Обухівське «кривосуддя». Справа Андрія Кошового

В Обухівському районному суді Київської області розглядається дуже цікава кримінальна справа, де одним з обвинувачених є Кошовий Андрій Юрійович, підозрюваний у вчиненні низки злочинів майнового характеру, включаючи розбій.

---

Розгляд справи здійснюється колегією, до якої входять судді Потабенко Л.В., Кравченко М.В., Зінченко О.М. Нещодавно відбулося чергове судове засідання, на якому розглядали питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що було задоволене судом.

Здавалося б, цілком пересічна справа. І що там може бути цікаве?

Обвинувачений за кордоном – суд обирає запобіжний захід «у повітря»

Та проблема в тому, що обвинувачений перебуває за межами території України. Питання про обрання запобіжного заходу в даних умовах має розглядатися винятково після його виявлення, затримання та доставлення до суду. Розглядати справу «в повітря», вирішуючи, який запобіжний захід обрати – безглуздя. Звісно, заочний розгляд кримінальної справи є можливим, і такі поодинокі випадки трапляються. Проте в тих умовах справи розглядаються по суті, суд ухвалює обвинувальний вирок, і вже потім на підставі вироку особу розшукують, затримують і направляють відбувати покарання, не переймаючись безглуздими ухвалами, які просто не будуть виконуватися, як в анекдоті «…коли мене немає, мене можуть навіть бити».

Проте суд виявляє дивовижну впертість, яка заслуговує на краще застосування, і попри логіку – все ж таки обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Це не єдиний нюанс у даній справі. У судовому засіданні мав намір брати участь адвокат (захисник) підозрюваного, який, проте, судом же був усунутий від процедури, причому усунутий грубо і цинічно. Справа в тому, що адвокат – особа з обмеженими можливостями, незрячий. В подібних випадках суд з метою реалізації рівних прав на доступ до правосуддя мав забезпечити технічну можливість адвокату ознайомитися з матеріалами справи надавши переклад матеріалів шрифтом Брайля.

Варто погодитися, що особа, яка просто не бачить матеріалів справи – не може професійно та належним чином (знаючи обставини, які відомі лише їй), якісно здійснити захист, навіть просто оцінити надані документи, відомості. Це одночасно є порушенням права на професію, та порушенням права на захист, адже відбувається неприхована дискримінація за ознаками обмежених можливостей.

Аби «зістрибнути» з цього незручного моменту – суд просто залучив адвоката (захисника) за призначенням, із системи безоплатної правової допомоги, знехтувавши наявним компетентним захисником.

Заочне правосуддя навпаки: коли логіка КПК не працює

Ми нічого не хочемо сказати про те, що адвокати за призначенням «погані» і некомпетентні. Все залежить від добросовісності людини, її досвіду, переконань, напрацювань. Однак тут дещо інше питання: адвокат за призначенням залучається у випадках, коли певні процесуальні дії мають розглядатися невідкладно, негайно. Коли, приміром, збігає термін тримання під вартою, або ж у засідання прибув важливий свідок, який наступного дня планує вибути за межі України назавжди, і від його свідчень залежить доля людини. Тим часом, постійний адвокат хворіє, у відрядженні, у відпустці, чи просто технічно не може прибути в засідання. Тоді є сенс залучати «безкоштовника».

Проте не в цій справі, де, наголошуємо, обвинувачений перебуває за межами України. Питання про його тримання під вартою, що буде розглянуто сьогодні, завтра, за тиждень або за місяць – ролі не гратиме. Жодної.

Тим більше, будь-який фахівець-правник не просто має право, а зобов’язаний ознайомитися з матеріалами справи. Це – час. Просто час. Тобто, залучення «безоплатника» також зобов’язувало надати останньому можливість ознайомитися зі справою, без необхідності «гнати коней». Обвинуваченого немає. Навіщо поспішати та «нариватися»?

А тут взагалі нюанс цікавий – залучена адвокат Шутальова за призначенням не те що не захотіла ознайомитися з матеріалами справи і навіть поспілкуватися з підзахисним (засобами телефонного зв’язку), але і… прямо підтримала клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу своєму підзахисному у вигляді тримання під вартою. Тобто вона стала на позицію прокурора. Випадок таки унікальний…

Суд проігнорував заяву другого адвоката (незрячого) про відвід «колеги». Хоча навіть «роздвоєння» номінальної позиції захисту вже було б у нормальному суді, принаймні, підставою для відкладення розгляду справи (аби адвокати узгодили між собою позицію, із залученням обвинуваченого у приватному спілкуванні).

Єдино законним способом виходу із ситуації міг бути переклад матеріалів незрячому постійному адвокату з тим, щоб розглянути питання за його участі за декілька днів.

Але і це не основне.

Відмова Міланського суду: аргументи, які в Україні проігнорували

Обвинувачений перебуває за кордоном, в Італійській республіці, де він був затриманий за вимогою України, і де суд розглядав питання про його екстрадицію.

В подібних випадках застосовується усталений правовий механізм. Особу затримують в іноземній державі. Іноземний суд перевіряє обставини (так би мовити, зовнішні) законності підстав обвинувачення. Якщо немає сумнівів у тому, що справа «не придумана» і об’єктивно законна – видає обвинуваченого правоохоронним органам держави-ініціатора на підставі запиту про екстрадицію. Ніхто не буде відмовляти в екстрадиції з простої причини: якщо в екстрадиції відмовляють, то особа підлягає звільненню. А державі, де перебуває запитувана до екстрадиції особа, і за нею тягнеться серйозний шлейф звинувачень (грабежі, убивства, зґвалтування, наркотрафік тощо) – така особа не цікава, м’яко кажучи.

