Продовжуємо знайомитися з внутрішнім життям секти «Благотворче суспільство» («АллатРа»), і сьогодні йтиметься про деякі знахідки за результатами обшуків, які проводили наші правоохоронці 01.11.2023 року в столичному та інших регіонах.  

 

---

 

Недобра, але необхідна передмова

 

Чи всі побачили офіційні релізи? Я особисто переглядала винятково публікації Служби безпеки та Національної поліції України.

 

Гидко навіть заглядати у т.зв. «медіа». Зараз там кожен інтернет-крикливець волає, що буцімто це він (вона) своїми фейсбучними писульками щось вирішує.

 

Як приклад, на одному з медіаресурсів у день обшуків випустили публікацію із заголовком на кшталт «Чому СБУ проводить обшуки…», – у статті заявляють, що все відбулося тому, що одна депутатка наказала, мовляв усіх вона «построїла».

 

Це навіть не крінж. Це – поза межами здорового глузду. Прізвище депутатки, яка раніше займалася питаннями ЖКГ та екології, а кілька днів тому зненацька проголосила себе провідним «сектоборцем», я називати не хочу, аби не «дарувати» їй піар.

 

Скажу тільки, що її так звані «запити», які вона надсилала в усі можливі інстанції, вирізняються кричущою безграмотністю і правовою некомпетентністю. Навіть адресувати звернення правильно не може, так і пише: Служба безпеки України. Або: РНБОУ. На дєрєвню дєдушкє, еге ж.

 

Чому я така зла? А тому, що це я складала правові експертні висновки у відповідних провадженнях. Тепер вже можна про це казати. Я перечитала всю сектантську макулатуру, передивилася десятки годин відеозаписів. І я була в числі тих, хто обґрунтовував статті Кримінального кодексу, за якими фігурантам було оголошено про підозри. Я безпосередньо працювала з постраждалими людьми, й тому маю право висловити нечистоплотним депутатам і журналістам те, чого вони заслуговують.

 

Я займаюся цією сектою приблизно з 2015-2016 року. Але я не схильна приписувати всі заслуги собі, бо працюю не одна. Так, з 2017 року, коли я опублікувала перші результати своїх досліджень, у нас почала гуртуватися спільнота з числа людей, котрі постраждали від «АллатРи». А протягом останніх п’яти років ми разом виборювали у правоохоронних органах правду і справедливість: оббивали пороги відділень поліції, зокрема в Боярці, де кримінальне провадження просто «поховали». Два роки тому його там вичистили з ЄРДР, разом зі згадками про заявників і потерпілих…

 

А Ігор вийде? В «гостях» у Данілова

 

Втім, про подробиці буде сказано нижче, а поки пропоную подивитися світлини.

 

Для початку слід роз’яснити одне питання. Побачивши фото данілівського маєтку з моєї попередньої статті, люди стали дивуватися: як так – негативно шановний Ігор Михайлович бідкався, що його житло було знищено «під час бойових дій», а на фото будинок стоїть цілісінький.

 

Справа в тому, що Данілов взагалі зареєстрований в іншому місці, у квартирі № 1 по вул. Б. Хмельницького, 1-В (ЖК «Петрівський квартал»), що в с. Святопетрівське Бучанського району Київської області.

 

 

Його вікна на першому поверсі.

 

 

Ми заїжджали туди, щоб на власні очі переконатися, що неосяжні квадратні метри Данілова – це ані разу не «споживчий» формат життя. Він же обіцяв, що у «благотворчому суспільстві» кожному буде гарантовано житло не менше 100 м². Жартівник!

 

А на тій великій земельній ділянці по вул. Героїв Дніпра, що у тому ж Святопетрівському, але трохи далі, стоять два житлових будинки: один офіційно належить його дружині Ільмірі, а другий – доньці Ельвірі. Було два, один згорів.

 

 

Данілов усім показував той, де внаслідок російського обстрілу сталося загоряння. Другий, неушкоджений будинок, він не показував.

 

 

В офіційних релізах СБУ та МВС України було продемонстровано відеозаписи і фото з обшуків на об’єктах, які офіційно оформлені на Андрія Михальчука, Крістіну Ковалевську та інших функціонерів «Благотворчого суспільства». Крім друкованої продукції, там була зброя, російська пропагандистська література, російські рублі, грошові кошти в іноземній валюті та інші знахідки.

 

А я пропоную ближче придивитися до тих дрібничок, з яких можна скласти уявлення про щоденну рутину розбудовників «нового формату суспільства».

 

Знахідки, що знайомлять нас із побутом адептів

 

Через обмежений обсяг релізів не всі виявлені знахідки вдалося показати. Як, скажімо, ось це.

 

Цікаво, чи вдалося автору цього запису вкрасти безперебійник?

 

 

Хочеш приховати антидержавницьку діяльність – кажи, що ти за добро.

 

 

Дівчата, «сестри Аллат», жили гуртом, по кілька душ в одній кімнаті, у доволі спартанських умовах, під жорстким наглядом Галини Яблочкіної.

 

 

«Птахам небесним» (вони ж – «сестри Аллат», – так називають групу дівчат, які є особливо наближеними до Ігоря Данілова) він постійно повторює: мовляв, погляньте-но, як чудово ми з вами живемо! Ми маємо студії, будинки, автівки, техніку, гроші, вбрання. А що мають ті, хто живуть у «споживчому суспільстві»? Вони все життя горбатяться на роботі й насилу зводять кінці з кінцями. А ми з вами йдемо «духовним шляхом», розвиваємося, рятуємо світ від «катаклізмів», об’єднані великою справою порятунку всього людства від «кліматичного цербера».

