
Олексій Святогор

Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Як «ламати» висновки судових експертів (дорожня мапа) -
- «Спеціальне тактичне спорядження» – шахраї «глибокого залягання» (документи) -
- Как избегать уголовного наказания (на примере ООО «Специальное тактическое снаряжение») -
- ТОВ «Спеціальне тактичне спорядження» («СТС») – ще один вимір нахабства (документи) -
- «Спеціальне тактичне спорядження» – мімікруючі пройдисвіти (документи) -
Наше сьогоднішнє дослідження буде в дещо незвичному для користувачів форматі, оскільки воно є ідейною «дорожньою мапою», передусім, для правозахисників, які працюють над тим, щоб дискредитувати висновки судових експертів, коли вони йдуть врозріз із позицією захисту.
Ми умисно утрималися від надмірної деталізації дослідження посиланнями на судову практику, окремі нормативні документи, оскільки «розжовувати» деталі аж до мінімуму – це вже занадто. Це захаращує дослідження і робить його перевантаженим датами, цифрами, обставинами. Та взагалі це не дуже вдячне заняття – все ж таки в кожній конкретній справі, залежно від обставин, альтернативних відомостей, обраної тактики – захисники мають попрацювати самі, деталізуючи позицію до найменших дрібниць.
Наша справа сьогодні – дати дороговказ, вектор, напрям руху. Надалі кожен має вправлятися сам, в тому числі вирішувати, як спростувати – спробувати визнати той чи інший доказ або представити його неналежним і недопустимим.
Дуже часто як докази у справах, у тому числі кримінальних, сторона обвинувачення та сторона захисту використовують висновки судових експертів з різних галузей спеціальних знань (передусім, технічних).
Сьогодні ми на прикладі однієї кримінальної справи (розгляд якої поки що триває, через це є певні міркування з огляду на забезпечення конфіденційності та професійної таємниці, а тому посилання на матеріали провадження будуть подані лише в обмеженому вигляді) спробуємо якраз і дослідити, як можна і треба «хитати» експертний висновок.
У матеріалах наявний висновок інженерно-автотехнічної експертизи з приводу параметрів руху транспортного засобу, водій якого допустив зіткнення з іншим транспортним засобом та обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Надаємо фрагмент сторінки висновку, де експерт викладає перелік ресурсів і матеріалів, якими він користувався
Так, під час досліджень експертом як джерела інформації, на яких базувався висновок, використовувалися, щонайменше, такі ресурси:
- https:/ /crashdatagroup .com,
- https:/ /www.ecfr.gov точніше, сторінка (розділ) https:/ /www.ecfr .gov/current/title-49/subtitle-B/chapter-V/part-563 та
- https:/ /www.asdarts.de/en/home (під час перегляду відкривається сторінка https:/ /asdarts.com).
Кожному читачеві рекомендуємо відкрити кожен ресурс особисто (окремо) та поглянути, які ж саме веб-сайти використовував експерт і що на них розміщене.
Всі ресурси викладені іноземною мовою (до цього питання ми ще повернемося), проте жоден із них не викликає довіри до його наповнення та походження, а тим більше – до змісту. Що мається на увазі? Якщо експерт використовує методичні матеріали, які затверджені (визнані) Міністерством юстиції України як компетентним центральним органом виконавчої влади, складені поважним науковцями (професорами та академіками), оглянуті науковою спільнотою (вченою радою тощо), то це є належним джерелом інформації. Із цим складно сперечатися, хоча б тому, що кожен автор (колектив авторів) «відповідають за свої слова» своєю кар’єрою, іміджем, досвідом, репутацією тощо.
Однак, коли ресурс започатковано невідомо ким з невідомою, або ж навпаки, із цілком очевидною метою (здебільшого, для просування своєї продукції, тому він є таким, що має апріорі рекламну складову), то довіри до нього принципово не може бути.
Ми ж не будемо сприймати як достовірну інформацію відомості, розміщені на сайтах політичних партій (на кшталт такого: «наша партія найкраща і найбільше за все піклується та думає про народ»), або ж на сайтах виробників ковбас («ковбаса нашого заводу зроблена з найкращих сортів м’яса») або ж на сайті виробників пива («хміль для нашого пива відбирається дбайливими тружденними руками знедолених пивоварів під пекучим сонцем у спогадах про материнські допитливі очі та подих рідної землі на стежках босоногого дитинства») й різну таку подібну жалісливу емоційну маячню. Не кажучи вже про рекламу дротяних пірамідок для схуднення або, вибачте, рекламу найзручніших фалоімітаторів чи ще там чогось.
Точніше, сприймати можна, але використовувати як джерела наукових достовірних відомостей, від яких залежить доля людини – в жодному разі.
