геккель (16.02.1834 р. – 09.08.1919 р.) був однією з найбільш відомих і популярних постатей свого часу. Лікар за освітою, природознавець, письменник і філософ за професією та покликом, Геккель в усіх сферах діяльності був палким і невтомним захисником теорії еволюції.
Апологет наукової теорії еволюції
За результатами аналізу та узагальнення досліджень природничих наук того часу, Ернст Геккель поглибив і надав подальшого розвитку вченню Дарвіна, розробив для нього міцні теоретичні підвалини. Він вважав, що світ є матеріальним і цілісним, що органічна та неорганічна хімія підпорядкована однаковим законам природи.
Створена Геккелем матеріалістична картина світу, висновки, яких він дійшов із досліджень природничих наук, були скеровані науковцем проти всяких (і особливо релігійних) забобонів
Геккель був талановитим і натхненним популяризатором науки: він проводив велику кількість лекцій, був автором популярних досліджень про окремі види тварин, і старанно власноруч оформлював їх дуже цікавими ілюстраціями. Та найбільш відомими стали його популярні філософські книги, передусім «Світові загадки». Перше видання цієї книги побачило світ восени 1899 р., і його у захваті зустріли вчені з усього світу. «Світові загади» були перекладені багатьма мовами та розійшлися сотнями тисяч примірників. Чим же пояснюється такий інтерес до цієї книги?
«Світові загади» – книга вченого-дарвініста. Вона спрямована проти тих природознавців, які вважали, що у природі існують таємниці, що їх людський розум не спроможний осягнути. До таких таємниць, загадок природи вони відносили проблеми походження життя, руху, свідомості й мовлення, доцільності у природі тощо – себто те, чого наука за її тодішнього розвитку наразі не могла пояснити. Такі природодослідники, свідомо чи несвідомо, лишали у природі місце для надприродного, непізнаваного, для забобонів і марновірства.
Сміливий виступ проти забобонів і містицизму
Глава за главою, Геккель переконує читачів у тому, що у світі не існує нерозв’язаних загадок. Він доводить, що рух є невід’ємною властивістю матерії, що зародження життя пояснюється вченням про еволюцію та природний перехід неорганічної природи в органічну, що механізм доцільності у природі достатньою мірою обґрунтований Дарвіном, а розв’язання проблеми походження мислення і мовлення знову таки полягає у вивченні законів розвитку живої природи. Світ є пізнаваним, для людського розуму не існує перешкод, справжня раціоналістична наука остаточно викриває забобонне мракобісся, – говорили сторінки книги.
Безжально критикує у своїй книзі Геккель і релігійні забобони, містику, віру в дива, намагання релігії спекулювати на світових загадках. Дослідник висміює християнські уявлення про потойбічне життя, про непорочне зачаття Діви Марії, викриває мракобісся церковних керманичів і захисників церкви.
Після виходу друком першого видання «Світових загадок» на його автора почалися численні нападки як з боку богословів, так і філософів і навіть науковців, які відстоювали ідеалізм і релігію. Безсилі спростувати висновки, зроблені Геккелем з розвитку природничих наук, вони ображали його, поливали брудом, погрожували йому.
Однак Геккель продовжував свою боротьбу словом і ділом ученого-раціоналіста, зверненим безпосередньо до народної авдиторії. В 1906 р. за його започаткування було розгорнуто антирелігійний рух моністів, який одразу ж розпочав активну боротьбу з брехнею та антинауковими теоріями.
Зі «Світових загадок» Ернста Геккеля
У своїй книзі Геккель писав так: «…Сучасні цивілізовані народи ставлять свої релігійні уявлення, що їх цінують як найвище духовне благо, набагато вище за «грубі забобони» первісних народів; вони підносять видатні успіхи, що їх досягла цивілізація в усуненні цього. Це – велика омана! Під час неупередженого критичного порівняння та оцінювання виявляється, що релігія та забобони відрізняються одне від одного лише особливою «формою віри» та зовнішньою оболонкою сповідування. Під яскравим світлом розуму очищена віра в дива найбільш вільних церковних релігій виявляється – оскільки вона суперечить твердо встановленим і загальновизнаним законам природи – таким само нерозумним забобонам, як і груба віра у привидів первісних фетишистських релігій, на які перші споглядають з такою погордою.
Якщо ми кинемо з такої неприємної позиції критичний погляд на панівні релігійні уявлення сучасних цивілізованих народів, то ми віднайдемо, що вони наскрізь просочені спадковими забобонами. Християнська віра у творення світу, у триєдиного бога, у непорочне зачаття Діви Марії, у спокутування гріхів, у воскресіння й вознесіння Христа тощо являє собою таку саме справжнісіньку вигадку, як і різноманітні догмати мойсеєвої, буддистської та брамінської релігій. Кожна із цих релігій для істинно «віруючого» є беззаперечною істиною, та кожна вважає будь-яке інакше віровчення єрессю та небезпечною оманою.
Чим більше будь-яке віросповідання вважає себе «єдиним духовним» – кафоличним і чим більш ревно захищається таке переконання немовби священний скарб душі, тим сумлінніше, звісно, воно мусить боротися з усіма іншими віросповіданнями, і тим фанатичніше ведуться жахливі релігійні війни, залишаючи скорьотні сторінки у книзі історії культури. Між тим, неупереджена «критика чистого розуму» переконує нас у тому, що всі ці різноманітні форми віри є однаково хибними та безглуздими, що вони за своєю сутністю є продуктами поетичної вигадки і традиції, без критики прийнятої на віру. Раціональна наука мусить їх повністю відкинути, як породження забобонів…».
Можливості пізнання безмежні
Разом із тим, Геккеля не можна назвати послідовним у всьому науковцем. Відкидаючи уявлення про надприродного творця світу, не визнаючи безсмертя душі та всіляко викриваючи цю казку, заперечуючи божественну свободу волі водночас він вважав, що необхідно замінити віру в особистого бога вірою в бога як «втілення природи», а у християнській релігії визнавав корисною її моральну складову. Геккель не вникав у процес божественного розвитку, не усвідомлював прогресивних змін, які відбувалися у тогочасному суспільстві, чужим для нього було поняття емансипації та гендерної рівності.
Через це йому так і не вдалося пояснити з матеріалістичних позицій походження релігії та її соціальну основу. Менше з тим, хоча Геккель і не став остаточно послідовним раціоналістом, він підняв на неймовірну висоту стяг науки в боротьбі з релігійними забобонами, і цей стяг ніколи не тремтів у його руках, змушуючи відступати мракобісся, містицизм, невігластво.
Та одним з нищівних ударів, яких завдав Геккель ворогам справжньої науки, стала його чудова книга. Зазираючи далеко вперед, учений показав у ній, що чим більший світ відкривається для людського пізнання, тим більше загадок, які будуть здаватися незрозумілими спочатку, постає перед науковцями. Одну за одною їх буде послідовно пояснювати наука та збагачувати скарбницю знань. При цьому місце кожної розгаданої загадки займатимуть декілька нових. І марно релігія та ідеалізм будуть чіплятися за них, аби спекулювати ними заради неіснуючого бога, адже прогрес науки продемонструє кожному, що навіть у непізнаному наразі світі немає та не може бути нічого надприродного.