 

 

Що тут можна сказати? Повірити в таке можуть лишень ідеологічно оброблені люди, яких навмисно позбавляють критичного мислення.

 

 

Будинки збудовані за рахунок коштів ошуканих «благодійників». Або відібрані в незаконний спосіб у добросовісних власників, як це сталося з Анатолієм Тихончуком. До того ж, аллатранці-созідуни прожили там недовго і втекли за кордон.

 

 

Відпочивати «сестрам Аллат» теж особливо не доводиться. Вони виконують хатню роботу, пишуть сценарії, випускають газети, роблять буклети, записують відео, виконують «духовні практики» та задовольняють підтоптаного «гуру».

 

 

«Духовне життя» теж рано чи пізно набридає. І дівчата рікою течуть, тікають від Данілова.

 

 

Найголовніше, що все це належить не їм, а Данілову.

 

 

Не «благотворче суспільство», не вони, а Ігор Данілов і Галина Яблочкіна розпоряджаються своїми багатствами. А всі інші – тільки гості на чужому весіллі.

 

 

Все, що можна розповідати й показувати, що не нашкодить інтересам конкретних людей та слідству, – цього я ніколи від вас не приховувала.

 

 

Будь ласка, вивчайте і робіть власні висновки.

 

«Риби-прилипали» вітчизняного медіапростору

 

Як я і прогнозувала, одразу вилізло достобіса політиканів, блогерів, «експертів». Воно приходить на інтерв’ю і заявляє: «ще вчора я навіть не знав про існування цієї організації…». А сьогодні воно вже «експерт». І їм не соромно, ні.

 

На мене виходили журналісти, хотіли отримати коментар. В тому числі, телефонували з інтернет-видання, що піарить безграмотну депутатку. Але, по-перше, без дозволу слідчого я жодних інших подробиць розкривати не стану. По-друге, не хочу, щоб якась нероба надувалася від пихи за чужий рахунок. Знаєте, що на це я почула у відповідь? Вони стали виправдовуватися: «це наші колеги написали, не розібравшись».

 

Перевіряти факти? Вивчати матеріали з офіційних джерел? Нащо, коли можна нашвидку «примазатися» до ситуації, не розібравшись навіть, про що йдеться, та видати чужі успіхи за свої.

 

Це все, що варто знати про соціальну (без)відповідальність так званих «журналістів».

 

На момент тієї розмови Данілова, в якій він розповідав, як «правильно» росія повинна завдавати ударів по території нашої країни, ані та фейбучна депутатка, ані її «піарники» й не знали про існування цієї секти.

 

Протягом усіх цих років їх багато таких на нас виходили. І що з того? Хтось критикував поліцію, хтось направляв запити про те, чому закрили провадження і чи притягли когось до дисциплінарної відповідальності. Доводиться вкотре повторювати банальні речі: особа, котра не є стороною провадження, такої інформації отримати не зможе. Таємниця слідства.

 

Більшість пересічних громадян ніколи не стикалися із сектами. Вони просто переглянуть «сенсаційні» матеріали «медійників», та скоро забудуть. А от батьки, котрі втратили в цій секті своїх дітей, будуть зайвий раз переживати.

 

 

Нам точно від зустрічей із такою публікою користі немає – медійники на цих сюжетах заробляють гроші, збільшують собі перегляди, й на цьому все. А допомоги нам немає, тільки піар. Чим це допоможе згорьованій мамі, яка приїхала з іншої області писати заяву про злочин, і зі сльозами благає слідчого: «будь ласка, допоможіть повернути мою доньку»?..

 

Не словом, а ділом

 

Кримінальне провадження, що відбулося, пройшло неймовірно складний шлях, і ми подолали його спільними зусиллями.

 

Справу про припинення діяльності МГР «АллатРа» в судовому порядку «обрубали» чотири рази.

 

Перше кримінальне провадження передавали від одного слідчого іншому. Потім керівництво слідчого відділу, що в Боярці, «хлопнули» на хабарі. Прийшли нові слідчі, їхній начальник ховався від нас, його ж заступник хамив і «бикував». А ще один слідчий закрив провадження своєю постановою.

 

Попри всі перешкоди, ми не здавалися, а навпаки, підтримували одне одного, наполегливо рухалися вперед.

 

Після початку повномасштабного російського вторгнення, коли Данілов і його прибічники показали своє справжнє ставлення до того, що відбувається, все стало повільно, але впевнено «вирулювати» у правильному процесуальному напрямі. Інший слідчий підрозділ, все від самого початку, знову допити потерпілих і т.д.

 

Найцінніше, що ті люди, з якими ми разом усе розпочинали, залишилися однією командою. А ще нас стало більше, і я вдячна долі, що звела мене з чудовими друзями.

 

Заблоковані осередки МГР «АллатРа», проведені обшуки, оголошені підозри – все відбулося тому, що протягом останніх п’яти років тяжко працювали окремі сумлінні правоохоронці. Це – заслуга і результат роботи слідчих  Головного слідчого управління Національної поліції України, а також оперативних співробітників Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України. Вони, люди непублічні, наполегливо збирали докази, працювали з потерпілими, «пробивалися» крізь бюрократичні перепони, переконували своє керівництво, добивалися погодження від прокуратури, суду. А ваша покірна слуга була зайнята складанням висновків.

 

Я не маю проблем із самооцінкою, не страждаю від браку уваги, а тому зазвичай дуже стримано оголошую про якісь результати лише після того, як справу зроблено. Не люблю тріпатися, коли ще все висить у повітрі, та робити пил з борошна.