Згадані ресурси мають якраз такий характер. Перший зі згаданих ресурсів у розділі «про нас» за посиланням https:/ /crashdatagroup.com/pages/about-us містить загальні вихваляння: «ми такі модні, є дистрибюторами когось там, співпрацюємо з тими-то, маємо лінійку інструментів, дуже поважні». Хто бажає – не полінуйтесь скористатися гугл-перекладачем. Написано гарно і вражаюче, але без будь-якої конкретики. То ж цей ресурс має достовірність на рівні сайту ворожок на картах Таро.
Третій зі згаданих ресурсів за посиланням «про нас» https:/ /asdarts.com/about-us є трохи більш інформативним, позаяк можна довідатися, що контора була заснована Андреасом Хубером у 2013 році; та щось там розширювали в 2018 та 2020 роках і стали якимось дистриб’юторами когось у Європі. Хто цей Андреас Хубер? Які він має наукові досягнення та ступінь визнання у науковому світі? Невідомо. Та це і байдуже. У нас навіть президент Національної академії наук може організувати кіоск із продажу шаурми з іменним сайтом, то і що з того? Питання риторичне.
Лише другий із зазначених ресурсів з розширенням у найменуванні домена «gov» здалеку натякає, що він може належати до державних ресурсів. Проте у розділі «про цей сайт» за посиланням https:/ /www.ecfr.gov/reader-aids/government-policy-and-ofr-procedures/about-this-site міститься інформація про те, що це сайт офісу управління федерального реєстру національного управління архівів і документації видавничого управління уряду США… і створений для того, аби громадянам і співтовариствам було легше розуміти процедуру прийняття рішень і брати участь у їх прийнятті…
Це дуже добре. Але яким чином цей американський ресурс напівсоціологічного дорадчого напряму може мати стосунок до інженерно-автотехнічних питань? За змістом ресурсу, його завданням, приміром, є інформування «громадян і співтовариств» про можливості та процедури легалізації ЛГБТ-спільнот різних німфоманок-некрофілок з БЛМ-ухилом, і як їм краще захистити свої права.
Тобто, три ресурси, які використовував експерт – є не те що сумнівними, а взагалі поза критикою. Чому експерт не використав кулінарні сайти або сайти для захисників бродячих собак або поціновувачів плетіння макраме? Вони мали б приблизно такий рівень довіри.
Ми не просто «доскіпаємося» до ресурсів і ставим їх під сумнів. У часи Інтернет-сміттярок користувачі (тим більше, експерти в питаннях правозастосовної практики) мусять користуватися чіткими, доступними та зрозумілими настановами і ресурсами зі зрозумілим походженням та репутацією.
Уявімо «від зворотнього». Якісь пройдисвіти-шахраї, а то і терористи зорганізують спеціальний ресурс для своїх потреб. Будуть його наповнювати, розвивати, розміщувати наукові відомості, достовірного характеру, здобудуть довіру експертів і наукового середовища, а коли прийде час і якогось їхнього поплічника спіймають на гарячому – розмістять на вказаному ресурсі інформацію, яка буде використана довірливими експертами для створення штучних доказів невинності злочинців.
Наприклад, когось отруять черговим розробленим «новичком» або якимось ціаністим калієм (не будемо далеко відходити від класики). А експерт, який буде досліджувати знайдені у підозрюваних реактиви, або спосіб заподіяння смерті, зайде на ресурс і там прочитає, що знайдені у зловмисників реактиви не можна використати для виготовлення бойових отруйних речовин, а можна лишень спекти торта й тому затриманих слід негайно відпустити, бо висунуті їм звинувачення «організували лабораторію, де виготовляли одну з найсильніших отрут», розсипаються.
Експерт складе висновок, підпише його, а особи, які зорганізували сайт – за годинку поміняють на ньому відомості в руслі, як воно буде в даний час потрібно. І експерт себе підставить, позаяк ніколи не доведе, що саме та чи інша концепція була «написана на сайті». Якщо друкована методична вказівка чи якийсь там офіційний перелік хімікатів і способів їх обробки – ось він, «на руках», то казати «йой, а на сайті ж було, я ж пам’ятаю» – ніяк.
І ще десяток подібних прикладів ми можемо навести. Причому навіть без фантазій про участь у подібних проектах штучного інтелекту… Всі читачі вже вражені його можливостями і поширенням, і лише можна із жахом дивитися в майбутнє, що буде коли на подібних сайтах ще і почне «гуляти» ШІ. Добре, що ні в кого немає сумніву щодо «людського» авторства цього допису та порад, які в ньому викладаються. Авторська унікальна специфіка подачі інформації та мовлення дають певну гарантію не мати сумнівів, так само як і (так, я не дуже скромний) інтелектуальна, логічна та нормативна досконалість викладених тез і порад.