Погодьтеся, що сенсу відпускати якогось маніяка-пройдисвіта, який звинувачується в тому, що сокирою зарубав якусь жінку, розчленував її та потім ще і зґвалтував по фрагментам – немає. Ніхто на таке не піде. Таких підозрюваних, у кожній державі, як то кажуть, і своїх вистачає – як у в’язницях, так і на волі. Тож навіщо тягнути із сусідніх країн?

Якщо наведено докладні звинувачення – особу видадуть запитувачу, і «розбирайтесь далі самі». Тут спрацьовує «взаємна адекватність» – так само, держава, яка вирішує питання про доцільність екстрадиції, взаємно розраховує, що її злочинці та обвинувачені так само будуть видані. Ми вам, ви – нам, – такий принцип і такий розрахунок.

До слова, іноземний суд може відмовити і за іншими міркуваннями – коли звинувачення в іноземній державі (запитувачі) не підтримується як карне в державі, якій заявлено про екстрадицію. Приміром, запитується особа з Ірану, яка звинувачується в тому, що погано висловлювалась про якихось там мулл або не поважає Коран. Не будуть видані особи, по яким висунуто «політичні» звинувачення тощо.

І ось тут нюанс у нашій справі.

«Заткнути рота» (версія про справжні мотиви суду)

Рішенням п’ятої колегії суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Мілана (Італійська Республіка) від 18 листопада 2025 року (справа 129/25) було розглянуто клопотання України про екстрадицію Андрія Юрійовича Кошового з Італійської Республіки до України для його подальшого переслідування за кримінальні правопорушення, передбачені ст. 187, ч. 4 та ст. 257 КК України, та в задоволенні відмовлено.

Суд Мілана послався на низку визначальних і загальновідомих факторів, передусім на ту обставину, що умови тримання в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» (в рішенні останній іменовано як «Київська в’язниця)» не відповідають вимогам щодо безпеки та гуманності, з урахуванням тривалих російських бомбардувань і ракетних обстрілів, що мають інтенсифікований характер, і ризиків застосування до ув’язнених тортур. Вже сама по собі така постановка питань виглядає цікавою як фактор правосуддя.

Крім цього, для Міланського суду важливим чинником було і те, що Андрій Кошовий повідомив до Державного бюро розслідувань і Служби безпеки України про факти вимагання з нього коштів працівниками Національної поліції України за непритягнення до відповідальності та в обмін на «недоторканність». Тобто, окрім того, що компетентний італійський суд визнав за преюдиційну (загальновідому) обставину те, що в Україні у в’язницях застосовуються тортури, та умови тримання, відверто, скажімо так, «нелюдські», то ще і слідчі Національної поліції України грабують підозрюваних і вимагають хабарі з останніх.

Рішення безпрецедентне, оскільки повторює в унісон практику Європейського суду з прав людини, яким неодноразово визнавалися ці самі обставини. Та воно є безпрецедентним ще й тому, що визнає наявність в Україні щільної та системної корупції, яка є загальновідомою та встановленою на рівні доказової допустимості та відсутності розумних сумнівів. Догралися, як то кажуть.

Мабуть, цим і пояснюється поквапливість Обухівського суду в обранні запобіжного заходу, міркуваннями «заткнути рота» обвинуваченому хоча б таким безглуздим кроком. Суду не сподобалося те, що обвинувачений виявив надмірну, на погляд суддів, соціальну та громадську активність, наважившись «котити бочку» на систему та висунувши звинувачення знахабнілим українським поліціянтам.

Отруєне дерево обвинувачення

Ця складова іноземним судом була визнана як така, що ставить під сумнів саме звинувачення загалом. Проте вона була проігнорована національним судом, де фактично виправдовуються дії поліції по здирництву та хабарництву.

У справі подано апеляцію. Побачимо, як вона буде рухатися далі. Але все складається цікаво, дуже цікаво.

Навіть складається навіть враження, що Обухівський районний суд Київської області робить усе можливе, аби створити повну доказову базу на користь обвинуваченого – подібними «косяками» та неприхованим нехтуванням законом, позицією іноземних судів, іншими порушеннями. Це досить давній прийом, коли зацікавлені слідчі, прокурори та судді навмисно «косячать» у справі, приводячи її в перспективі до повної безперспективності  і знищення доказової бази. Висловлюючись мовою юристів, роблять «дерево отруйним», аби використати концепцію «плодів отруєного дерева», коли все, що зібрано як докази у справі – втрачає силу та перспективи належного використання.

Чого вартує хоча б відмова в допуску незрячого адвоката до виконання своїх функцій! Одна ця обставина є достатньою підставою для звернення до ЄСПЛ як підозрюваним (з мотивів порушення права на захист), так і самим адвокатом (з мотивів усунення від професії та професійним приниженням і використанням мотиву фізичної неспроможності проти особи).

В обох випадках рішення ЄСПЛ буде супроводжуватися ударом по іміджу України та компенсаціями завданої шкоди. Ці та інші порушення зрештою потраплять на ту шальку терезів у руках Феміди, яка переважить на користь обвинуваченого.