Олександр Задніпрянський
Latest posts by Олександр Задніпрянський (see all)
Останній недільний день напередодні так званого «великого посту» у православній церкві називається «прощена неділя». Ця назва походить від особливого обряду прощення образ, який відправляється цього дня.
Походження і сутність обряду прощення
Беручи за основу євангельські слова про те, що грішник може тільки тоді сподіватися на милість божу та пробачення своїх провин, якщо він сам пробачає своїх кривдників [Матв., гл. 6, ст. 14 – 15], церква цього дня закликає вірян до всепрощення.
Храм святих Петра та Февронії (московського патріархату) на території так званого «центру слов’янської культури» у тимчасово окупованому Донецьку
У наш час новітніх інформаційних технологій у «прощену неділю» стало прийнято спамити всі месенджери дивними повідомленнями та картинками зі словами пробачення. А в церквах цього дня лунають зворушливі проповіді, в яких вірянам нагадують про те, що всі вони грішники, що під час посту вони будуть звертатися до бога з покаянням, з проханням пробачити їхні гріхи, будуть каятися та сповідуватися, але прощення дістануть лиш у тому разі, якщо цього дня згадають тих, хто їх образив, і пробачать образи. Після вечірні на церковний амвон виходить священник, стає на коліна перед віруючими, вклоняється чолом до підлоги та просить пробачити його, якщо він образив когось із прихожан «словом, ділом або подумки». У відповідь на його слова прихожани хором відповідають: «бог пробачить».
Потім прихожани починають по одному підходити до священника, падають перед ним навколішки та, своєю чергою, просять пробачення у нього. На завершення обряду віряни кланяються одне одному, просять одне одного про прощення та цілуються на знаку примирення. Тим часом, хор співає великодні піснеспіви.
Віряни вважають, що коли вони в такий спосіб попросили прощення одне в одного, то здійснили велике діло, й тепер можуть зі спокійним сумлінням розпочинати піст.
Що не так з прощенням і примиренням
Варто лише замислитися над цим обрядом, і доволі очевидним стає його лицемірний характер. Адже пробачення в одне одного просять здебільшого люди, абсолютно незнайомі між собою. Багато хто з них (особливо у великих храмах) побачилися вперше у житті. А якщо між людьми, котрі прийшли на службу, були взаємні образи чи вони терпіти не можуть одне одного, то хіба примирення під час обряду «прощеної неділі» буде щирим, а не формальним?
Практика показує, що найвідданіші віряни охоче пробачають незнайомим людям якісь міфічні образи, проте дуже складно йдуть на примирення з тими, хто їх дійсно образив, заподіяв їм якоїсь шкоди або кого вони самі насправді образили. За будь-якої нагоди вони, навіть коли настає «прощена неділя», уникають зустрічей із тими, з ким їх розділяють реальні, а не вдавані образи.
Обряд прощення образ є шкідливим тим, що привчає людей до думки, що будь-яке заподіяне лихо, будь-яка образа, будь-яке збиткування чи навіть злочин, скоєні людиною, будуть їй прощені, і простяться вони не тільки богом на небі, а й людьми на землі, і не тільки сторонніми людьми, а й тими, кому спричинено зло. Людина, керуючись такою мораллю та надією на прощення, може фактично коїти все, що їй заманеться, адже вона матиме непохитну впевненість у тому, що їй усе буде пробачено. Для ображеного це теж вигідно, адже пробачення інших обіцяє йому прощення його власних гріхів. Спробуй після такого не пробачити!
Заклики церкви до примирення зі своїми кривдниками відігравали та продовжують відігравати шкідливу роль не тільки у міжособистісних стосунках. У наш час визвольної війни проти російських окупантів (які теж позиціонують себе як православні християни) вони можуть бути інтерпретовані як заклик до примирення зі світовим злом – з країною-терористкою, як заклик постійно пробачати тих, хто щодня намагається знищити нас тільки за те, що ми маємо сміливість бути.