Ідея «хитати експерта», сподіваюсь, зрозуміла. Невеликий ліричний відступ: я колись співпрацював з одним з т. зв. «чоловічих журналів» (нічого такого – звичайний глянцевий журнал про спорт, як накачати м’язи, або як правильно голитися чи приготувати смузі чи дресирувати собаку та різну подібну маячню), то «на спір» і «на замовлення» з одним користувачем за гонорар у пару пляшок коньяку чи віскі (вже не пам’ятаю) розмістили типу наукове дослідження про корисність міньєту. Цю статтю замовник показав своїй дівчині, та досяг своєї хтивої та хижої мети – вдалося переконати молоду кобіту у важливості наукових досліджень у такому авторитетному науковому джерелі. Ну а чого не зробиш задля своїх «низьких» (в усіх сенсах) намірів? Люди нерідко бувають легковірними та дослухаються до різної дурні у «джерелах».
То ж наші експерти нагадують мені саме таких поціновувачів специфічних послуг. Вони читають і використовують різну маячню без будь-якої критики. Це ж повне безглуздя.
Тому коли експертні висновки містить подібну «лобуду» – це сміття, а не процесуальні документи. І процесуального значення вони не мають.
І ще… Хто не полінувався та поглянув на ці ресурси (скористався браузером та відкрив їх і скористався перекладачем) безумовно, помітили, що вони є англомовними.
Як ми попереджали в самому початку дослідження – ми не будемо детально «розжовувати» з посиланням на нормативні документи зміст дослідження, а даємо лише ідею та дороговказ. Ми і так зробили багато. Так от, мушу повідомити про принципи застосування судової практики (особливо у кримінальному законодавстві) з приводу використання «іноземних» (точніше, «іншомовних») складових та елементів.
Кожна процесуальна особа має право використовувати лише ту мову, яка такій особі відома, і ту мову, яка є допустимою. Я можу назвати до десятка судових актів вищих судів (але не буду, вже обіцяв і пояснював, чому) коли скасовувалися процесуальні документи нижчих судів, за недотримання «мовного» законодавства та мовної складової. Суддя, секретар судового засідання, прокурор, адвокат – не мають права бути перекладачем. Засідання мають вестись державною українською мовою і тільки. В усіх інших випадках має бути перекладач. Навіть якщо суддя заявить «та я знаю російську (англійську, грузинську, китайську) мову і зрозумію, що каже обвинувачений та всім тут перекладу» – це вже підстава для відводу і тим більше для касування будь-якого рішення, під час ухвалення якого відбулося подібне «дійство»… І якщо таке зробить прокурор чи адвокат. Навіть сторона захисту не має права до «дружньої» особи – підзахисного використовувати функції перекладача. Це і по закону так і пояснюється теоретично – кожен займається своєю справою.
Для перекладів у судовому засіданні або для перекладу процесуальних документів існує перекладач. Більше того, у перекладача буде перевірено його рівень компетентності та знань хоча б аналізом наявних документів про освіту. Просто так «зайти з вулиці» та заявити «я перекладач» не вийде, точніше, не так просто.
То це до чого ми кажемо. Експерт є експертом. У даному разі (про це буде окрема розмова) він не виявив та не довів свого рівня та знань перекладача, аби використовувати згадані ним англомовні ресурси та навички перекладача. Хто бачив експертні висновки, то там на початку є докладний опис – хто є експертом, коли працює, з якого часу, на якій посаді, які має вчені звання та ступені, коли пройшов та відбув допуски та за якої спеціальності, який має стаж роботи тощо.
Фаху перекладача або особи, яка розуміє англійську мову (розуміти мало, треба володіти і мати документальне свідчення цього, так само як експерт-інженер має мати документи про інженерну освіту, а не освіту кулінара чи медика) експерт не має. Тому він не може одночасно виконувати функції експерта і перекладача. «Розуміти зі словником» неприпустимо. Не можна здійснювати механічний переклад зі словником, тому що мова має усталені вирази і специфічну термінологію. Так, одне слово може мати десятки значень залежно від його розташування та місця у лінгвістичній конструкції. Існують ідіоматичні вирази, які відрізняються за контекстом і значенням, отже, це все треба аналізувати.
Тобто, в даному разі й самі джерела інформації (незрозумілі сайти) є «підгулявшими». Та експерт одночасно у ролі перекладача також є більш, ніж сумнівним.
Відтак, описані висновки – не висновки експерта, а банальне сміття, мішанина, фантазії та маячня.
Сподіваюся, що колеги зрозуміли посил, і будуть використовувати описані концепції у своїй роботі.