Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Роз’яснення щодо правил користування засобами мобільного зв’язку в місцях несвободи -
- Дистанційне правосуддя: профанація процесуального закону -
- «Ледача» корупція, ще один вимір (на прикладі 79-го прикордонного загону) -
- Показові «вистави» Київського СІЗО (докази) -
- «Вєртухаї» та злочинні «авторитети» – чи є між ними різниця? -
Забезпечення законності та дотримання прав людини у місцях ув’язнення потребує запровадження нового, більш дієвого механізму громадського контролю. Запропонований нижче механізм дасть можливість забезпечити невідкладне реагування на звернення ув’язнених і різного роду інциденти в установах виконання покарань.
Від тюрми не зарікайся – моя історія
У червні 2018 року я був за ухвалою слідчого судді у зв’язку з кримінальним переслідуванням заґратований до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України. В подальшому апеляційним судом ухвалу слідчого судді було скасовано та мене було звільнено з-під варти. А згодом у кримінальному провадженні, де мені висувалося обвинувачення, було постановлено виправдувальний вирок.
Після звільнення я, як адвокат, взяв на себе функції та повноваження захисника у кримінальних процесах щодо значної кількості осіб, з якими познайомився в ув’язненні. Зараз я продовжую виконувати функції захисника таких осіб pro bono. Тобто з ними працюю на безоплатній основі, на громадських засадах. Таких підзахисних у мене декілька десятків.
На подвір’ї Київського слідчого ізолятору (№ 13)
Мої підзахисні знаходяться в ув’язненні не тільки в слідчих ізоляторах, але і в колоніях (виправних закладах). За допомогою засобів зв’язку (мобільних телефонів) я маю постійний, практично цілодобовий, контакт з такими особами. Також я підтримую певні контакти з посадовими особами місць ув’язнення.
У зв’язку із цим я періодично в режимі реального часу отримую оперативну та актуальну інформацію про ситуацію в місцях позбавлення волі, включаючи таке:
- підготовлювані та скоєні злочини (включаючи особливо тяжкі, такі як вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, збут наркотичних речовин);
- інциденти (сварки, бійки, «розборки», насильницьку зміну соціального статусу окремих ув’язнених (т. з. «стигматизацію» або ж «опускання»);
- самоушкодження (з мотивів протесту або ж від безвиході);
- порушення прав ув’язнених (тримання з порушенням санітарних та інших норм, в умовах істотної скупченості, через обмеження у їжі, воді, справлянні природних потреб тощо).
Я, приміром, перебував у слідчому ізоляторі в камері 13. Вона мала обладнані для спання 20 спальних місць – нар при тому, що в камері знаходилось 35 чоловік. Спати доводилося по черзі.
Чому застосовувані нині заходи реагування на інциденти не дають ефективних результатів
Отримувана мною інформація, в силу моїх товариських і довірчих стосунків з ув’язненими є достовірною, об’єктивною та актуальною.
Однак, навіть отримавши певну інформацію описаного характеру я позбавлений права та можливості вчасно на неї відреагувати та упередити або ж припинити порушення прав ув’язнених.
Після спроби суїциду одній з моїх підзахисних було накладено шви на порізи на руці
Знаючи, що певна особа від безвиході планує вкоротити собі віку (вчинити самогубство, які вчиняються періодично) або ж певній камері кількість ув’язнених перевищує нормативну, або ж планується брутальне побиття певної особи – реальних та дієвих заходів упередити такі дії та події я не маю.
Тут просив би не висувати аргументів «треба негайно телефонувати до поліції» через повну неспроможність та нездійсненність таких «пропозицій». Ми реалісти, й чудово розуміємо, що це не є ефективним і притомним заходом.
Пропозиції щодо налагодження механізмів дієвого громадського контролю
Маю запропонувати таке. Певна частина осіб (їх може бути декілька) за спеціальним загальним дозволом Міністерства юстиції України або іншим розпорядчим актом компетентного органу – в будь-який час за наявності отриманої оперативної інформації повинні мати доступ до місць ув’язнення з беззаперечним доступом до безпосередніх місць тримання ув’язнених (камер, приміщень камерного типу тощо) з метою перевірки умов тримання, отримання усних скарг, фіксації виявлених порушень і подальшого виправлення ситуації через процедуру оскаржень, публічного розголосу, застосування адміністративних заходів впливу тощо.
Такими особами можуть бути адвокати, журналісти або ж будь-які інші особи (представники громадськості). Наразі, наскільки мені відомо, такі права мають окремі категорії народних депутатів та їхні помічники. При цьому маю підстави констатувати, що кількість відвідувань такими особами місць ув’язнення і ефективність таких відвідувань – нікчемна та «формальна». Вони просто не знають, «де копати» та «на що дивитися».
Правила та умови відвідування установи розміщені на стенді біля входу
Запропонований механізм громадського контролю буде корисним для всіх. Окрім, звісно, адміністрації місць ув’язнення. Адже вони й породжують більшість своїх проблем недолугим керівництвом і неадекватними заходами.
Як адміністрація установ виконання покарань створює собі проблеми
Приміром, керівник Київського слідчого ізолятора Проценко С.В. вважається нібито потужним і міцним керівником, твердим та принциповим, відданим справі пенітенціарної системи. Однак при його керівництві почастішали випадки загибелі ув’язнених (більша кількість з яких «списується» на самогубства), нанесення тілесних ушкоджень, виявлених джерел та напрямів збуту і постачання наркотичних речовин, самоушкоджень тощо.
Якщо він такий «потужний» керівник, то чому слідчий ізолятор «колотиться» і ледь не щодня або ж знаходиться труп (загиблий від тілесних ушкоджень та передозування наркотичних речовин), або ж партія наркотиків, або ж групові суїциди?..
Можна, звісно, заперечити: «він – потужний менеджер найвищої категорії, навіть ремонти організував і нові унітази встановив». Та інші об’єктивні показники «ефективності» цього менеджера (зростаюча кількість загиблих, вбитих, скалічених і хворих) є більш переконливими показниками, які не можуть не насторожувати.
Негативна ситуація відбувається тому, що ув’язнених не вважають за людей та всіляко експериментують із «закручуванням гайок». Потім усі дивуються, чому напруга виливається в соціальний вибух, вбивства, заколоти, напади на посадових осіб ізолятора тощо.
Таким чином, ще раз маю наполегливо запропонувати необхідність організації механізму громадського контролю за діяльністю не тільки Київського слідчого ізолятора (але і інших пенітенціарних закладів) та умовами тримання в режимі негайного доступу певних осіб (серед яких пропоную себе я) в реальному часі на громадських засадах, без будь-яких додаткових бюджетних витрат.
Посадові особи Офісу Президента України, Міністерства юстиції України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини особисто (і суспільство також) отримають реальну картину того, що відбувається в місцях ув’язнення. Це дасть можливість дізнатися про реальну ситуацію «як є», без приховань, прикрас і «ширм». Разом з отриманою інформацією вони матимуть можливість об’єктивно контролювати події та впливати на них, керувати ситуацією. Погляд на ситуацію зсередини ще нікому не завадив.