Віталій Романюк
Latest posts by Віталій Романюк (see all)
- Переваги військової кар’єри, або Не бійтеся отримати повістку -
- Меморіал працівникам органів внутрішніх справ, загиблим під час виконання службових обов’язків -
- Довбичка: від стародавніх часів до сьогодення -
- Голодомор 1932 – 1933 років. Геноцид українського народу -
- Київський крематорій, Байкове кладовище -
Найжахливіший злочин тоталітарного комуністичного режиму та найбільша трагедія за всю історію людської цивілізації – другий штучно створений голодомор 1932 – 1933 років в Україні, на Кубані Поволжі та інших місцях, компактно заселених українцями.
Винищення «націоналістичного елементу»
Десять мільйонів українців загинули мученицькою смертю. Матері їли своїх дітей. Для того, щоб винищити на українській території весь наш народ, радянська влада організувала масовий геноцид українців, у яких бачила «націоналістичний елемент». Загальне керівництво голодомором здійснював Лазар Каганович.
«Знадобився голод, аби показати, хто тут господар», – писав Мендель Хатаєвич, радянський політичний і партійний діяч, якого в 1933 році було призначено призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель.
Пам’ятний знак жертвам голодомору 1932 – 1933 років на Михайлівській площі у Києві, відкритий 2 вересня 1993 р.
Голодомор був спрямований на винищення саме українців, і відбувався він саме на наших споконвічних землях. Якщо окремі області України, зокрема Київщина, втратили чи не третину свого населення, то на Кубані, Придонні, Ставропіллі та у Криму загинув кожен четвертий – п’ятий житель сіл і хуторів. У тих чистинах сусідніх російських областей (Брянська, Воронізька, Курська), де жили етнічні росіяни, смертності від голодування не спостерігалося. Не помирали від голоду також і у російських селах в України. Здебільшого саме мешканці цих сіл були тими грабарами, що закопували померлих, а нерідко і ще живих, українців.
Меморіальний комплекс пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, м. Київ
З повідомлень Граденіго, італійського консула в Харкові, 31 травня 1933 р., № 474/106:
«Голод далі робить таке велике знищення народу, що залишається зовсім не зрозумілим, як світ може бути байдужим супроти такої катастрофи, і як інтернаціональна преса мовчить про це. Напевне, поставлено мету ліквідувати українську проблему із жертвою 10 – 15 мільйонів осіб. Нехай ця цифр не здається перебільшеною. Я тієї думки, що її, мабуть, вже досягли. Це велике нещастя, яке скошує мільйони осіб і винищує дітей цілого народу, вдаряє в дійсності лише Україну, Кубань і середню Волгу».
У своєму повідомленні консул Граденіго прогнозував, що це нещастя спричинить колонізацію, переважно російську, України. Воно змінить її етнографічний характер. І в недалекому майбутньому не можна буде більше говорити про Україну, тому що вона в дійсності стане російським краєм. Як бачимо, його прогнози виявилися повністю правдивими.
Геноцид українців – спланований злочин комуністичного тоталітарного режиму
У січні 1933 року керована Л. Кагановичем і Й. Джугашвілі (Сталіним) компартійна кліка призначила П. Постишева секретарем ЦК КП(б)У для безпосереднього керівництва голодомором в Україні. Разом із ним прибуло 10 тис. осіб з числа комуністів, які були призначені на ключові посади в селах, містах і обласних центрах.
Цього ж року відбулося жорстоке придушення повстання українців на Кубані. Було розстріляно або виселено понад 50 тисяч українців, зокрема повністю – станиці Полтавської (з населенням 30 тисяч осіб), яка була великим центром української освіти й культури. Станицю було перейменовано на Красноармійську. Інші українські станиці теж були заселені росіянами. Їх назви перейменували також, аби ніхто не здогадався, що в них жили славетні нащадки Запорізької Січі.
У станиці Полтавській окупанти застали ще чимало вмираючих і виснажених українців. Їх було розстріляно і в такий спосіб деукраїнізовано.
План по заселенню вимерлих від голодомору українських сіл завезеними з Півночі росіянами в 1933 році було виконано на 104,7%. Одночасно радянська влада продовжувала боротьбу з «національним ухилом» в УРСР. За постановою ЦК КП(б)У з української абетки та правопису навіть було вилучено «націоналістичну» літеру «ґ».
Далі, впродовж 1933 – 1939 років радянською окупаційною владою було знищено понад 80% української інтеліґенції – інженерів, науковців, письменників, учителів, лікарів. Вони були розстріляні або запроторені до концтаборів. Таких масових убивств, як у 1930-х роках в Україні, історія досі не знала. Радянські функціонери мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями. Це був геноцид, організований і здійснений комуністичним тоталітарним режимом.