Олексій Швачко
Latest posts by Олексій Швачко (see all)
Розмаїття життєвих ситуацій у сфері правозастосування дуже часто призводить до виникнення парадоксальних і колізійних ситуацій, про одну з яких ми сьогодні маємо поговорити.
Так, у моїй практиці (одним з напрямів якої є захист прав та інтересів водіїв, яких звинувачують у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення – керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції) доволі часто виникає ситуація, коли водій є, як то кажуть, не зовсім є водієм. Або, точніше, зовсім ним не є.
Водій може просто знаходитися поблизу транспортного засобу або в ньому, на водійському місці та перебувати у стані сп’яніння чи під дією препаратів, які знижують увагу та швидкість реакції, або ж просто у стані сильної втоми.
Слід розуміти, що відповідно до відповідно до абз. 3 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» визначено:
«Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування».
Тобто законодавством і правозастосовною практикою визначається та проста обставина, що водій, власне, є водієм – особою, яка керує транспортним засобом і не має права при цьому перебувати у стані сп’яніння, лише у випадку безпосередньої прямої особистої участі у процесі управління автомобілем, впливаючи на швидкість руху, напрям, керованість, переміщення тощо.
Саме по собі перебування в автомобілі на водійському місці без ситуації, коли дії особи не призводять до зміни положення автомобіля у просторі не є керуванням у розумінні законодавства про транспорт (у тому числі, законодавства про адміністративну відповідальність).
Не має значення, чи увімкнений двигун. Зрештою, особа, яка знаходиться в автомобілі, може просто «грітися» від радіатора від працюючого двигуна. Уявімо ситуацію, коли взимку десь за містом водій потрапив у кювет або зламалася ходова частина, автомобіль технічно не може рухатися. То ж в очікуванні допомоги, аби не замерзти, працюючий двигун є способом виживання.
Або ж навпаки, спекотної літньої погоди особа в салоні автомобіля може охолоджуватися кондиціонером (знову ж таки, від працюючого двигуна), захищаючи себе від серцевого нападу, підвищеного тиску, гіпертонічного кризу або інших подібних розладів здоров’я.
Особа у салоні автомобіля може просто спати (відпочивати), використовуючи автомобіль як тимчасове житло. Ситуації трапляються різні. Людина може слухати музику або ж навіть ремонтувати двигун (окремі агрегати). При цьому працюючий двигун технологічно необхідний для діагностики та ремонту, коли необхідно прослухати зайві шуми, виявити вібрації, дослідити покази приладів тощо.
Що стосується електромобілів, то взагалі встановити факт, чи двигун увімкнений – м’яко кажучи, проблематично. Електричний двигун формально «працює» весь час. Показники його роботи (робочого стану) нічим не визначаються – жодними зовнішніми ознаками в частині шуму та вихлопів, як це має місце у двигунах внутрішнього згоряння.
Таким чином, слід розуміти, що не завжди водій є водієм у розумінні правил дорожнього руху. Не завжди особа, котра знаходиться за кермом працюючого автомобіля у стані сп’яніння – є правопорушником і заслуговує на стягнення.
Головне – чітке знання законодавства та реальна допомога досвідченого фахівця в галузі права, який буде послідовно, адекватно та кваліфіковано ламати безглузді звинувачення.